Чтение онлайн

Майор недовірливо посміхнувся.

— Це вже ви занадто!

— Чіпляюся? Так! Я присікувався і буду присікуватись до кожної дрібниці! Дурниці?..

Ще не відомо, з-за якої такої дурниці лейтенант Громов підставив своє горло під бритву бандита!

Майор переступив з ноги на ногу й запропонував:

— Може, ще раз запросимо чергового по станції?

Карпенко махнув рукою.

— Це тепер безрезультатно. Він уже запам'ятав брюнета і буде ввесь час твердити, що це той самий.

— Вохрівця бачив ще й дорожний бригадир, Смутек, коли той підійшов до Коломийчука, — нерішуче сказав майор.

— Що ж ви мовчали! Негайно за цим Смутеком! Тільки наперед хай він розповість про зовнішність вохрівця. Статистами візьмемо… — Карпенко трохи подумав, — двох офіцерів з таборів.

Бригадир шляху Владислав Смутек виявився заповзятим фотолюбителем. Подумавши, він так і сказав про вохрівця:

— Високий, широкоплечий, з фотогенічним обличчям.

На впізнанні він пильно оглянув трьох вохрівців і впевнено сказав:

— Того тут немає!

Не витримавши, майор крякнув. Карпенко лише покосився на нього.

— Немає його тут, — повторив Смутек, — той був красунь, Дуглас Фербенкс. Дівчатам для відкриток його фотографувати. А ці… Ні!..

Все стало догори ногами. Підполковник Карпенко молив бога, щоб майор не став виправдовуватись, інакше він не зміг би поручитися за себе. Той, мабуть, зрозумів, і несміливо вийшов з кабінету.

А Ігор, пожбуривши порожню пачку з-під цигарок, підійшов до вікна. Треба трохи заспокоїтись.

Якщо «кореспондент» не «Начальник», тоді хто ж він? Але вбивця лейтенанта Громова не поспішав відповідати на це запитання.

Якщо починаючи з ночі 8 липня справа, що нею був зайнятий Степаничев та його помічники, навально, як грудка снігу, пущена згори, обростала новими подіями, то вже до середини дня 10 липня все зайшло в тупик. «Начальник» зник. Випередивши їх не на багато, він швидко змінив явку, відвів переслідувачів на фальшивий шлях, попередив і переставив людей.

Не була зрозумілою в цій справі і роль вбивці лейтенанта Громова: на допитах він вперто мовчав. Шукати «Начальника» можна було лише в тому разі, коли знайдеться Коломийчук.

Карпенко схилився над великою картою району, що в ньому діяла оперативна група. В окремі кружальця, що означали населені пункти, були ввіткнуті пришпилені до шпильок картонні прапорці-фішки з написами: «Начальник», «Коломийчук».

В разі потреби ці папірці переколювалися з одного кружальця в інше, а вслід за ними Ігор креслив червоні лінії, що означали шляхи руху ворогів. Тут же на столі лежали дві коробочки з-під цигарок. На одній з них рукою Карпенка було виведене слово: «уже»; на денці цієї коробки лежали прапорці з написами: «Глухонімий», «Ярема», «Вбивця Громова», «Феофанов» (?). В іншій коробці фішки були чистими.

Хтось з друзів Карпенка, сміючись, сказав: «Ігор грається в фанти». Але поступово всі звикли до цього. Хтось останнього разу в день народження Ігоря подарував йому коробку, перев'язану вишуканим блакитним бантом, яка по вінця була наповнена прапорцями.

Потім друзям набридло, і вони залишили його в спокої.

Докресливши останню лінію, Ігор відклав карту набік і дістав тоненьку папку з написом: «Особиста справа».

Розкрив картонну обкладинку. З невеликого фото на нього дивилося похмуре обличчя Коломийчука. Всі графи в листку по обліку кадрів були заповнені без клякс косим, нерівним почерком. Нічого особливого в його біографії не було. «Коломийчук Степан Федорович, рік народження 1915, народився на Волині в Горохові, неодружений…» і т. д.

За анкетою йшла медична карточка, куди вносилися дані медичного огляду, що практикуються на залізниці.

Тут були вказані зріст, обсяг грудної клітини й інші дані, а також — хвороби, що їх переніс коли-небудь Коломийчук.

В карточку був вклеєний рентгенознімок.

Продивившись його на світло, Карпенко зрозумів, що це знімок легенів.

В одній графі значилося, що у Коломийчука правосторонній туберкульоз, і потім ішли специфічні назви тих операцій, яким піддавався хворий в лікарні.

Всі ці закапелки чужого життя треба було обнишпорити, і не просто обнишпорити з звичайної цікавості, а зупиняти свою увагу на кожній дрібниці.

Карпенко перелистав до кінця різні довідки, вшиті в особисту справу, ще раз поглянув на фото Коломийчука і закрив папку.

«Особиста справа є, а самої особи немає», подумав він. Нахилився і почав зав'язувати шнурок від черевика. Після відпочинку хотілося з новою енергією взятись за працю, але працювати не було над чим.

В цей і наступний два дні майже нічого було робити. Нові дані не надходили. Степаничев мовчав.

Карпенко вважав, що місцевий пошук, контроль, нагляд, агентурний пошук — все це волок, яким ловили рибу в незнайомій місцевості і, врешті-решт, з розрахунком на сліпе щастя. Одного цього недостатньо, щоб спіймати таку щуку, як «Начальник».

Хоча б приблизно дізнатися, з якою метою його сюди послали. Це вже визначило б напрям пошуків.

Минав другий день вимотуючого чекання. Друзі сиділи за шахами. В номері було незатишно: великий стіл, невідомо для чого тут поставлений, займав півкімнати. Грати за таким столом було незручно і Карпенко обперся коліном на стілець.

— Ігор Олександрович, чи не здається тобі, що «Начальник» занадто вже крутиться біля залізниці? — Лосько крутив у пальцях короля чорних, Вже годину вони грали в шахи, але було зроблено всього кілька ходів — думками були далеко. — Адже ти сам звернув увагу на те, що четверо з п'яти відомих нам осіб так або інакше зв'язані в залізницею» П'ятий — Ярема — в рахунок не йде. Він, за ідеєю, не повинен брати безпосередньої участі в цій справі. Він — явочник. Дивись; Коломийчук — працював на залізниці, «Глухонімий» — «спеціаліст» по залізничних диверсіях, цей «кореспондент» з бритвою і сам «Начальник» переодягаються в командирів залізничної охорони.

Карпенко відірвав погляд від дошки.

— Ти б, Стасю, поставив мого короля на місце. Мені без нього якось трудно грати. — Ігор насупив брови, схилився над дошкою, але так і не походив: звівся і йшов до тумбочки за попільничкою. — Кажеш — на залізниці? Можливо. Але це не вирішення завдання, а приблизне визначення місця дії. Нам же треба знати об'єкт, Сама по собі залізниця в цьому випадку навряд чи може бути таким об'єктом. Ну, зруйнують вони колію, ну, навіть висадять якийсь міст — який ефект? Хочуть пустити поїзд під укіс? Можливо, що й це. Але будь-який поїзд чи якийсь наперед визначений? Часи комариних «укусів» минули. Вже якщо вони ризикують такими кадрами, як «Глухонімий» і «Начальник», то, мабуть, задумана велика диверсія.