Чтение онлайн

Лише тепер Тальяферо раптом збагнув, що це той самий Мендель, якому Вільєрс, коли вірити його словам, демонстрував свій метод трансференції маси. Згадка про Вільєрса розвіяла рештки сонливості Тальяферо.

— Доктор Едвард Тальяферо? — перебив його думки Мендель.

— Так, це я.

— Прошу одягнутися і йти за мною. Справа дуже важлива. Вона стосується нашого спільного знайомого.

— Доктора Вільєрса?

Очі Менделя якось дивно виблискували. Під зовсім безбарвними віями вони, здавалося, були зовсім не захищеними. Брови теж ледь вирізнялися. Тонке шовковисте волосся облямовувало обличчя цього сорокарічного чоловіка.

— Чому ви назвали Вільєрса? — запитав він.

— Вільєрс згадував вас учора ввечері. Ніхто інший не може бути нашим спільним знайомим.

Мендель кивнув, зачекав, поки Тальяферо одягнувся і, повернувшись, рушив перший. Райгер та Каунас ждали їх у номері на поверх вище. Очі Каунаса були червоні, й він здавався вкрай занепокоєним. Райгер курив сигарету, нервово пихкаючи димом.

— Ми знову разом. Може, продовжимо вечірку? — спробував пожартувати Тальяферо, але його ніхто не підтримав.

Він сів, і всі троє обмінялися запитливими поглядами. Райгер знизав плечима.

Мендель мовчки міряв кроками кімнату, тримаючи руки в кишенях.

— Насамперед, джентльмени, прошу вибачити, що потурбував вас у таку пору, — врешті озвався він. — Я мусив це зробити. Наш товариш Ромеро Вільєрс помер. Десь із годину тому його тіло забрали з готелю. Медики встановили, що не витримало хворе серце.

Запала приголомшлива тиша. Райгерова рука з сигаретою завмерла на півдорозі до уст, а тоді поволі опала додолу, так і не завершивши своєї мандрівки.

— Бідолаха, — вихопилась у Тальяферо.

— Це жахливо, — охриплим голосом обізвався Каунас. — Вільєрс був… — повів далі він, проте голос не слухався його.

Райгер пересмикнув плечима:

— Справді, Вільєрс мав хворе серце. Тут нічого не вдієш.

— Так, але є ще одна дрібничка, — досить спокійно зауважив Мендель. — Треба дещо повернути.

— Що ви маєте на увазі? — гостро запитав Райгер.

Однак Мендель не звернув на нього уваги:

— Коли ви бачили його востаннє? — спитав.

Йому відповів Тальяферо:

— Вчора увечері. То було щось на зразок вечірки. Ми зібралися разом уперше за останні десять років. Мені незручно це говорити, але зустріч не дала нам втіхи. Вільєрс вважав, що має якісь причини гніватись на нас, і не приховував цього.

— Коли саме це було?

— Вперше близько дев’ятої.

— Вперше?

— Ми бачилися з ним іще раз.

Каунас, здавалося, був стривожений:

— Вільєрс пішов від нас роздратований, і ми просто не могли залишити його в такому стані. Ми сподівалися порозумітись, не хотіли, щоб товариські стосунки отак враз урвались. Тому спустились до нього і…

Але Мендель уже не слухав.

— Ви всі були в його кімнаті?

— Так, — здивовано відповів Каунас.

— Коли саме це було?

— Здається, близько одинадцятої.

Він запитливо глянув на товаришів. Тальяферо ствердно кивнув.

— І скільки ви там пробули?

— Дві хвилини, — встряв у розмову Райгер. — Вільєрс витурив нас зараз же, заявивши, що ми прийшли по його доповідь. — Райгер помовчав, сподіваючись, що Мендель спробує з’ясувати, про яку доповідь ідеться, але той не озивався, і Райгер вів далі: — Я думаю, він тримав її під подушкою. В усякому разі, він лежав упоперек подушки, коли кричав, щоб ми забиралися геть.

— Саме тоді стан Вільєрса, мабуть, і почав катастрофічно погіршуватись, — майже пошепки висловив припущення Каунас.

— Ні, не тоді, — відрубав Мендель і додав: — Певно, ви всі залишили там відбитки своїх пальців.

— Можливо, — майже в тон йому відповів Тальяферо. Пошана до Менделя як до видатного вченого почала відходити на задній план, поступаючись місцем звичайному роздратуванню. Що б там не казав цей Мендель, але ж була лише четверта година ранку. І Тальяферо провадив у тому ж тоні: — Сподіваюсь, ви вже з’ясували все, що вас цікавило?

— Річ у тім, — правив своєї Мендель, — що тепер ідеться не про сам факт смерті Вільєрса, а про дуже важливу справу, безпосередньо з ним пов’язану. Доповідь Вільєрса, віддруковану, наскільки я знаю, тільки в одному примірнику, знайдено засунутою у настільну запальничку і від неї лишилось кілька клаптів. Я не читав і навіть ніколи не бачив доповіді, але знаю суть викладених там положень і готовий у разі потреби заприсягтися в суді: рештки спалених аркушиків — не що інше, як Вільєрсова доповідь, підготовлена до виступу на Конвенті. Ви маєте якісь сумніви, докторе Райгер?

Райгер похмуро осміхнувся.

— Сумніваюся, що Вільєрс міг зробити якесь відкриття. На мою думку, сер, це був звичайнісінький маніяк. Десять довгих років він був в’язнем Землі і зрештою його хвороблива уява сплодила думку про можливість миттєвого переміщення в просторі. У цьому він вбачав свій порятунок. Можливо, тільки ця надія і втримувала його на світі. Він навіть інсценував експеримент, що мав довести правильність його теорії. Ні, я зовсім не хочу сказати, що це умисне шахрайство. Ні, мабуть, він був цілком щирий, але це була щирість божевільного. А вчорашній вечір став кульмінаційним моментом. Він прийшов у нашу кімнату-в душі ненавидячи нас за те, що ми не були позбавлені, як він, змоги працювати у космосі — і втішався своїм уявним тріумфом після доповіді на Конвенті. Думкою про цей день він жив усі останні десять років. Але розмова так збурила його психіку, що на якийсь час до нього повернувся здоровий глузд. Він раптом усвідомив, що не може виступити на Конвенті, — йому просто ні з чим виступати. І тут його охопив відчай, що й призвів до катастрофи, — не витримало хворе серце.

Мендель слухав астронома з Церери, і на його обличчі все виразніше малювався осуд.

— Ну що ж, усе це звучить цілком логічно, докторе Райгер, але зовсім не відповідає дійсності, — почав він, — хоча б тому, що мене не так легко обдурити якимось шахрайським експериментом. Тому облишмо цю версію. З журналу реєстрації учасників Конвенту, який я за браком часу перевірив лиш побіжно, видно, що ви всі троє закінчили коледж разом з Вільєрсом. Це справді так?

Вони ствердно кивнули.

— А серед учасників Конвенту є ще хтось із вашого випуску?

— Ні, — відповів Каунас. — Того року тільки ми четверо спеціалізувались на астрономії. Власне кажучи, Вільєрс теж мав захищатись, але…

— Я все зрозумів, — перебив його Мендель. — Тоді логічно припустити, що саме хтось із вас трьох ще раз відвідав Вільєрса десь за північ.

Запала коротка мовчанка.

— Не я, — врешті холодно озвався Райгер.

Каунас, широко розплющивши здивовані очі, теж заперечливо похитав головою.

— На що ви натякаєте? — запитав Тальяферо.

— Один з вас прийшов до Вільєрса серед ночі й зажадав доповіді, щоб прочитати її. Що його до цього спонукало, зараз сказати важко. Але цілком імовірно, що він заповзявся довести Вільєрса до інфаркту. І коли це сталося, злочинець, — гадаю, що можу назвати його саме так, — почав діяти. Він вихопив аркуші доповіді, які, можливо, лежали під подушкою на ліжку Вільєрса, і просканував їх. Потім запхнув доповідь у запальничку, щоб спалити її, але, поспішаючи, не перевірив, чи вона згоріла до решти.