Чтение онлайн

– Єсть, пане Хуанес!
– Нижня щелепа Френко вiдвисла ще бiльше.

– I закрийте рот. Це мене дратує, Френко. Так. Ми з вами звернули увагу на те, що всi цi пункти розташованi наче пiвколом.

– Цiлком правильно, пане Хуанес.

– Кожне пiвколо мусить мати центр. Ви можете його вказати на картi?

Хосе Френко слухняно схилився над картою. I вiдповiв:

– Єсть, пане Хуанес. Геометричним центром цього пiвкола буде великий лiс Фонтiверос мiж Кастеляною i Тортозою... десь бiля Вiнароса...

Так. Все ясно, Френко! Ви швидко схоплюєте думку

– Ви думаєте, пане Хуанес що...

– Нi, я нiчого не думаю Все зрозумiло. Зараз я вам поясню. Зараз!

Хосе Френко мовчки, з величезною повагою дивився на енергiйне обличчя свого начальника, що набрало натхненного виразу Мiгель вiдкинувся на стiльцi й недбало випустив великий клубок диму Вiн примружив очi вдаючи цiлковиту байдужiсть, як i личило талановитому детективовi, для якого така проблема була всього-на-всього незначною дрiбничкою.

– Так от, Френко, - розвивав свою думку, неуважно дивлячись на димок люльки, Мiгель Хуанес.
– Ми маємо незаперечнi вiдомостi, що "Люцифер" невiдомого поки що нам Сивого Капiтана з'являється в рядi мiсць, розташованих майже правильним пiвколом навкруги великого лiсу Фонтiверос. Тiльки iнодi "Люцифера" помiчали в iнших мiсцях... як, наприклад, учора в столицi. Проте це зовсiм не заважає основнiй, провiднiй думцi. Висновок такий. Десь усерединi Фонтiвероса є його лiгво, в якому завжди переховується "Люцифер". Там, мабуть, мусять бути i його склади палива, i ремонтна майстерня, i всякi iншi речi. Одним словом - база. Звiсно, не дуже легко шукати все це серед шести тисяч гектарiв лiсу... проте... проте для розумної людини немає нiчого неможливого, Френко, чи не правда?

Мiгель Хуанес знову примружив очi. Але й з-пiд опущених повiк вiн бачив, що Хосе Френко не зводить з нього шанобливого погляду, навiть сяє вiд захоплення своїм начальником яка, мовляв, свiтла, талановита голова Хуанес задоволено посмiхнувся

– Я не сказав вам ще одного, Френко, - мовив вiн виймаючи люльку з рота.
– Ви вже знаєте, що я призначений особливо уповноваженим у справi лiквiдацiї Сивого Капiтана.

– Так, пане Хуанес.

– Я призначаю вас моїм безпосереднiм помiчником i цього разу. Вiрю, ви зможете бути на щось придатнi. Ви вмiєте принаймнi не заважати, коли в мене народжуються iдеї. I в недалекому майбутньому, коли я одержу орден Бiлого Орла вам також дещо перепаде. Ви задоволенi, Френко?

– Завжди до ваших послуг, пане Хуанес! У дверi постукали.

– Увiйдiть!
– недбало кинув Мiгель Хуанес.

Увiйшов черговий.

– Термiнова телеграма. Начальник вiддiлу рапортiв наказав негайно передати її вам, пане особливо уповноважений!

Черговий вручив Хуанесу телеграму i вийшов. Детектив розгорнув папiрця i прочитав:

"Агент № 418 доповiдає появу розшукуваного автомобiля захiднiше Вiнароса. Автомобiль з великою швидкiстю пiвгодини тому проїхав на захiд у напрямi Фонтiвероса. Назад не проїжджав".

Хуанес пихнув люлькою i мовчки передав телеграму Френко. Той прочитав її i так само мовчки запитливо глянув на свого начальника. Хуанес нахмурив брови. Тодi вiн повiльно заговорив, мовби радився сам з собою:

– Близько години тому Сивий Капiтан розмовляв з начальником полiцiї по телефону. Тсс, Френко, про це нiхто не мусить знати! Говорив вiн з автомата номер три тисячi п'ятнадцять, тут, з околицi столицi. Минуло всього пiвгодини - i його автомобiль уже бачили бiля Вiнароса... за двiстi - двiстi п'ятдесят кiлометрiв вiд столицi. Гм... Виходить...

– Жоден автомобiль не може так швидко проїхати цю вiдстань, - зауважив Хосе Френко.

– Це я й без вас знаю, - буркнув Мiгель Хуанес.
– Доводиться припустити одне з двох. Або Сивий Капiтан ще й досi лишається в столицi, а його "Люцифер" поїхав до Фонтiвероса без нього, або по телефону з начальником полiцiї говорив не Сивий Капiтан, а хтось iнший. Проте я ж чув: то був той самий голос, який лунав i вчора... Гм... Так чи iнакше, вибирати нема з чого. Головне - не марнувати часу, Френко.

– Так, пане Хуанес.

– Ви тiльки й кажете, що "так", Френко!
– незадоволено скривився його начальник.
– Хоч би раз вимовили щось путяще, таке, що могло б допомогти справi...

– Пробачте, пане Хуанес!

– Гм... Вигляд Сивого Капiтана нам невiдомий, шукати його зараз серед мiльйонiв iнших людей у столицi - безглуздя... принаймнi не арештувавши перед тим вашого Педро Дорiлью, чи як його там... i не довiдавшись у нього чогось. Френко, негайно наказ про арешт Дорiльї! Вiд мого iменi, як особливо уповноваженого!

– Єсть, пане Хуанес.

– Далi розпорядiться, щоб на аеродромi приготували для мене лiтак. Я тим часом вiддам усi iншi накази... Доведеться використати й вiйськовi частини. I негайно повертайтесь. Ми вилетимо разом. До Фонтiвероса, Френко! Я надумав дещо... Здається, Сивий Капiтан не вислизне з пастки, яку я йому влаштую!..

Роздiл третiй

1. ПРОБУДЖЕННЯ ОЛЕСЯ

Олесь вiдкрив очi - i зразу ж таки знов заплющив їх вiд яскравого свiтла, яке заслiпило його. Щось заважало на головi, мов стягувало лоба. Хлопець спробував пiдвести руку i здивувався: рука пiдводилась дуже повiльно, непевно. Здавалося, що на нiй висить важкий тягар. I, щоб подолати той тягар, треба напружувати всi сили. А їх чомусь так мало...

Нарештi слабка рука торкнулася лоба. На ньому наче якась пов'язка чи бинт... Що трапилось?

Хотiлося спати. Олесь знову потихеньку вiдкрив очi. Свiтло вже не здавалося таким слiпучим. Мабуть, то було лише одразу, з незвички. Вiн обдивлявся навколо себе - i все бiльше дивувався.

Справдi, де це вiн? Крихiтна довгаста кiмнатка з округлою стелею. Такий вигляд мають маленькi каюти на кораблях або ще купе в поїздах. Вузеньке лiжко з подушечкою, на якiй ледве вмiщується голова... I ця подушка не звичайна, а надута повiтрям. А над ним, угорi, ще одне лiжко, таке саме вузеньке. Зовсiм наче морська каюта... I як же болить голова, як важко її повертати, вона наче налита свинцем...

Навiть вiкна в цiй кiмнатцi теж незвичайнi. Вони не прямокутнi, а овальнi, з товстими рамами i ще товщим склом - помiтно, як воно виступає з округлої металевої рами. Чи видно взагалi щось крiзь таке грубе скло? Ой, як хочеться пити! I губи сухi-сухi, позапiкалися...

Тiльки тепер Олесь помiтив на столику бiля свого лiжка невеличкий графин з водою i склянку. Ось воно - те, що йому зараз найбiльш потрiбно!

Вiн простягнув руку: як хороше, вона стала вже слухнянiшою! А чому ж графин не пiдiймається, хiба вiн такий важкий? А, зрозумiло. I графин, i склянка не просто стояли на столику, а були закрiпленi в пружних пiдставках. Значить, це все ж таки якийсь корабель? Але як сталося, що вiн потрапив на корабель? Нiчого не можна зрозумiти, навколо самi загадки...