Пристань Ескулапа
Шрифт:
— Будьте ж розсудливі! Якщо у вас чисте сумління, то нічого журитися. Навіть найпорядніша людина може бути заплутаною в найгіршу кримінальну справу, це часто залежить від випадку.
— Коли ж я так боюся.
— Чого?
— Хіба мало невинуватих у всьому світі потрапляють до в'язниць!
Я заклопотано крякнув.
— Не бійтеся. Не знаю, як де, а тут справжній винуватець буде напевно викритий.
— Чому? — Галінка підвелась і зацікавлено глянула на мене.
— Тому що тут діє капітан Трепка, — посміхнувся я. — Вам, як людині цивільній, це прізвище, мабуть, нічого не говорить, але можу вам сказати: якби капітан Трепка був приватним детективом, про яких пишуть у книжках, то він, безумовно, прославився б. На жаль, він тільки міліціонер. А слава міліціонерів завжди на останньому місці!
— Ви певні цього? — пожвавішала Галінка:
— Так само, як певен того, що ви — мила і чарівна дівчина.
— Ви дуже добрі… — Галінка спробувала посміхнутися.
— Ну, значить, вище голову, — пожартував я, — і більше терпіння!
— А чи довго ще це триватиме?
— Слідство? Це залежить передусім від усіх вас. На жаль, дехто з ваших колег не хоче допомагати нам. У нас складається таке враження.
— Я б дуже хотіла допомагати, — промовила Галінка, — але не знаю як. Я, мабуть, уже про все розповіла.
— Ніколи не відомо, що може виявитися важливим. Іноді це дрібниця, яка не привертає до себе уваги, іноді навіть враження. На вас ми покладаємо великі надії. Ви добре знали професора і все тутешнє середовище. Може, вам спаде на думку якесь цікаве спостереження, може ви пригадаєте щось таке, що могло б кинути нове світло на справу. Нам, наприклад, дуже допомогло б, якби ми довідалися, заради чоговбили професора. Причина вбивства — це, мабуть, найважливіше в цій справі.
Галінка уважно слухала.
— Я сама над цим думаю. Кому могла заважати така добра людина, як професор Містраль?
— І що ж?
— І нічого не можу придумати. Але як тільки мені спаде щось на думку, я негайно скажу вам.
Я дивився на неї і хотів її розгадати. Ні, не може бути, щоб вона… А все-таки я не міг позбутися підозрінь. Або я огидний цинік, або…
— Про що ви думаєте? — занепокоєно спитала Галінка.
— Думаю, яка прикрість, що таку дівчину, як ви, заплутали в цю брудну справу.
Галінка почервоніла.
— Скажіть мені… — завагавшись, вона потупила очі, — ви справді вірите, що я це могла б зробити?
. — Ні… не хочу вірити, і мені було б дуже неприємно, якби я помилився.
Тоді сталося несподіване. Галінка закинула мені руки на шию і поцілувала в щоку.
— Панно Галінко! — видавив я, відчуваючи, як кров заливає мені обличчя.
— Ой, як мені соромно! — Галінка заплющила очі. — Що ви подумаєте про мене? Ідіть уже… Ну, чого ви стоїте? — вигукнула вона з незрозумілою злістю.
Я вийшов, спітнілий, мокрий, мов руда миша. За дверима няв окуляри і нервово почав їх протирати. Моє прискорене дихання і пульс нещадно викривали мене. На щастя, тільки перед самим собою.
Крім цієї незначної події, що мала скоріше особистий характер, у той день нічого особливого не сталося. У слідстві настала перерва. Мабуть, тому Трепка прийняв запрошення начальника місцевого відділення міліції, і о першій годині ми вирушили на святковий обід до Пясечного. Наш господар був дуже щасливий, що може частувати Трепку, і обід, який нагадував скоріше старопольський банкет, тривав добрих кілька годин.
Решту дня ми провели в теоретичних міркуваннях. Журка, чекаючи результатів дактилоскопічних досліджень і розтину тіла, приводив у порядок зізнання. Трепка, розсівшись у глибокому вольтерівському кріслі, заглибився в роздуми, відомі лише йому, а може просто дрімав. Щодо мене, то, на превеликий свій сором, повинен признатися, що мої роздуми мали трохи інший і не зовсім службовий характер.
ЛІРИЧНИЙ ЩОДЕННИК ПОРУЧИКА ПАВЛА ДЗЯРМАГИ
Неділя, 21 квітня
Довгими вечорами, сидячи самотньо в мансарді на вулиці Фонтани, я звик розбирати свої думки і вчинки, але сьогоднішній випадок у лабораторії ніяк не можу проаналізувати. Не знаю навіть, що про все це й думати. Можливо, я надто серйозно сприймаю деякі факти. Але мені здається, ніби мене викрили в чомусь такому, чого я не хотів сказати. Я відкрив у собі щось таке, чого сам не хотів усвідомити.
Я зупинився б на цьому визначенні, але мене непокоїть одно: чи моє почуття до Галінки нормальне?
Журка вважає, що в такий спосіб виявляються мої садистські схильності. Мене зацікавила дівчина, проти якої я повинен збирати обвинувальні факти. Навіщо я сказав про це Журці? Знайшов кому довіритись. А може, мене цікавили тільки лояльність і чисте сумління?
Я запитав Журку, чи не краще було б мені відмовитися від цієї справи? Чи можу я провадити її об'єктивно? Журка назвав мене диваком і педантом. Сказав, що це приємно пожвавить слідство.
Увечері, перед сном, я довго видивлявся в дзеркало — нечувана річ у період слідства. Здається, моя тверда думка про те, що я некрасивий, була дуже перебільшена і продиктована, мабуть, природженою скромністю. Зріст у мене пристойний — метр сімдесят п'ять, очі лагідні, вдумливі. Правда, я ношу окуляри, і підборіддя в мене, окреслене дещо слабко. Але ж тільки малокультурні люди можуть робити з цього якісь висновки про мій характер. Можливо, я надто м'якотілий, але ж джерело цього не в слабості моїй, а тільки в тонкості почуттів. От тільки ніс!.. Він псує все! Тут уже нічого не скажеш — ніс у мене занадто великий, та ще й з чималою ґулею на кінці. Зате обличчя, без сумніву, сповнене чесності, і саме тому з таким довір'ям ставляться до мене жінки.
Понеділок, 22 квітня, сьома година
Ранкове гоління. Необхідність ділового вивчення себе в дзеркало. А все-таки це обличчя мавпи! Нічого іншого про нього не можна сказати.
Редактор Галастра розповідав нам колись, що негритянські студенти, яких можна зустріти в Парижі на Сен Жермен, вирізняються серед молоді бездоганною чистотою, вишуканими манерами і елегантністю. Я їх розумію!!!
Я позичив у Мацьошекової утюг. Одягнувся надзвичайно старанно.
Дев'ята година
От не щастить! Я зовсім забув, що сьогодні другий день свята — поливальний понеділок. Сиджу в самій білизні, замкнувшись у кімнаті, сушу костюм. Добре, що показалося сонце. Але я натру їм вуха, цим шибеникам Мацьошеків і Новаковських! Галінки ніде не бачив.
Дванадцята година
Я знову елегантний. На сходах зустрів Галінку. Побачивши мене, вона прискорила ходу і зникла в своїй кімнаті. Явно уникає зустрічі. Мене починають мучити сумніви, властиві людині принципіальній.
Галінка піддалася миттєвому настрою і тепер кається в цьому.
Я застав тоді бідну, налякану дівчину, після шоку, викликаного тим грубіяном Журкою. Вона була самітна і нещаслива. Я заспокоїв її, підбадьорив. Цим викликав на мить рефлекс вдячності — і все.
Розділ XII
О першій годині приїхав брат покійного — адвокат Гжегож Містраль. Він був страшенно вражений звісткою про смерть професора.
— Бідний Шимон, — сказав адвокат, вітаючись з нами, — він так багато надій покладав на той конгрес у Токіо.
Ми попросили адвоката наверх. Мацьошекова принесла каву.
— А все-таки я не помилявся в своїх передчуттях, коли просив вас, капітане, зайнятися цією справою, — у голосі Гжегожа Містраля бринів докір.
Трепка зітхнув.
— Я дуже переживаю, адвокате… що це так закінчилося… Може, якби професор був з нами відвертіший… На превеликий сором, повинен признатися, що ми й досі не знаємо причини вбивства… Саме тому ми дозволили собі звернутися до вас… Думаю, що ви допоможете нам.
Гжегож Містраль розвів руками.
— Я думав над цим з того часу, як одержав від вас цю жахливу звістку. Проте нічого не придумав…
Запала, мовчанка.
— Ви добре знали оточення брата? — спитав після паузи Журка.
— Трохи знав… Але мені важко уявити, щоб хтось з цих людей…
— Що ви можете сказати про професора Касіцу?
Гжегож Містраль підвів брови.
— Ви підозріваєте його?
— Ми всіма цікавимось, — ухильно відповів Журка.
— Професор Касіца… — повільно сказав адвокат. — Проти.._професора Касіци останнім часом були деякі звинувачення… Ще кілька років тому його призначення на директора інституту викликало здивування. В науковому світі Касіца не мав авторитету, і всі вважали, що цю посаду належить займати моєму братові. Але деякі впливові люди тоді вважали, що Шимон не може займати такої посади, йому дуже зашкодило перебування в Англії під час війни.
— Ви вважаєте, що між Касіцою і вашим братом могли бути якісь зіткнення? — запитав Журка.
— Навряд. Професор Касіца — людина тактовна, до брата він завжди ставився пристойно. Але вони, без сумніву, були суперниками, бо, як мені відомо, працювали над одними й тими ж питаннями.
— Ви щось згадували про закиди, які висувалися проти Касіци.
— Так, його критикували в медичній пресі і навіть у газеті «Жицє Варшави». Звичайно, дуже перебільшували. Касіца теж свого роду талант. Якщо не науковий, то в усякому разі організаторський. Останнім часом він багато зробив для інституту. Я знаю, що Касіца старався налагодити міжнародні зв'язки і допомагав розв'язати питання про виїзд Шимона на конгрес, не кажучи вже про те, що він роздобув для працівників інституту два будинки.