Чтение онлайн

— Оу! Йєс!.. Иєс!.. Оу!.. [3]

Коли Шпак Шпаченко закінчив, заджерготіла вона.

Шпак Шпаченко обернувся до журавлика і Чика Чирикчинського і переклав:

— Мадам Какаду сказала, що вона, звичайно, з радістю допоможе, але для цього треба одчинити її клітку, а хазяїна нема дома. Він прийде з роботи тільки ввечері. Доведеться зачекати.

— Ой! Це ж так довго! — скрикнув журавлик. — А чи не можна, щоб я відчинив клітку?

Шпак Шпаченко і мадам Какаду знову заджерготали, і Шпак Шпаченко переклав:

Мадам Какаду не хотіла б ображати хазяїна. Вона його дуже поважає. Але якщо ти обіцяєш потім знову замкнути клітку, щоб хазяїн нічого не помітив, тоді можна.

— Обіцяю, звичайно! — сказав журавлик і тут же почав дзьобом одчиняти клітку папуги. Довелося поповозитися — клітка була велика і засув на дверцятах досить міцний. Та нарешті дверцята відчинилися, і мадам Какаду вийшла на балкон.

Не гаючи часу, вони полетіли звільняти чижика.

Клац! Клац! Клац! Клац! — легко, наче лускаючи насіння, перекусила мадам Какаду дротинки, зробила отвір, і Ціві-Тівік вилетів на волю. Ох, як же він запурхав-заметушився по кімнаті, перелітаючи від одного до другого, обіймаючи всіх крильцями і цілуючи дзьобом!

не знаходячи слів, схвильовано дякував він своїм рятівникам. Він переживав одну з найбільших радостей на землі — радість визволення з неволі.

І чи не так само радів журавлик. Бо відомо, що теж одна з найбільших радостей на землі — це ділити радість справжнього друга.

— Ну, а тепер — додому! — сказав журавлик.

Гран лишився чекати у дворі, а вони всі полетіли проводжати мадам Какаду. Замкнули клітку, попрощалися, подякували і полетіли до Грая.

— Летіть сюди! — гукнув Грай з глибини двору. Він стояв над відчиненим каналізаційним люком.

Звідти чувся відчайдушний нявкіт і жалібна пісня кота Мордана:

Виявляється, вчора ввечері, тікаючи, він вгнався у відчинений каналізаційний люк.

— Витягнемо хулігана? Як-не-як жива душа, — схиливши голову набік, сказав Грай (добрий він усе-таки був собака).

— Давайте! — підтримав журавлик.

— Може, справді тепер виправиться, — погодився Чик Чирикчинський.

— Авжеж! Авжеж! — радісно підхопив Ціві-Тівік (він готовий був зараз рятувати і визволяти весь світ).

— Я на одному балконі бачив міцну мотузку, — сказав Шпак Шпаченко. — Тільки ми, дрібнота, не подужаємо. Хіба що журавлик…

— А ми допоможемо! — вигукнув Ціві-Тівік.

Полетіли вони на балкон. Принесли мотузку.

Взяв Грай один кінець мотузки в зуби, другий кінець кинув у люк.

Витягли Мордана. Виліз він, брудний, жалюгідний, нещасний. Крізь сльози подякував і пошкандибав, зігнувшись, геть.

— Кожного хулігана рано чи пізно жде неминуча розплата, — сказав Грай.

— Ну, тепер уже — в путь! — сказав журавлик.

Подякували вони Шпаку Шпаченку за допомогу,

попрощалися. А Чик Чирикчинський сказав:

— А я вас за місто проведу.

І полетів з ними.

По дорозі до них стали приєднуватись інші горобці. І скоро за ними летіла вже ціла хмара горобців. Усі раділи, що журавлик таки знайшов свого друга чижика, і цвірінькали так голосно, що перехожі зупинялися і здивовано дивилися їм услід.

Тільки на околиці, десь біля Борисполя, горобці попрощалися й полетіли назад — до Києва.

Грай біг по дорозі, а чижик з журавликом летіли над ним. Настрій у них був чудовий, і вони дзвінко співали в небі:

А Грай на бігу підспівував їм знизу:

Снідали і відпочивали вони разом. Ночували теж — чижик і журавлик на дереві, Грай під деревом.

Ніяких особливих пригод у дорозі з ними не сталося, і на третій день вони благополучно прибули додому.

Першим, хто зустрів їх, була сорока Скрекекулія. Вона прилетіла їм назустріч і зняла такий гвалт, що вони спершу навіть перелякались:

І, лише накричавшись досхочу, розповіла новини. Виявляється, професора Кваквакум а позбавили вченого ступеня, професорського звання і перевели на посаду звичайної старої жаби.

Оце була новина!.. Всім новинам новина!..

А було так.

Після того, як журавлик поїхав у Київ, мама-журавлиця, звичайно, дуже хвилювалася. Тато-журавель як міг її заспокоював, але без успіху. Нарешті мама-журавлиця не витримала і пішла до професора Кваквакума на пораду.

— Шановний Жабурине Жабуриновичу, — вклонилася вона. — Дуже вас прошу. Гляньте, будь ласка, у Книгу Джерел. Може, там написано, де зараз мій синочок.

Пірнув професор Кваквакум на дно, цілу добу не з'являвся, потім виліз, надувся, золоті окуляри поправив, скривився:

— Кепські справи! — плямкнув. — Вашого синочка вже й на світі нема. Поганий у нього був характер. Впертий і легковажний. З таким характером довго не живуть. Забудьте про нього. Заводьте собі нових дітей.

Вдарила крилами об поли мама-журавлиця. Та в сльози.