Чтение онлайн

— Розумію, — шепнула вона.

Німецький офіцер! Кроль думав про нього, йдучи через ринок і повертаючи до вулиці, на якій розташувався штаб. Отже, знайшовся-таки німець, який повірив, що можна зрадою зберегти собі життя. А якщо гестапо вже знає? А якщо той доповів раніше, ніж це він, Кроль, встигне зробити?

Вартовий заступив йому шлях: Кроль назвав прізвище штурмбанфюрера, але минуло не менше як чверть години, перш ніж його пропустили всередину,

Бруннер прийняв його, стоячи посеред кімнати в кашкеті й плащі. Він поспішав.

— Що сталося? — кинув Бруннер різко. — Чому ви пішли з заводу? Чому не потелефонували? Хіба ви не знаєте, що професора Гласса вбито?

Кроль захитався. Не чекаючи на запрошення, він сів на стілець. Гласс мертвий? Його вбито. А він ще вагався! Коротко, стисло, як на фронті перед боєм, Кроль виклав факти. Назвав прізвища, повторив розмову біля заводського муру. Не щадив нікого. Не щадив і брата свого. Він почував себе майже щасливим, — уперше за багато днів Кроль був спокійний.

Бруннер слухав не перебиваючи: по обличчі штурмбанфюрера блукала іронічна посмішка — чи то схвалення, чи то осуду.

— Ви свій обов’язок виконали, інженер Кроль, — сказав він, — ви порядний німець. — І потім відразу спитав: — Хто поінформував змовників про подробиці плану евакуації заводу?

— Я, — тут же відповів Кроль. — Братові це сказав.

— Гаразд, — махнув рукою Бруннер. — Рейх вам дарує. Зрештою, ви не могли припустити, що брат є зрадником.

Бруннер відвів його до оберста Броха. Кроль мусив ще раз повторити свою оповідь. Він не бачив обличчя начальника оборони Тольберга, лише коли скінчив, на нього глянули холодні, байдужі очі.

— Ви заслужили на евакуацію, — сказав Брох, — якщо вас не було в списку. — Це прозвучало як насмішка. — Що ви думаєте про це, Бруннер?

— Думаю, що я знаю, хто цей офіцер, — сказав штурмбанфюрер. — Ви теж знаєте, пане оберег.

— Хто?

— Клосс, так, саме він.

— У вас немає доказів…

— Але будуть, — Бруннер поглянув на годинника й пішов до дверей. — Я беру людей і їду на завод.

— Стривайте, — Брох щось хотів сказати, може, дати інший наказ, але передумав. Потім, коли вони вже виходили, він додав: — Я не вірю, не вірю, що це Клосс… — І знову схилився над картою.

Вантажні машини з есесівцями чекали вже перед штабом. Бруннер і Кроль сіли до легкової машини: вони їхали мовчки, без світла, через безлюдне місто. Панувала тиша, замовкла артилерія, прожектори не розсікали променями темне небо. Вони проїхали заводську браму, есесівці вже вистрибували з машин, оточували цехи щільним ланцюгом. Бруннер давав накази. Кроль почув: “Відпустіть вартового, зробіть засідку біля входу. Далі знаєте…”

Вони увійшли до великого цеху. Бруннер вів есесівців, які відразу кинулися до людей, мов собаки, спущені з ланцюга.

— До стіни, до стіни! — пролунав крик. — Німці всередину, решта до стіни.

Есесівці били робітників прикладами, кидали на підлогу, швидкими, вправними рухами обмацували чоловіків. Вони кричали, але в страшенному гаморі слів не можна було розібрати… Кроль подумав, що так, либонь, виглядає пекло. Бруннер, який стояв поруч з ним, уважно стежив за діями своїх підлеглих. Раптом він вихопив з кобури пістолет і двічі вистрелив… Пролунав крик, потім залягла тиша, принаймні Кролю здавалося, що тихо, бо він почав чути. У цеху вже був лад. Робітники стояли біля стіни, позакладавши руки на потилицю, а посередині, в гурті німецьких майстрів та інженерів, Кроль побачив свого брата.

— Ходімо, — сказав Бруннер. І відразу додав: — Показуйте.

Кроль не знав, що й це ще на нього чекає. Він ледве йшов, дуже повільно, цюкаючи ціпком по підлозі.

— Тих, кого ви згадували, — наказував Бруннер. — Але ж і так усі…

— Показуйте… — різкіше повторив штурмбанфюрер.

Кроль мусив це зробити, мусив бути послідовним. Спочатку він побачив обличчя поляка Огнівка: зі щоки, розтятої ударом приклада, стікала кров.

— Цей, — сказав Кроль.

Потім був француз Левон з блідим обличчям, росіянин Толмаков, що плював кров’ю, нарешті Івонн. Кроль змушений був показати на неї, бо згадував її, коли розповідав про все Бруннерові.

— А ваш брат?

Він хотів сказати, що штурмбанфюрер знає майстра Кроля, але все-таки підійшов до гурту німців.

— Цей.

— Я, — сказав Ян Круль, — ти, брудна ганчірко…

Бруннер ударив його по обличчі. Есесівці відвели усіх до сторожки. Тут штурмбанфюрер теж поставив їх до стіни й мовчки ходив по кімнаті, ніби хотів, щоб його добре запам’ятали, закарбували в мозку його обличчя, перш ніж почнеться допит…

Він зупинився перед Огнівком.

— Прізвище? — гаркнув він.

Огнівек мовчав.

— Прізвище! — повторив Бруннер лагідно і, не отримавши відповіді, ударив прикладом автомата. Огнівек поточився й упав…

— Облий його водою, — наказав штурмбанфюрер есесівцеві. Бруннер підійшов до Кроля.

— Ти знаєш, що на тебе чекає?

— Знаю.

— У нас вмирають поволі.

— Я вмиратиму поволі.

— Міг би й швидше… Як звуть офіцера, з яким ти злигався?

— Я не знаю жодного офіцера.

— Мені тебе шкода. Невдовзі ти говоритимеш інакше.

— Я не говоритиму.

Знов удар прикладом. Ян Кроль захитався, але не впав.

— Це лише вступ, — сказав Бруннер, — лише звичайний початок.

Він підійшов до француза Левона.

— Що тобі казала полька, служниця Глассів?

— Я не бачив її.

— Кроль, повторіть йому. Підійдіть, пане, ближче. Альфред Кроль підійшов. Він говорив через силу.

— Вони домовилися про час, — казав Кроль. — Дівчина повинна була прийти сюди з німецьким офіцером.

— Як звуть цього офіцера? — гаркнув Бруннер.

— Я не знаю, — шепнув Левон.

Штурмбанфюрер підійшов до Івонн.

— Це твоя дівчина? Подумай, що з нею можуть зробити, якщо ти не говоритимеш. — Бруннер узяв Івонн за підборіддя. — Подумай, що на неї чекає.

Було близько другої ночі, коли Клосс підійшов до віконця Басиної кімнатки. Вілла Глассів була оповита темрявою, на вулиці, за якою він довго спостерігав, перш ніж штовхнути хвіртку, порожньо й спокійно. Сержант Косек — і досі в мундирі есесівця — лишився перед будинком.