Чтение онлайн

— А може, нам слід самим одвезти його на аеродром?

— Чому? Скажуть, що примазуємось… Словом, коли хочете, то валяйте, я не поїду. А ви супроводжуйте, чого ж, звичайно, супроводжуйте…

Він знайшов точне слово. Він дуже принизив Хагена, запропонувавши йому «супроводжувати». Він інтуїтивно зрозумів, що саме це слово вирішить усе. Він навчився не помилятися в своїх Відчуттях.

— Я через сорок хвилин буду у вас, — сказав Хаген.

— Ну й добре. Жду. Тільки, чорт його знає, може, все ж таки варто вам його супроводжувати?

— Навіщо примазуватись? Ви праві. Зараз закінчу прослухувати плівку з записами допитів і приїду.

Він знав, що Хаген до нього приїде. Він точно будував свою розмову з ним. Він грав, не готуючись зарані і не розписуючи заздалегідь партитуру запитань і відповідей. Просто, працюючи з Хагеном, Лерстом, Кессельрінгом, він запам'ятовував, аналізував і вивіряв ті риси їхнього характеру, які в потрібний момент він, Штірліц, міг використати.

Він не помилився: Хаген приїхав точно в призначену годину. Штірліц до цього випив кілька порцій джину, щоб від нього тхнуло алкоголем.

— Вам треба випити штрафну, — сказав він Хагену, — простягаючи йому склянку віскі. Він всипав туди трохи снотворного, і тому, вдаючи п'яного, простежив, щоб Хаген випив усе до дна. У барі було гамірно, дві циганки, яких Штірліц запросив з собою, зразу ж умостилися на коліна Хагену.

— За нашу ніжність і дружбу, — виголосив Штірліц іще раз. — До дна. І чорт з ними, з тими пацюками, що сидять у теплі, в тиші і думають, що вони втерли нам носа!

— Чорт з ними, — погодився Хаген, — з цими смердючими пацюками… Пробачте, сеньйорити, за таку брутальність, але інакше не скажеш… Як можна сказати інакше про смердючих тилових пацюків, котрі намагаються зривати наші підметки на ходу?

Штірліц зареготав, поклав лікті на стіл, змахнув вазу й дві чарки. До них кинувся лакей із завмерлою усмішкою, позбирав битий кришталь і поніс напівпорожню пляшку.

— Ти бачив, — сказав Штірліц, — він поніс півпляшки собі. Вони всі страшенні злодюги, цигани оці…

— Ей! — крикнув Хаген. — Дайте нам ще віскі! Нехай вони жеруть наші недоїдки! Хіба не так, прекрасні сеньйорити?!

Вони випили ще раз, і Штірліц попросив оркестр зіграти німецьку солдатську пісню. Вони заграли дивну пісню, і Штірліц, розгойдуючись, підвівся і, приклавши палець до губів, сказав:

— Зараз я повернусь…

Штірліц подзвонив з кабіни, що стояла біля входу в гардероб.

— Хаген просив спитати, — сказав він, — коли ви думаєте відправляти латиша?

— Зараз вивозимо, — відповів йому черговий, — на аеродромі ждуть.

— Посадіть у машину ще кілька чоловік, — сказав Штірліц, — чого на світі не буває.

— Добре, штурмбанфюрер!

— І зброю перевірте!

— Це ми вже зробили.

— Ну, щасливо. А потім можете відпочивати…

Штірліц непомітно вийшов з телефонної будки. За рогом стояла невеличка вантажна машина. Штірліц сів біля Вольфа, який був за кермом. У кузові — шість хлопців з його групи.

— Швидко, нам треба перестріти їх у горах, поки вони не в'їхали в місто.

— Ми тебе чекали десять хвилин.

— Ти думаєш, так легко споїти цього буйвола?

Вони все-таки встигли: машина з Пальмою щойно вийшла з воріт конспіративної квартири гестапо. Конвойний здивовано глянув на водія: на безлюдному шосе стояв Штірліц, піднявши руку.

— Що він, контролює нас?

— Не нас, а Хагена. Вони всі один одного контролюють, — відповів водій, — інакше не можна.

Він загальмував біля Штірліца і, вийшовши з машини, відрапортував:

— Усе гаразд, штурмбанфюрер, ніяких пригод.

— Це тобі здається, що ніяких пригод. Швидко перекидайте його в пікап і сідайте туди самі.

— А моя машина?

— Я поїду слідом за вами.

Троє конвоїрів і солдатів швидко запхнули Пальму в кузов пікапа, де сиділо шестеро хлопців з групи Вольфа.

— Як влаштувалися? — спитав Штірліц, заглядаючи в кузов. — Не. тісно?

— Нічого, — засміявся водій, — потерпимо…

Штірліц увімкнув світло кишенькового ліхтарика. Конвоїри примружились. Штірліц навмисне сліпив їх яскравим променем світла, їх і скрутили, поки вони були напівсліпими.

Машину гестапо він пустив у провалля, а сам сів у свою. Її вів сьомий член групи Вольфа, який зразу ж перескочив у пікап.

— Будь здоровий, Ян, — сказав Штірліц, — усе о'кей…

— Ненавиджу американізм… Говори, як справжні англійці: «ол райт», — відповів Пальма і примусив себе всміхнутися…

Повернувшись у бар, Штірліц зайшов до туалету. Подивився на Годинник. Було 2.14. Отже, він був відсутній тридцять три хвилини. Він вийшов з кабіни, почекав, поки хтось із п'яних відвідувачів увійде в туалет. Штірліц сунув голову під кран і довго стояв так, спостерігаючи, як напівп'яний іспанець смикався біля пісуара.

Скуйовдивши волосся, він звернувся до іспанця:

— Сеньйоре, допоможіть п'яному союзникові дошкандибати в зал.

Іспанець оглушливо зареготав:

— Люблю п'яних німців… Ви, коли п'яні, такі смирні, такі веселі…

— Невже смирні, — гикнув Штірліц, — скажете таке…

Він примусив іспанця сісти до їхнього столика і випив з ним на брудершафт:

— Я думав, що ви там заснули! — мовив Хаген, тамуючи часті позіхання. — Я теж хочу спати. А ти, Розіто? Ти хочеш спатоньки під перинкою? Га?

— У таку спеку спати під периною?! — засміялась Розіта. — Пауль, що ти говориш!

Штірліц здивувався:

— Хаген, я живу з тобою під одним дахом і лише зараз від дівчини дізнався, що тебе звуть Пауль. Як же тебе називала мама?

— Моя мама називала мене Паульхен, а тебе?

— Ми вже перейшли на «ти»? Ти просто молодець, Паульхен! Називай мене Макс!.. Мама називала мене «М»!

— Мама називала його ослячим прізвиськом, — засміявся Хаген і схилив голову на стіл. — Спати хочу. Ма!.. Розіто, почухай мені шию, чуєш? Ти не соромся, пташечко…

— Хаген, тут спати негоже, — сказав Штірліц, — це ж не наш дім…

— Нічого, нічого, — сонно відповів Хаген і осоловіло глянув на іспанця. — Правду я кажу, каудільйо?

Іспанець повагом підвівся з-за столу.

— Я вимагаю, щоб ви попросили пробачення, — кинув він. — Ви мене образили.

— Я прошу пробачення за мого знайомого, який не вміє як слід поводитись, — озвався Штірліц, — будь ласка, пробачте йому, дружище. Допоможіть мені підняти його — він зовсім п'яний. Де ви живете? Далеко? Я можу вас підвезти…