Чтение онлайн

На цьому ринковому прямокутнику показував мені татко (а як він любувався ними!) чистісінькі зразки стилю барокко і рококо. Та в моїй пам'яті тепер зовсім переплутались спіральні колони, еси-флореси [80] з кам'яними вазонками та відгодованими ангеликами… Власне, яке мені діло до стилів, коли я не знаю, під яким дахом ночуватиму сьогодні? Куди далі? Та в моїм становищі хіба не однаково куди? Під першою-ліпшою вулицею, своїй долі назустріч.

Поки що моя доля, очевидно, вирішила перша привітати мене. З вулиці Сербської вибіг хлопчина і стривожив повітря своїм високим голосом: «Вєк нови», «Кур'єр цодзєнни», «Газета поранна».

Пробі! Так це доля моя гукає мені, щоб я часом не відстала від неї.

Бо й справді, що простіше, як купити кілька газет і на останній сторінці поміж оголошеннями «Вільні посади» пошукати щось відповідне для себе.

Тримаю газету з таким трепетом, начеб схопила за рукав саме щастя.

Ага, нарешті!

Газети ще зовсім свіжі, навіть липкі від фарби. Це дає мені підставу сподіватись, що ніхто ще не встиг перехопити мою посаду. Накидаюся на оголошення, наче несамовита. На жаль, з першого ж погляду зауважую, що рубрика «Шукають праці» незрівнянно більша від тієї, що під назвою «Вільні посади».

Перебігаю очима «Вільні посади» у трьох газетах і не знаходжу нічого, що підходило б під мої спроможності. Так. Доля цим разом повелася зі мною не зовсім галантно. Замість того рукава (по якому я гадала дібратися до її руки) залишила мені у жмені три липкі, смердючі фарбою, задруковані згортки паперу.

Отже, газети пропонують працю управителеві маєтку з добрими рекомендаціями (виймаю олівець і ставлю хрестик на цьому оголошенні), бухгалтерові з знанням американської подвійної бухгалтерії (і це закреслюю), працівникові нафтової промисловості з співпаєм на три тисячі (роблю хреста) і рахівникові в кооперативі сільського промислу «Сила».

А далі що? Далі перш за все не занепадати духом. Мій здоровий розсудок і з цієї ситуації вміє знайти вихід; газети ж ті виходять щоранку. І щоранку приносять з собою по дві-три вільні посади. Не пощастило сьогодні, пощастить завтра, а не завтра, так післязавтра.

Як це завтра? А як має бути з нічлігом сьогодні? Нічліг? Ха-ха-ха.

Сонце тільки викотилось на небо, місто тільки що протерло заспані очі, я ще не наїздилася досхочу львівськими трамваями, переді мною ще день, наче озеро, якому не видно другого берега. Куди ж мені думати про ніч?

Волію думати, що молитва моєї матері несе в кошичку моє щастя слідом за мною.

Підкріплена вірою, наче свіжим духом, беруся читати заяви тих, що пропонують свої руки.

Еге ж, праці шукає бухгалтер, дівчина з середньою освітою, на жаль, без жодної кваліфікації (агов, посестро моя, чи був у твоєму житті Север, чи вмів кохати, але не вмів відстояти права на те кохання?), кваліфікована вчителька музики, напевно, стара панна з ще старішими методами навчання, прачка з пранням білизни на дім, дамський кравець, учителька англійської мови, доглядачка хворих, бонна для дітей і т. д. І т. д.

Стоп! Стоп! Є ще графа матримоніальна. Колись, ще до мого знайомства з Севером, читала я дуже цікаво написаний роман про фіктивне (з політичних мотивів) подружжя, яке згодом перейшло у справжнє подружжя і справжнє кохання.

«Життя не література, мишко!» — ніби чую голос Севера. На мить видається мені літературою і моя втеча з дому. Хочу я цього чи не хочу, але я вся у полоні надії, що Север усе ж таки порушить небо й землю, а відшукає мене та завезе до свого нового дому, звідкіль я, річ ясна, нікуди більше не поїду.

Ми ж любимо одне одного. По-справжньому. Трагічно любимо. Коли ми розійдемося назавжди, що ж станеться тоді з нашим коханням? Куди подінеться ця велика енергія любові?

«Славо, не будь паталахом», — наказую собі, як наказав би мені будь-котрий товариш з нашого спортивного клубу.

«Єсть, не бути паталахом!» — рапортую і маю таке враження, наче по моїх жилах справді розходиться нова енергія.

Це добре. А тепер сядемо собі ось у скверику на лавочці проти сонця, байдуже закладемо ногу на ногу і почитаємо матримоніальні.

О, навіть у цій рубриці тих, що бажають себе продати, незрівнянно більше, ніж тих, що хочуть купити.

Продають чоловіків на однакових правах з жінками. Ось де справжня рівноправність!

Прошу, як вам подобається таке оголошення:

«Молодий, кажуть, непоганий, високого росту блондин з середньою освітою забезпечить тривке подружнє щастя жінки, без огляду на вік і зовнішність, яка допоможе йому знайти постійну працю».

Север, пробач мені, стократ пробач, але той молодий чоловік чомусь нагадав мені тебе. Знаю, що завдаю тобі моральної кривди вже самим тільки порівнянням тебе з тамтим, але мій біль хвилинами відбирає мені розум.

Жіночі оголошення займають немало. Всі вони на одне копито і майже всі липкі від морального бруду, як ця газета від фарби.

Ось зразок в «Газеті поранній»:

«Мила, з гарненьким личком, з добрим смаком і серцем панна буде вірною дружиною або приятелькою літньому панові на добрій державній посаді. Зголошення адресувати до редакції на ім'я Мурчик».

Брр!

Залишаю газети на лавці, а потім повертаюсь і про всяке забираю з собою — і йду далі. Куди? Іду, аби рухатися вперед.

Рух уперед — це єдиний засіб, за допомогою якого я можу щось змінити в своєму становищі.

Сходжу якоюсь стрімкою вуличкою вниз і трапляю (а чи не казала я, що моє щастя ходить крок у крок за мною?) на те, чого, власне, мені найбільше треба, — на Бюро посередництва праці.

Якої ти хочеш праці, Славо? Що ти вмієш, дівчино? Чого ти могла б у найближчий час навчитись, мамин мізинчику?

«Я все вмію! — кидаю, як клич, тому, що заправляє людськими долями. — Я ж мушу все вміти!»

Приймальня Бюро посередництва праці нагадує мені вестибюль вокзалу з віконечками кас. Підбадьорює і бентежить одночасно та обставина, що у приймальні так мало людей. І майже немає чоловіків. Невже у Львові так мало безробітних мужчин?

На лавах поміж віконечками сидять жінки. Їх вік, професію у минулому, їх психічний стан прекрасно віддзеркалюють знаряддя їх праці — руки.

Селянські, червоні, порепані, виснажені працею у закритих безсонячних приміщеннях руки ремісничі, руки канцелярські, старі, молоді, здорові, повикручувані ревматизмом, руки безнадійні, руки в'ялі, руки рішучі, руки ліниві, руки нервові, що хвилини не можуть витримати у спокою, руки стримані і руки розпачливі, руки закохані в себе, випещені, незужиті, руки занедбані, руки побожні, руки, готові мстити.