Чтение онлайн

“Сказавши оце, Він дихнув і говорить до них: прийміть Духа Святого…” (Ів. 20.22).

І, нарешті, хрещення “в ім’я Духа”:

“І в Духа Святого, Господа животворчого…”

Це етап домінанти іншого Утішителя – уже не просто Слова, але Духа Правди. Те, що відчувалося серцем спочатку лише як “зачаток Духа”, та й то більше у вигляді короткочасних осяянь, – зростає до глибини містичного досвіду Божественної реальності. Це період глибокого смирення, збільшення “від слави в славу” – від Воскресіння до Вознесіння, до П’ятидесятниці... Період прийняття Сили, помазання на велике та святе служіння. Період благословенного зростання “від сили в силу”. Це час, коли вірного “супроводжують ознаки такі…” (див. Марка, 16 розділ, 17 вірш); пора набуття в повноті дарів Всесвятого Духа; доба підйому на висоту любові досконалої – висоту містичного Боговідання, на височінь Богоспоглядання. Період одухотворення, освячення. Період обоження... І немає межі цьому вічному “зануренню” в Благодать.

“Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його .

Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього” (Ів. 7.38–39).

Прийняти мирного Духа Христового, і повністю віддатися цьому благословенному “Храмовому потоку” – повністю зануритись, хреститися в ньому: ось воно, хрещення Духом Святим!..

Чи кожен номінально охрещений християнин автоматично піднімається до цієї висоти? Безперечно, ні! Царство Боже зусиллями береться, і таїнство хрещення, будучи найпершим Христовим таїнством, лише відкриває нам шлях спасіння. І хоча в ньому присутня вся повнота Благодаті (нагадаю, що в православ’ї воно доповнюється священнодійством миропомазання, яке й символізує оце “хрещення Духом”), та не кожен може й готовий прийняти її, але “наскільки зможе вмістити”...

Це так, як ніби для хрещення Духом необхідно було б ціле “відро” Благодаті, а серце може вмістити лише “наперсток”... З цього приводу апостол сказав:

“Тож кажу я: поки спадкоємець (християнин – спадкоємець Благодаті, “співспадкоємець Христів”), дитина (поки іще “дитина”: іще харчується лише “чистим словесним молоком”, а не їсть “твердої” духовної їжі, як належить це “мужу досконалому в міру зросту Христової повноти”), – він нічим від раба не різниться (а “раб” – не син, рабу іще належить зрости у вірі до рівня “сина”. Рабська віра – віра підзаконна: здійснюється в покорі, а не в смиренні; чинна страхом, а не любов’ю), хоч він пан над усім (хоча “де юре” все для нього вже готове, тільки зумій прийняти це “де факто”)” (Галатам, 4 розділ, 1 вірш).

Ось і відповідь на поставлене запитання: чи може людина мати зачаток Духа Святого, якщо вона іще повністю не занурена, не “хрещена Духом”? Звичайно! І покаяння, і смирення, і любов, і віра, і саме Слово, від якого віра походить, – все одним Духом звершується.

“Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі.

Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа , і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла” (Рим. 8.22–23).

“І вийшов цей чоловік на схід, а шнур був у його руці, і він відміряв тисячу ліктів, і перепровадив мене водою по кістки.

І відміряв ще тисячу, і перепровадив мене водою по коліна; і відміряв ще тисячу, і перепровадив мене водою по стегна.

І відміряв він ще тисячу, і був потік, якого я не міг перейти, бо стала великою та вода, на плавання... ” (Єзекіїля, 47 розділ, 3–5 вірші).

І БУДЕ ОТАРА ОДНА…

Запитання: Останнім часом обговорення питань про Бога на різноманітних богословських диспутах (Інтернет-форуми тощо) перериваються лайкою щодо того, яка з християнських церков краща.

Взагалі-то, коли виникає питання пов’язане з християнством, то найкраще його вирішення – це знайти в автентичних словах Христа деякий натяк на те, як би Він Сам відповів на таке запитання. Проте, при порівнянні різних християнських церков, ті, хто обговорюють це питання, цитують кого завгодно, замість того, аби процитувати Самого Ісуса Христа...

Я хочу запитати: чи залишив Сам Христос вказівки щодо того, яка з християнських церков, що виникнуть, буде істинною, а які – неістинними?

Відповідь: Безумовно, залишив! В Євангелії від Івана сказано:

“По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Івана, 13 розділ, 35 вірш).

Вчення Христове полягає в одному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЯ, а, отже, прийми ближнього свого й обставини свого життя такими, які вони: без страху й тривоги, без гніву і роздратування, без гордощів та образи. “Візьміть ярмо Моє на себе, і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, – і знайдете спокій душам вашим” (Матвія, 11 розділ, 29 вірш).

Як же визначити: яка з християнських церков є істинною? Без сумніву, такою є та, яка взяла і несе на собі це “ярмо Господнє” – ярмо СМИРЕННЯ: “сповідує Христа во плоті” (в своїй плоті!), живе за заповіддю Христовою.

“Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з’явилось у світі.

Духа Божого (і духа омани) пізнавайте так: усякий дух (кожна людина), що сповідує Ісуса Христа, Який прийшов у плоті (іще раз наголошую: визнає, сповідує Ісуса Христа у своїй плоті, у своєму тілі – в тілі церкви, громади, конкретних віруючих. Бо ж і атеїсти сьогодні признають, що колись, 2000 років тому назад жив якийсь Христос, сильний екстрасенс і народний цілитель на кшталт Чумака або Кашпіровського, і чуда великі творив... Чи спасає таке визнання? Безумовно, ні! Не про те каже апостол…), є від Бога;

а всякий дух, що не сповідує Ісуса Христа (усім своїм життям), не є від Бога, але це дух антихриста, про якого ви чули, що він прийде, і тепер уже є в світі” (1 Івана, 4 розділ, 1–3 вірші).

Отже, чи є ЛЮБОВ І СМИРЕННЯ в номінальній церкві останніх днів? Якби були – то не розсіяне було б тіло Христове більш як на 1800 християнських конфесій. Сьогоднішній стан церкви пророче описав у своєму Одкровенні апостол любові Іван в образі Лаодикійської церкви – останньої з семи церков (“7” – символічне число, число повноти Божої), змальованих в Апокаліпсисі. Це церква сьогоднішнього дня – часу коли “близько, уже під дверима…”:

“І до Ангела (“ангели – суть службові духи”) Церкви в Лаодикії напиши: Оце каже Амінь, Свідок вірний і правдивий, початок Божого творива:

«Я знаю діла твої (не слова, а діла – “по плодах пізнаєте їх…”), що ти не холодний, ані гарячий (тут – лицемірний: немає ні повного невір’я /“устами своїми наближаєтесь до Мене”/, ні віри смиренної, істинної, – віри, яка чинна любов’ю /“серце ж ваше далеко від Мене”/). Якби то холодний чи гарячий ти був (якби-то ти був щирий)!

А що ти літеплий, і не гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст (“уста священика знання стережуть” (див. Малахії, 2 розділ, 7 вірш). Тут – позбавлю тебе відання, втратиш Істину. Сіль ізвітріє – і залишишся ти сам один у залишеному Мною храмі, а чи то молитовному домі твоїм. Точніше не сам, але з позбавленими суті, “солі” любові й смирення, а значить – мертвими догматами і канонами, обрядами та церемоніями своїми. Бо віра від слухання, а благодать – по вірі. СМИРЕННІЙ вірі!.. “Погине народ Мій за те, що не має знання: тому що знання ти відкинув, відкину й тебе, щоб не був ти для Мене священиком…” (Осії, 4 розділ, 6 вірш))...