Чтение онлайн

Навіть перебуваючи в повному шоці, Ніккі чітко розуміла, що повинна зробити.

Вона може вилікувати його. Келен тут. Ніккі не мала ні найменшого уявлення чому або яким чином Келен виявилася тут, але вона тут. А раз Келен тут, то Ніккі могла зняти закляття. А як тільки закляття буде знято, Ніккі зможе скористатися своїм даром. І вилікує Річарда. Все добре. Вона може врятувати його. Все буде в порядку. Вона все поправить. Вона може.

Для різноманітності вона може зробити щось правильне і допомогти — дійсно допомогти. Може допомогти їм обом.

З темряви висунулася рука й схопила її за шию, збивши з ніг. Ніккі скрикнула, коли її поволокли у пітьму. Чіпляючись за руку, що схопила її, вона відчула горби могутніх м'язів. Від людини тхнуло. Вона відчувала, як воші з нього стрибають їй на обличчя.

Ніккі прийшла в жах. Такий раптовий і всепоглинаючий жах був незнайомим для неї відчуттям і якимось чином справив заспокійливу дію.

Чоловік волок її по темному лабіринту. Ніккі з усіх сил упиралася каблуками і відчайдушно брикалася. Вона спробувала витягти з рукава дакрил, але він схопив її за руку і різко заломив.

Піднявши її в повітря, він передпліччям натиснув їй на горло так, що перекрив дихання.

Ніккі почала задихатися. Радісно хихикаючи, він поволік її далі по темних анфіладах кімнат в підземелля палацу Джегана.

Їх очі зустрілися в той самий момент, коли її раптово і грубо поволокли у пітьму. Річард побачив у цих очах щось дуже важливе, побачив, що Ніккі хотіла йому допомогти. Але вона зникла.

Він сидів, спершись на Кару, яка відчайдушно чіплялася за його плечі. Він був холодний. А вона тепла.

Раптом Келен впала на спину і почала звиватися. Вона почала рвати собі горло руками. Річард слухав, що вона задихається.

— Мати-сповідниця! Мати-сповідниця, що скоїлося? Потягнувшись, Річард схопив Кару за потилицю і нахилив ближче.

— Хтось схопив Ніккі. Вони її душать. Кара… Ти повинна врятувати Ніккі або Келен помре. І Ніккі — єдина, хто може мене вилікувати. Біжи. Повапся.

Відчувши її кивок, він відпустив Морд-Сіт.

— Все зрозуміла, — тільки й промовила вона, ласкаво але швидко опускаючи його спиною на холодний камінь.

А потім зникла.

Лежати було мокро. Річард не знав, кров це чи вода. Вони знаходилися в підземеллі, в самих нижніх приміщеннях Сховища. Проникаюче крізь недобудовані перекриття місячне світло падало на Келен, яка корчилася неподалік. І тут, поки вона билася з невидимим ворогом, він побачив, що це вода. Ось що це. Вода, а не кров. Палац розташований поруч з річкою. І в підвальних кімнатках і коридорах було сиро.

— Келен, — пробурмотів він. Вона не відповіла. — Тримайся…

Затискаючи руками рану, щоб кишки не вилізли назовні, він почав дюйм за дюймом пробиратися по мокрому холодному каменю. Біль нарешті прийшла. Він відчував усередині жахливі пошкодження. Річард постарався зморгнути сльози, які виступили від страшного болю. Він зобов'язаний протриматися. Лице заливав холодний піт. Келен зобов'язана протриматися.

Його закривавлена рука торкнулася її долоні. Пальці намацали її. Вона довго не відповідала, потім її пальці нарешті ворухнулися. Річард був безмежно радий, що її пальці ворухнулися.

А все було так добре задумано! Він анітрохи в цьому не сумнівався. І все б вийшло, не схопи хтось Ніккі.

Все б вийшло.

Ось вже дійсно безглузда смерть. Він завжди вважав, що це буде якось… велично, чи що.

У всякому разі, не в темному вогкому і холодному підвалі палацу.

Йому хотілося сказати Келен, що він любить її і що зовсім не вона вбила його, а він сам це зробив. Це його діяння, не її. Він просто використав її в досягненні свого плану. І все б вийшло.

— Келен, — прошепотів він, не знаючи, чи чує вона його. — Я люблю тебе. Більше нікого. Тільки тебе одну. І я щасливий, що ми були разом. І цього ні на що б не проміняв.

Річард відкрив очі і застогнав від болю. Коли ж це скінчиться! Занадто боляче. Нехай би це скоріше закінчилося! Нічого в нього не вийшло. І доведеться заплатити за невдачу. Річарду найбільше хотілося, щоб цей краючий нутрощі жахливий біль припинився. Хоч якось.

Він не знав, скільки минуло часу… Повернувши голову, він побачив розпростерту на підлозі Келен. Вона не ворушилася. На нього впала чиясь тінь.

— Так-так! Річард Сайфер. — Ніл хихикнув. — Подумати тільки! — Знову хіхікнув, він глянув на Келен. — Хто ця баба?

Річард вічував Меч Істини, чув його магію. Меч лежав поруч з його пальцями.

— Поняття не маю. Вона вбила мене. Напевно, з ваших.

Пальці намацали Меч і вхопили вите руків'я. Ніл наступив на клинок.

— Ніяк не можу цього допустити. Ти і так заподіяв достатньо проблем.

На пальцях Ніла загорівся вогник. Він закликав магію. Смертельну магію. Річард, перебуваючи в напівнепритомному стані, незважаючи на необхідність, ніяк не міг зосередитися, не міг закликати свій дар, щоб перешкодити Нілу. Що ж, по крайній мірі більше не буде болю. І Келен не буде думати, що це вона убила його.

Раптово Річард почув страшний тріск. Ніл важко впав на коліна.

Річард, вже стискаючи меч, витяг з-під ніг послушника клинок і одним могутнім ударом проколов Нілу серце.

Ніл здивовано подивився на нього. Очі його остекленіли. І тут Річард побачив, що той був і так вже практично мертвий ще до того, як він встромив в нього меч. Як тільки Річард висмикнув з його тіла меч, очі Ніла закотилися і він завалився набік.

Позаду Ніла стояла та сама немолода жінка, якій Річард допоміг. Вона перев'язала собі поранену ногу. Обома руками вона стискала мармурову руку зваяної Річардом статуї. Жінка проломила Нілу череп узятим нею на пам'ять шматком статуї.

Річард почув кроки, які наближалися, шльопаючи по мокрому коридору. Та жінка пішла за допомогою. Може, це вона когось знайшла.

Здалеку… а, з кімнат і коридорів, до Річарда зрідка долинали крики поранених, коли в ночі вибухали чарівні блискавки.

При світлі місяця почувся жіночий голос.

— Річард? Річард?

Річард примружився, намагаючись розгледіти хоч що-небудь в темряві.

— Хто ти? — Зумів прошепотіти він. Жінка підбігла і впала біля нього на коліна. Побачивши розпростерту на підлозі Келен, вона ахнула.

— Що сталося з Матір'ю-сповідницею? Річард насупився. Жінка знала Келен.

— Хто ти?

Вона подивилася на нього.

— Я сестра. Сестра Алессандра. Я вже деякий час тут, в місті, шукала Ніккі, і… добре, не важливо. Тільки що далі коридором мені зустрілось жінка. Вона сказала, що ти поранений. Що поранений той чоловік, що виліпив статую. Я ще до цього відчайдушно намагалася пробитися до тебе, але не змогла… Ну от, знову мене заносить. Краще розкажи, куди ти поранений. Я можу спробувати зцілити тебе.