Чтение онлайн

— Вольфганг, він летить у Бремен, чому ти подумав, що він летить у Бургос?

«Я подумав так, бо знаю, кого він возить до Іспанії», — міг би відповісти Вольфганг. Але він сказав:

— Я жду вас, мій друже, в будь-який зручний для вас час. Марта зробила чудовий айсбайн у баварському стилі, вам сподобається.

«Центр. Літак СД відходить у Бургос сьогодні ввечері спецрейсом. З якого саме аеродрому відлітає літак — невідомо. Луїза»

Саме тоді секретар Гейдріха передав у шифрвідділ імперського управління безпеки таку радіограму:

«Бургос. Посольство Німеччини при уряді генерала Франко. Штірліцу, Хагену. Літак № 259 під командуванням обер-лейтенанта Грілля прибуде по латиша завтра о 9. 00. Виділіть для супроводу трьох чоловік. До прильоту Грілля попрацюйте з латишем з приводу викраденого «месершміта».

Поки йшли собі обидві ці шифровки — одна в Москву, а друга в Бургос, — Штірліц і Хаген уже допитували Яна про його участь у викраденні нового «месершміта». Нову модель літака викрали з Бургоса за дев'ять годин до вбивства Лерста.

— Ти скажеш мені все! — лютував Штірліц, спрямувавши на обличчя Яна потужну електричну лампу. — Ти допоможеш цим і собі, і мені, і Хагену! Ти скажеш, щоб урятувати своє життя, інакше я не поставлю навіть пфеніга за твою голову!

— Що я повинен сказати?

— Правду!

— Запитуйте, тільки конкретно, і не кричіть… У мене голова тріщить.

— Хто з американців сидів з тобою в барі?!

— Коли?

— Вранці, перед тим, як Манцер викрав месер?!

— Мене вже питали про це.

— Хто?

— Лерст.

— І що ж ти йому відповів?!

— Те саме, що відповім вам: я не знаю його імені. Я журналіст, а не похоронне бюро, мені не потрібні дані співбесідника, мені потрібен співбесідник…

— Як же викрали ви «месершміт»? — закуривши, спитав Штірліц. — Давайте по-джентльменськи, Пальма. Розкажіть усе: це у ваших інтересах…

— Чому ви думаєте, що я причетний до «месершміта» та й взагалі до всієї вашої авіації?!

… Гестапо мало неабиякі підстави вважати, що Пальма багато чого знав про авіацію загалом, а вже про цей новий «месершміт», який проходив бойові випробування в Іспанії, — тим паче.

Епопея з літаками почалася рік тому. Республіканцям потрібні були винищувачі: фашисти вдень і вночі висіли над Мадрідом і Барселоною. Літаки купували скрізь: у Польщі й Голландії, в Швеції і Франції. Закуповували відкрито й через підставних осіб за долари й фунти, франки й песети, а часом за звичайнісінькі брудно-жовті бруски — за золото.

«Центр. За моїми відомостями фашисти організовують компанію по продажу старої зброї республіканцям через Бернгардта. Він утворив підставну фірму, яку очолює Йозеф Вельтен, агент адмірала Канаріса. Вельтен скуповує зброю в усіх країнах, жене її до Німеччини, там цю стару зброю псують, а вже потім продають республіканцям. Конче потрібно надіслати наших людей для перевірки цього повідомлення. Необхідно негайно дезавуювати Вельтена. Доріан»

«Доріану. За нашими даними, фірма Вельтена базується з Копенгагені. Підтвердіть. Центр»

«Центр. У Парижі. Доріан»

«Доріану. Хто з людей Вельтена відповідає за продаж зброї? Центр»

На цю шифровку Доріан не відповів: відпала потреба — Вельтена було викрито. Але Гейдріх почав нову комбінацію — на удар мін хотів відповісти ударом.

Мрячив дрібний дощ. Віктор Грасс, по паспорту бізнесмен з Міннесоти, спостерігав, як у низьке небо один за одним піднімалися винищувачі, що їх він купив учора — через підставних осіб — у голландців.

Він діждався, поки полетів останній «фарман», і відкинув комір дощовика.

Він ще посміхався, коли опасистий бритоголовий чоловік з люлькою, затиснутою в міцних зубах, торкнув його за лікоть.

— Хелло, — сказав чоловік, — як успіхи?

— Спасибі, — відповів Грасс і неквапливо пішов через поле до стоянки машин.

— Заждіть, Грасс, у мене є до вас справа.

— Справами я займаюсь у своєму бюро.

— А тут ви грали в кеглі? Чи шахи?

— Я ще раз вам кажу, якщо у вас серйозні пропозиції, зверніться в моє бюро…

— Рю де Рішельє, сімнадцять, другий поверх… За вами стежать німці, і мені ні до чого зайвий раз муляти їм очі. Та не біжіть ви так, у вас ноги довгі, а в мене короткі. У мене в Локарно стоїть десять новеньких «капроні», і я можу їх продати вам.

— Кого ви представляєте?

— Себе, — відповів чоловік і простяг Грассу візитну картку.

«Пітер Маккензі, генеральний директор фірми «Маккензі бразерс», бокс 652, Монреаль, 42, Канада».

— Ну то й що? — спитав Грасс, ховаючи картку Маккензі в кишеню дощовика. — Звідки літаки? Ціна? Умови? Коли мої люди можуть поглянути на них? Документація?

— Хоч завтра. Ваші люди зустрінуться з моїми техніками в Локарно — я продаю гарантований товар. Я читав у англійській пресі, як іспанці нагрілися з фірмою Вельтена, тому я з вас здеру багато грошей. За добрячий товар, звісно, й гроші великі.

— Гаразд, побачимося завтра вранці.

— Згоден. Де? До вас я не піду — повторюю: за вами стежать німці.

— Ми приїдемо самі з техніками. Де ви зупинились?

— У готелі «Мальзерб». Номер дев'ятнадцять. Коли зможете?

— О восьмій. Зручно для вас?

— Я люблю поспати. Краще о дев'ятій.

— Умовились.

— Якою валютою платитимете?

— Спершу ми подивимося на ваші апарати.

— А якщо вони хороші?

Грасс усміхнувся:

— Тоді поговоримо про ціну, а вже потім вирішимо, якою валютою нам буде вигідно платити, а вам — одержувати.

Грасс зупинився біля своєї машини, відчинив дверцята й сів за кермо.

— На добраніч! — сказав він. — До завтра.

— До завтра, — відповів Маккензі і подався до зупинки таксі.

Грасс увімкнув запалення. Мотор завуркотів, застогнав, але ніяк не заводився. Грасс закурив, підождав, поки стече бензин, увімкнув запалення ще раз, а мотор усе-таки не завівся. Грасс відкрив капот, увімкнув лампочку, посіпав за дротики, що йшли від генератора до мотора: все було справне.

— І в мене немає таксі, і у вас аварія, — почув він над вухом голос Маккензі. — Ану дозвольте поглянути, я розуміюсь у техніці.

Грасс відійшов убік, і Маккензі, закинувши свою товсту коротеньку ногу на крило, мало не весь заліз у мотор.

— Покачайте бензин, — попросив Маккензі, — по-моєму, у вас вийшов з ладу бензонасос.

Грасс сів за кермо й став качати бензин.

— Тепер умикайте запалення!

Мотор загурчав. Маккензі зіскочив з крила й сказав:

— У вас барахлить помпа. Скажіть, щоб поміняли, а то намучитесь.

Він подивився на зупинку таксі — чоловік сорок мокло під дощем, але жодної машини не було.