Притулок
Шрифт:
– Аллочко, серденько, налийно нам із Максом коньячку, – шеф, уже не приховував справжніх стосунків із модельною Аллочкою і поплескував іі по тугих сідницях. Максу він довіряв. Дівуля, що– правда, трохи комплексувала (отже, залишки порядності ще тліли, і це тішило), бо ж було цілком зрозуміло, що насправді жодних почуттів, окрім огиди, опецьок викликати не може.
– Я чув, Максе, що в тебе вдома не все гаразд… – він заглядав у вікно, вдаючи, що йому байдуже, і начебто запитання пролунало просто так, співчутливо, по-дружньому. Проте Макс добре знав, що випадково жодне запитання з його уст не злітає, а навпаки, фіксується кожнісіньке слово, почуте у відповідь.
– …Це не найважливіше, що наразі відбувається… – Макс теж був твердим горішком. Багаторічне існування серед хижаків дечому його навчило.
– Не скажи, не скажи… – опецьок оцінив Максову обережність, проте вичікувально вдивлявся в партнера – щось таки мало його видати. – Знаєш, як у пісні співається: «…Важней всего погода в доме…»
– Вважатимемо, що у моєму домі зараз повний штиль: сонце заховалося – це правда, проте тайфуну нема… А отже не відображається на моій працездатності, – збрехав Макс.
Конец ознакомительного фрагмента.