Шлях Срібного Яструба
Шрифт:
Перед початком герців старий скальд заспівав уривок із «Старшої Едди» — сказання про могутніх готських богів, про їх суперечки між собою та двобої. У цій пісні розповідалося про великого бога-воїна Тора та його зброю — чарівний молот.
Скальд співав:
У люті страшній скаженів громовик, Бо, прокинувшись, молота він не знайшов. Почав бородою трясти і волоссям Син Ерди і бити круг себе руками, І це його слово найперше було: «Слухай, о Локі, тобі тільки звірюсь… О, сталась страшна і нечувана річ: У сильного бога хтось молота вкрав». Пішли до оселі прекрасної Фреї, І там його слово найперше було: «Позич мені, Фреє, сорочку крилату, Щоб молота міг я здобути назад».Фрея:
«Хоч срібною, хоч золотою вона, Та сорочка, була б, то досталась би вам». Злетів тоді Локі, крила шумлять, Оселі богів за собою лишає, І ось перед ним уже велетнів край. Турсів володар сидів на горбі, Сплутував коні мотуззям злотистим, Розчісував гриви кобилам своїм.Трюм:
«Як же ж там асам живеться і альбам? Що привело тебе в Йотунггейм наш?»Локі:
«Погано живеться і асам, і альбам, Бо Торова зброя прихована в тебе».Трюм:
«Торову зброю я добре сховав — Вісім миль під землею. Ніхто не дістане її звідтіля, хіба що він Фрею Як наречену мені приведе». Злетів тоді Локі, крила шумлять, Велетнів гори він покидає, І ось перед ним вже країна богів. Насамперед Тора він бачить надворі, І той йому кидає слово найперше: «Як же вдалася мандрівка? Як справа? Ти з височин кажи всі новини, Бо сядеш — дещо забудеш сказати, А ляжеш — подумавши, дещо прибрешеш».Локі:
«Вдалася мандрівка, і справа вдалася: Твій молот у Трюма, володаря Турсів. Тому він дістанеться, хто лише Фрею, Як наречену, йому приведе». Обоє пішли до ясної богині, І там його слово найперше було: «Вдягнися, о Фреє, у шлюбнії шати, З нами у Иотунггейм вирушиш ти!» Розлютилась Фрея, від гніву її Аж тверджа богів затряслася, і тріснув Брезінгів обруч, що з золота був.Фрея:
«Чи ж ярість нечиста мене розпалила, Щоб я віддалася за велетня з Йотунггейма?» Тут всі боги і богині зібрались, Щоб між собою раду чинити. Владарі довго сяк-так міркували, Як повернути Торові зброю. І Геймдаль почав, із богів найясніший — Йому, як і ванам, було все відоме: «Тора вдягнімо у шлюбнії шати, Брезінгів обруч злотий хай візьме, Начепить на пояс ключі, щоб бряжчали, Жіноче вбрання до колін хай спадає, Груди йому самоцвітами всійте, На голову хай ще корону наложить». Сказав тоді Тор, потужний і сильний: «Боги засміють мене, бабою зватимуть, Як одягну я жіноче вбрання». На це відповів йому Локі, син Лявфи: «Мовчи ти, о Торе! Про що тут балакать: Житимуть скоро в Асгарді йоти, Коли не повернеш ти молота свого». В шлюбнії шати вдягли вони Тора, Брезінгів обруч йому начепили На шию; на пояс ключі, щоб бряжчали. Жіноче вбрання по коліна спадало, Груди йому самоцвітами всіяли, А на волосся корону поклали. Сказав тоді Торові Локі, син Лявфи: «Я за служницю буду при тобі, В Йотунггейм разом поїдемо ми». Жваво тоді баранів привели, В одну мить запрягли й помчали удвох. Падали скелі, і іскри летіли. Як їхав дорогою Воданів син. Вже велетнів владар кричав на своїх: «Мерщій-но, ви, йоти, готуйте сидіння! Їде вже Фрея, моя наречена; Навгейм покинула Норда дочка. Погляньте, багато корів злоторогих І чорних волів у моїм господарстві, Багато у мене і срібла, і скарбу, Одної ще Фреї мені бракувало». Надвечір вчасно зібралися гості, Велетням служба підносила пиво. Вола одного і вісім лососів, І ласощі всі, що були для жінок, Поїв тоді Тор і все це залив Трьома тільки відрами пива міцного. «Хто бачив, щоб їли жінки так багато! Не бачив дівчат я, що стільки з’їдають, Не бачив дівчат я, що п’ють так багато». Поруч сиділа дотепна служниця, Потрапила вставити слово належне: «Вісім ночей не їла вже Фрея: Так сумувала вона за тобою». Для поцілунку тоді покривало Він трохи підняв і з жахом одскочив: «Як же ж палають Фреїні очі! Погляду пломінь мене обпалив». Поруч сиділа дотепна служниця, Потрапила вставити слово належне: «Вісім ночей не спала вже Фрея, Так сумувала вона за тобою!» Ввійшла до покою царева сестра, Стала просити собі подарунку: «Віддай ти мені золоті свої персні. Цим ти любов здобудеш у мене, А з нею прихильність і ласку мою». Йотів володар Трюм тоді мовив: «Несіть сюди молота шлюб освятити. Мієльніра ви покладіть на коліна Фреї, хай Вара шлюб наш освятить». Засміялося серце в Торових грудях, Коли він угледів свій молот блискучий. Трюма він першого тут же ударив. Знищив дощенту увесь його рід, Убив він і Трюмову сиву сестру, Ту, що просила собі подарунку. Замість перснів блискучих удари рясні Сипались щедрим дощем на всі боки. Так повернув собі молота Тор. [27]27
Переклад О. Бургарда.
Цілий день проходили герці між кінними та пішими воїнами. Нарешті, ввечері, коли сонце вже сідало на долині біля Пагорбу Тора, де проходили двобої, залишилися тільки два воїни — рейдгот Атаульф Кривава Сокира і алан Сайдантірс.
Слава про Атаульфа Криваву Сокиру із готського царського роду Амалів вже давно гриміла не тільки поміж готами, але й поміж усіма народами, що населяли Великий Степ. Розповідали, що одного разу він прийняв виклик кельтського вождя Карпа, але сказав, що буде битися не з одним воїном, а з трьома, стоячи по пояс у ямі. Атаульф зміг перемогти всіх трьох.
Свою велетенську сокиру він називав Блискавкою Одіна.
Алан Сайдантірс теж походив зі знатного роду. Вважалося, що він найкращий катафрактрій серед аланських вершників. Вперше він здобув славу, коли алани під час походу на Істр зіткнулися з відбірним X легіоном римського війська. Коли римляни, маневруючи, розтяглися довгою колоною, аланські катафрактрії напали на них. Сайдантірс, тоді ще молодий воїн, зміг декілька разів прорвати шереги римських легіонерів і привести після битви голову легата — командира легіону — своєму царю, за що отримав велику частину захопленої здобичі. Казали, що панцир Сайдантірса заворожили сарматські відьми, і його не могли пробити ні стріли, ні списи, ні мечі, ні сагаріси…
…І ось два воїни — алан і гот — зійшлися у відчайдушному герці…
Війська готів і аланів великим колом оточили луг біля Пагобу Тора. Сотні смолоскипів освітлювали величезний натовп воїнів і місце, де повинні були зійтися в герці Атаульф Кривава Сокира і Сайдантірс. Зелена трава вже була витоптана за день двобоїв, де-не-де темніли плями крові.
Атаульф за своєю звичкою ніколи не бився кінним, але всі знали, що одним ударом своєї сокири він може навпіл розвалити вершника разом з конем. Сайдантірс бився тільки на коні. Проте ніхто не міг передбачити, хто переможе у цьому двобої.
І конунг Ерманаріх, і цар Сай не дуже хотіли, щоб у цьому двобої алан бився проти гота. Мир між цими двома народами був поки що занадто нетривалий, всі пам’ятали про війну, яка точилася між готами та сарматами. Перемога у цьому герці будь-кого могла призвести до того, що одноплемінники того, хто програв, зачаїли б у своїх душах прагнення помсти.
Але іншого вибору не було…
— Нехай боги допоможуть визначити найкращого воїна війська готів та аланів! — проголосив готський старійшина Торвіг.
Пронизливо заревли аланські сурми. Готи почали вигукувати свій бойовий заклик, із яким зазвичай ходили в атаку — «барітус!». Вигукували вони його, піднісши щити до ротів, від чого цей заклик дійсно нагадував грізне ревіння розлюченого слона.
Атаульф неспішно вийшов, недбало тримаючи на плечах свою сокиру. Здавалося, він аж ніяк не сумнівався у своїй перемозі, ліниво споглядаючи на свого суперника. На голові у гота був шолом із турячими рогами. У нього не було щита, лише короткий панцир із залізних пластин захищав його широкі груди.
Алан Сайдантірс виїхав до двобою на своєму високому коні в повному бойовому обладунку. На яскравому значку, що тріпотів на списі, було зображення дракону.
Воїни обмінялися короткими привітаннями, конунг Ерманаріх махнув рукою, і двобій почався. Алан відразу пустив свого коня чвалом, виставивши спис і прямуючи прямо на Атаульфа. Здавалося, що довгий спис ось-ось проштрикне груди рейдготу. Але Атаульф Кривава Сокира, який здавався досить вайлуватим і неспішним, миттєво відскочив убік, ухилився від списа й щосили вдарив своєю сокирою вершника. Втім, Сайдантірс підняв свого коня дибки і, відхиливши сокиру Атаульфа своїм щитом, зміг спрямувати її лезо об землю. По інерції рейдгота розвернуло спиною до алана, і той, зручніше перехопивши свій спис, спробував штрикнути їм у Атаульфа, який, здавалося, втратив рівновагу.