Чтение онлайн

— Мене? — байдуже перепитав Клосс. — Якого дідька їм треба?

— Вони хочуть дізнатися, що сталося з Інгрід Кельд, — відповів капітан тим самим тоном. — І, напевно, вважають, що ти дещо про неї знаєш.

— Тільки те, що вона не прийшла на побачення. — Коньяк був і справді непоганий. Клосс довго нюхав запашний напій. — “Армагнак”?

— “Армагнак”, — підтвердив Шульц. — І ти нічого більше не знаєш?

— Я ж не святий дух, — різко відповів Клосс. — А чого їм треба від Інгрід?

— Не здогадуєшся?

— Ти говориш загадками. Я людина проста і люблю ясність. Кажи, що ти знаєш?

Шульц усміхнувся.

— Дуже мало, — поволі мовив він. — Тільки те, що Фріц Шабе вже допитував швейцара і якусь фрау Шустер. Їм, очевидно, дуже потрібна Інгрід Кельд.

— Гестапівці часто розшукують людей, яких уже тримають у себе.

— Ти сміливо говориш, — прошепотів Шульц. — Я не раджу тобі казати цього Шабе. Гадаю, що справді є якась важлива причина.

— Шабе тобі не сказав…

— Він поводився принаймні так, ніби Інгрід уже вбита, а йому доручено вести слідство.

— Але ж вона вийшла з дому лише кілька годин тому.

— Тим-то й ба. І ти кажеш, що Інгрід не прийшла з тобою на побачення. А може, вона домовилася ще з кимось, наприклад, з Мюллером… І до того ж зовсім не в інтимних справах…

— Ти так гадаєш?..

— Я нічого не гадаю, — різко перебив його Шульц. — А ось і Фріц Шабе…

Високий гестапівець у мундирі штурмбанфюрера наближався до їхнього столика. На правій щоці в нього був широкий шрам, окуляри й зачіска викликали в уяві образ рейхсфюрера СС. Клосс зустрічався колись з Фріцом на нараді в командора. Шабе тоді підійшов до нього, відрекомендувався і сказав: “Ви теж були на Східному фронті? Це добре. Такі люди нам потрібні в Берліні”. Тепер він говорив значно різкіше:

— Я вже годину розшукую вас, обер-лейтенанте Клосс. Де Інгрід Кельд?

— Я теж хотів би це знати. — Клосс підняв свою чарку і дивився на гестапівця. — Вип’єте з нами? Це “Армагнак”.

— Ми не жартуємо, — холодно сказав Шабе. — Це справа державної ваги. Наша розмова має офіційний характер. — Він сів. Шульц кивнув кельнерові, і той відразу приніс на таці ще одну чарку. Гестапівець навіть не пригубив.

— Тут щось не так, — почав Клосс, вирішивши, що найкращим методом оборони буде недооцінка запитань Шабе. — Панна Кельд вийшла з дому ще на початку сьомої, а зараз уже кілька хвилин на одинадцяту. Вона могла зайти до подруги або ще кудись…

— Ні, — раптом обірвав його Шабе. — Адже ви теж підозрювали, що тут щось сталося… Розпитували двірника…

— Вона не прийшла на побачення, — розсміявся Клосс. — Я трохи приревнував… Хотілося б знати, кому вона віддала перевагу…

— І тому ви допитувалися, чи ті люди в чорному “мерседесі” були в цивільному чи в формі?..

— Атож.

— Що ви робили потім?

— Нічого. Прогулювався вулицями, заглянув до кількох кав’ярень, нарешті, прийшов сюди… І все-таки я не розумію…

— Облишмо гратися в піжмурки, панове з абверу, — різко сказав Шабе. — Інгрід Кельд мала повернутися додому найпізніше о дев’ятій вечора…

— Невже вона домовилася і з вами?

— Обер-лейтенанте Клосс, ви забагато собі дозволяєте. Інгрід Кельд потрібна не мені, а рейху. Цього з вас годі?

— Годі, — відповів Клосс. — З цього треба було й починати, що вона ваша людина.

Шабе стукнув кулаком об стіл. Маска спокою зникла геть з його гіммлерівської пики.

— Ви що, гордуєте нами? Але якщо ви поцупили у нас з-під носа цю дівчину…

— Ви дозволите, пане штурмбанфюрер, — прошепотів Шульц, — доповісти про цю підозру адміралові?..

— Доповідайте, кому хочете!

— Заспокойтеся, Шульц, — втрутився Клосс. — Якщо йдеться про мене, то я ладний вам допомогти…

— Годі буде, коли ви не перешкоджатимете, — грубо відповів Шабе. — А може, вона все-таки прийшла до кінотеатру?

Вони дивилися один на одного. Клосс спокійно закурив, узяв чарку.

— Колись я поясню вам, — сказав він, — як я ставлюся до людей, котрі мене ображають. Невже ви гадаєте, що це я послав отих двох битих жаків у “мерседесі”, аби вони мені привезли Інгрід на побачення?

Шабе підвівся.

— Я пропоную вам, панове, нікому не розголошувати нашої розмови. Ми знайдемо дівчину, навіть якщо… — він не доказав. — Панове з абверу, — мовив перегодя, поправляючи окуляри жестом свого вождя, — полюбляють нічні кабаре. І зустрічаються тут, звичайно, зовсім випадково…

Шульц покликав кельнера і замовив ще пляшку коньяку. Здавалося, що розмова з Шабе не справила на нього ніякого враження. Штурмбанфюрер ще не встиг вийти, як капітан уже говорив Клоссові про двох дівчат, що самотньо сиділи за столиком біля вікна. Обидві були гарненькі й схожі одна на одну — повнолиці білявки з некрасивими ногами. Шульц пропонував розважитися: ще не пізно, та й не вертатися ж їм зараз до своїх холостяцьких квартир. Поки вони в Берліні, треба користатися з цього, а про Інгрід подбає Шабе. Нехай поклопочеться…

— Я візьму твій мотоцикл, — попросив Клосс.

— Навіщо? — враз серйозним тоном запитав Шульц, пильно дивлячись йому в очі.

Клосс передбачив це: обмірковуючи розмову з штурмбанфюрером, він дійшов висновку, що гестапо справді не знає, куди зникла Інгрід. А Шульцові щось відомо. Невже це якась гра між Канарком і Кальтенбруннером? Досі такого ще не траплялося, принаймні він не чув, щоб абвер викрадав агентів гестапо. Йому, зрештою, було все одно, на кого працюватиме Інгрід Кельд — на адмірала чи на Гіммлера. У Берліні в нього, Клосса, союзників не було, одні вороги.

— Навіщо? — повторив Шульц. — Ти хочеш шукати [нгрід Кельд на свій страх і риск?

— Припустимо.

— Вислухай мене уважно… Я раджу тобі залишитись тут і розважатися всю ніч… Жодна жінка не варта того, щоб заради неї важити кар’єрою.

— Навіть так? Ти все-таки щось знаєш?

Шульц роблено всміхнувся.

— Ні, друже, я справді не знаю, де зараз Інгрід Кельд… Але хоч би де вона була, шукати її не варто.

— Так ти даси мені свій мотоцикл?

— Ти страшенно впертий, Клосс. Я дам тобі мотоцикл, бо сподіваюся, що ти трохи погасаєш вулицями і підеш собі спати. Свіже повітря добре протверезить тебе. І забудь про Інгрід Кельд. Раз і назавжди забудь…

Клосс зупинив мотоцикл на розі Бісмаркштрассе. Ніч видалася зоряна, місяць висів над Берліном, освітлюючи чорні блоки будинків і руїн, скелети спалених кам’яниць з найхимернішими контурами. Обер-лейтенант вибрав чудовий спостережний пункт під вітриною крамниці, де продавалися капелюхи, крамниці з наглухо забитими дверима. Йому, ніким не поміченому, видно було звідси й вузький коридор Альбертштрассе, і кам’яницю, в якій мешкала Інгрід, і автомобіль перед під’їздом, з якого нещодавно вийшов Шабе в супроводі есесівців.