Рубаї (з іл.)
Шрифт:
* * *
113 Вино - рідкий рубін, а глек - глибока жила, Душа моя - напій в прозорій чарі тіла, А світлий келих той, що від вина сміється,- Сльоза, що кров хмільну у серці затаїла. * * *
114 Ті, що до Бога шлях шукають у болоті, Стіною хочуть дух одгородить од плоті. А я на стінку жбан з хмільним вином поставлю, Хоч би й мене, як жбан, повісили на плоті. * * *
115 Красуне, як мій сум, ти довговічна будь! Ти знову ласкою мені зігріла путь. На мене мимохідь ти позирнула й зникла. Чи не за правилом: зроби добро й забудь? * * *
116 Я часто п'ю вино, але без перепою. До кубка тільки звик тягтися я рукою. Чого ж я хочу ще? А от чого, послухай: Не тішитися так, як ти, самим собою. * * *
117 В паланні яхонтів уста сакі* повинні. Журба за ним дає поживу й міць людині. Той, хто в сльозах за ним не потонув, живе В ковчезі Ноєвім, неначе в домовині. * Підчаший, виночерпій. * * *
* * *
119 Корону ханську? Н'a, ми продаєм За дудку, от ціна! Ми продаєм! Чалму та чотки, вісників облуди, За піалу вина ми продаєм! * * *
120 Підпилий, завернув учора я до шинку. Там саме дід вино собі точив у кринку. Я запитав його: «Чом не боїшся Бога?» «Бог добрий,- він сказав.- Сідай і випий, синку!» * * *
121 Честь юної лози хай буде бездоганна! Нехай невірного проллється кров погана, Хай потече мазка з двох тисяч ліцемірів, А цей солодкий сік віддай в обійми жбана! * * *
122 Не відкривається нікому таємниця: Не знаємо, коли із тілом розлучиться Душі призначено. Земля для нас - темниця. Тож пий, бо казка ця не скоро закінчиться. * * *
123 Я у вино шалено закохався, П'ю й не боюсь того, чого боявся. П'ю стільки, що мене питає стрічний: «Ей, глечик із вином, ти звідки взявся?» * * *
124 Імення доброго не прагни, не сором Себе зажурою перед одвічним злом: Від духу винного обезум'iти краще, Аніж уславитись молитвою й постом. * * *
125 Я чую: «Менше пий, в вині добра немає! Чому рука твоя сулію обіймає?» «Поглянь на дівчину та на вино іскристе: Причин, по-моєму, ясніших не буває! * * *
126 Спокійно їж і пий, ходи собі в киреї, Якщо це праці плід, дбайливості твоєї, А решта... мудрому ціна її відома - Й життя коштовного він не складе за неї. * * *
127 Я вивчив образи живого й неживого, Проник у саму суть високого й низького, Але без сорому я визнаю, що досі Від хмелю кращого я не знайшов нічого. * * *
128 Цій чаші мудрий похвалу співає, Цілунками чоло її вкриває, А всесвіту гончар цю дивну чашу, Оздобивши, об камінь розбиває. * * *
* * *
130 Підчаший! Чим тепер я серце заспокою? Від хмелю дивного я на ногах не встою! Від пуху юного, що на твоїм обличчі, Зима життя мого зробилася весною. * * *
* * *
* * *
133 Із тих, що рушили в дорогу невідому, Хто звістку нам подав, хто повернув додому? Нічого не лишай на цім розпутті спраги, Бо повернутися не пощастить нікому! * * *
134 Ще кості, жили, кров у тілі є твоїм. Живи й не покидай своєї Долі дім. З Рустамом зіткнешся - борися до останку! З Хотамом здружишся - не підлягай ні в чім! Поделиться с друзьями: