Чтение онлайн

Намагаючись знайти у цій суперечності число, найближче до істини, я постарався вирахувати, скільки в описаних випадках загинуло людей, застосовуючи середню величину в усіх загальних визначеннях: кілька = 5, кільканадцять =15, родина = 4 особи, купка =10 осіб, колонія = 30 осіб (польські поселення на Волині не були великими) і т. д. Результати, звичайно приблизні, показує без округлень табл. 1. Вони є наближеними до підрахунків авторів книги, і в цілому я не оспорюю, що істина на моєму боці. Різниця могла виникнути через використання в окремих випадках іншої середньої величини.

Відхилення від числа 25–30 тисяч жертв можуть йти в обох напрямках, як у плюс, так і в мінус. Твердження авторів, що їх було вдвічі (на 55 %) більше, залишається голослівним. «Не думаємо, —читаємо на сторінці 159, — щоб поза нашою увагою залишились інші такого роду великі масові різанини (то звідки кількість 68 тисяч?), але ми глибоко переконані, що не врахували багато місцевостей, у яких населення було повністю винищене, до останньої людини, і зараз нема свідків цих подій».Чи таких місцевостей могло бути багато? Якщо на місці нікого не залишилося, то бачили сусіди.

Подивимося тепер відхилення у мінус. У книжці наводиться велика кількість випадків злочинів УПА, селян і українських націоналістів, проте у донесеннях представника уряду по краю, які писались «по гарячих слідах», нема мови про ці злочини. Очевидно, що до боротьби чи різанини ніхто не надягав білих рукавичок, але пережите, описане через десятки років, безсумнівно, розрослось як щодо кількості, так і драматизму. І якби пан В. Семашко не боявся допустити дослідників до розповідей, які знаходяться в архіві (іншого автора книги, Ю. Туровського, вже немає в живих), то можна припускати, що баланс волинських жертв наблизився б до радянських оцінок — 20 тисяч.

Другий мінус — це обтяження українського рахунку жертвами німецьких акцій. Ось приклад перекручення дійсності: «Грудень 1943 р., —пишуть Ю. Туровський і В. Семашко [15] , — село Германівка Ківерцівської гміни Луцького повіту. Українська поліція разом з німцями оточила Германівку і замордувала 52 особи польської національності за співпрацю з радянськими партизанами».Інакше висвітлює цей факт В. Романовський: «28 грудня 1943 р. німці спалили ціле село, вбивши 52 особи, у тому числі 2 радянських партизанів».І додає: «У зведенні рахунків за перевагу над супротивником поляки не мали боргу ні перед ким. Якщо вдавалось їм інколи знищити німецький патруль, то приписували це українцям. Німці не могли передбачити, що діяльністю добродушних лісових мешканців керують досвідчені організатори диверсій з польських офіцерських шкіл у краю і з Великобританії…» [16]

У лютому і березні 1943 р. за співпрацю з радянськими партизанами німці пацифікували ряд польських колоній, поселень і сіл на території Костопільського і Рівненського повітів, спалюючи будинки і вбиваючи мешканців. Про всі ці випадки В. Туровський і В. Семашко записали у «Злочинах» (с. 23, 25, 27, 28): «Німці й українська поліція знищили…» На с. 22 написано, що у колонії Парослі Сарненського повіту українські націоналісти замордували польське населення — 173 особи. А в документі 6 (розділ «Випадки на Волині») читаємо, що це було перше групове вбивство 17 польських і… 5 українських родин! Невже всі родини нараховували по 8 осіб? Невже українці мордували одночасно поляків і українців? На жаль, без доступу до архівів ці загадки не розв'яжемо.

Тим часом до оцінки людських жертв не можна підходити отак собі, не спираючись на підставу, — сто тисяч менше, двісті більше — бо тут йдеться про числа, значно менші. Ось у книжці Р. Тожецького «Українське питання…» на с. 296 читаємо: «База Кіселін у Горохівському повіті була знищена — закатовано 5 тисяч людей».Оскільки джерело інформації не названо, ми звернулись до детальних розповідей зі згаданої книги «Злочини українських націоналістів…» Отже, згадки про вбивства у гміні Кіселін знаходяться там на 20 сторінках, охоплюючи період від лютого 1943 р. до липня 1944 р., а кількість жертв становить близько 730 осіб. Як бачимо у табл.1, автори оцінили польські втрати в усьому повіті у 4200 осіб, в книжці показали приблизно 2400, а я нарахував 2086. Тобто в сумі увесь Горохівський повіт мав наполовину менше жертв, ніж приписано лише одній базі Кіселін.

У зверненні до волинського суспільства від 30 квітня 1943 р. волинський окружний представник уряду Речі Посполитої стверджував: « Донині жертвами злочинства стали більше тисячі осіб»(див. додаток 12 до документа 6). У звіті без дати, як випливає з тексту — з кінця 1943 р., той же представник називає число 15 000 жертв (див. додаток 21 до документа 6). Документ 34 (витяг без дати) називає понад 15 тисяч. Автори «Дороги в нікуди» [17] повторюють число 15 000 за 1943 р. За 1944 р. книга «Злочини…» показує приблизно 800 жертв — і це може бути вірогідне число, оскільки на початку лютого 1944 р. совєти зайняли Рівне і Луцьк, а в березні — Дубно, УПА відступала на захід, і поляки могли з полегшенням зітхнути. Це все дає підставу для висновку, що на Волині загинуло польського населення не більше 20 тисяч.

Спробуємо тепер встановити кількість польських жертв на Галичині. Як подавалось у «Національній інформації», № 8 за 5 січня 1944 р. (документ 7), від червня до грудня 1943 р. в Галичині зафіксовано приблизно 400 жертв. Рапорт від 1 травня 1944 р. (документ 8) повідомляє, що кількість жертв до половини квітня була щонайменше 10 тисяч. Б. Томашевський і Ю. Венгерський [18] у роботі «Львівська АК» (Варшава, 1983) пишуть про 10–12 тисяч жертв. І, нарешті, звернення Комітету оборони Львова з липня 1944 р. (документ 30) «Солдати — йдіть карати!» —про 40 тисяч. Очевидно, на Волині і в Галичині разом, як це було у попередній відозві без дати. Перебільшення відчувається вже навіть у стилі відозви. А це найвища кількість в останньому документі на цю тему, бо 13 липня почався наступ, який припинив період різанини як у Галичині, так і над Бугом.

У Галичині не могло бути стільки жертв, як на Волині, бо це була прифронтова зона, де німці не допускали заворушень, дали зброю полякам, а там, де мали місце вбивства, пацифікували українське населення. Польське населення перестало боятися! Доказом цього є факт, що коли було подано вагони для евакуації двох тисяч поляків, на транспортування прийшло тільки 40 осіб. Так було по всій Східній Галичині (документ 27). Навіть більше: «24.IV, —читаємо у документі 25, — посланці наших відділів розклеїли оголошення до українців в Белжціу у Наролі й Угнові, щоб вони виселились протягом 24 годин. Багато вже втекло з цих містечок».

Залишаємо поза нашою увагою справу польських контратак, на основі нижче наведених документів можна лише стверджувати, що польські втрати у боротьбі з українцями у Східній Галичині не перевищували 10 тисяч осіб. У сумі баланс жертв польської сторони на Волині і в Галичині сягає 30 тисяч. Певна кількість їх загинула ще над Бугом, але там була протилежна ситуація — різанина українців.

Тисячі могил у Сибіру, колективні могили з тисячами трупів у Катині, під Харковом, в інших відомих і невідомих місцевостях, тисячі поляків, закатованих українцями і німецькими окупантами на Волині і в Галичині, тисячі українців, закатованих не тільки в тих регіонах, але і на Закерзонні, — ось страшний баланс польської боротьби за польськість непольської землі.