Чтение онлайн

Останнє теж невірно: в Чигрині Хмельницький був уже в 20-х днях жовтня, як видно з наведених вище листів Кисіля.

3) Лист писаний з польського табору після повороту-Staroz. Polskie с. 353.

4) Здається, се не той лист господаря без дати, що у Міхал. ч. 243: судячи з того що пише Потоцкий 14 листопада, в тім листі господаря, що він посилав королеві, мусіли бути инші вісти.

5) В листі Хмельницького присланого з Маховским (дата: Корсунь 9 жовтня) читаємо: “Тепер посилаємо лист до тої своєвільної купи, аби розійшлась, а якби не розійшлась-казав я її громити як своєвільників”. Се виглядає як безпосередня відповідь на тільки що отриману звістку, мабуть в листі Потоцкого, що він післав наздогін за Маховским.

6) “Пан воєвода київський і зручно і пильно ходить коло затримання покою. Листи його, котрі посилаю, покажуть в. милости також і то, чого він просить за сі, такі значні й коштовні праці свої. Поручаю його ласці в м. і гаряче прошу, аби його чесність (virtus) і заслуги були відзначені-чи тим пустим Богуславом, чи чим небудь иншим” — в Архиві ЮЗР. III. IV с. 626 се місце подекуди попсоване, справляю з копії в Осол. № 2286 л. 210 (iako dextre tak i pracowicie й т. и.).

7) Як я вже згадав вище, ми маємо його лист з 9 листопада в двох варіянтах: оден надрукований у Міхал. с. 646, і подібна копія з невеликими відмінами в Осол. 2286; другий, ширший в теках Нарушевича. Але, як побачимо нижче, мусів бути ще инший лист Хмельницького, судячи з листу Потоцкого 14 листопаду.

8) Се слівце zrazu пропущене в тексті Міхаловского, а єсть в копії Осолін.

9) Лист Андрія Потоцкого у Міхал. с. 647 і оповіданнє Освєнціма с. 376.

10) В тексті Міхаловского помилка: dobrodzieja IKM, замість: dobr IKM як у Нарушевича.

11) В звіснім нам листі Хмельницького з 9 жовтня сього нема, значить Маховский привіз ще инший, писаний перед приходом другого листу Потоцкого. Потоцкий пише: "Він устно подав до моєї відомости, і се певно, що до нього прийшов в поміч нуреддін-султан з усею кримською силою; правда, в листі він заявляє, що так тут орду розправив, що вона землі в. к. милости шкодити не буде; але той неприятель не звик даремно робити походів і вертатись до дому”. З контексту виходили, що се Хмельницький, а не Маховский сказав про орду, і се стоїть в явній суперечности з пізнішими запевненнями Хмельницкого, що орди не було на Україні. Але коли навіть се “устне” оповіданнє прикласти до Маховского, то таки у Потоцкого виходить, що Хмельницький писав йому щось про орду на Україні. Чи Потоцкий щось помішав, чи Хмельницький дійсно говорив инакше в Корсуні, а пізніше вирікався в листах своїх?

12) В друкованім тексті се місце скорочене, в копії Нарушевича повніш.

13) Теки Наруш.-у Міхалов. коротше.

14) Сю поміту має копія в збірнику Краківської Академії № 1056 л. 35.

15) В копії Міхаловского, с. 644, сих слів бракує зовсім, у Коховского (с. 298) quoquam, “мало з чим”, в копії Академії-з половиною, що неправдоподібно.

16) “Пішла чутка по устах польських, що Іслам-ґерай брата свого з сорокома тисяч. людей в жовтні до Польщі Хмельницькому післав, але скоро виявилось, що се вигадка, хоч не бракувало й копії ханського листу, котру я й маю у себе”-с. 92.

17) Лист писаний 13 жовтня, в день повороту Маховского-Міхал. с. 647.

18) Міхал. с. 644, для контролі вживаю згаданої копії Наруш. 145 с. 329 (з несвижського архиву).

19) Памятники изд. Кіев. Коміссіею, I-II c. 605.

20) Я так думаю з огляду на чутки, що ходили в тім часі по Польщі й заховались для нас у Ґоліньского. Він пише, що Татари прийшли до Хмельницького після замирення, і Хмельницький “показував їм дорогу до Волох”, аби помститися над господарем: сплюндрувати його землю за те що не хотів дати доньки за його сина Тимошка. “Але Татари, не можучи витерпіти без добичи, з'єдналися з гультяйством козацьким, не принятим до реєстру, змовилися вдарити на наших і окружити. Хмельницький довідавшися дав знати пп. гетьманам, що Татари з гультяями хочуть ударити на військо, се напевно,-нехай будуть обережні, бо сам він не може тут нічого зробити ані їх стримати. І так татарське військо вдарило на коронне військо, але застало його готовим, завдяки пп. гетьманам. Вийшла битва, і як оповідали згідно- наших загинула тисяча, а Татар з гультяйством, що замішалося між Татар,- згинуло сила, так що мало їx уйшло. Хмельницький виправдувався, що в тім не винен, бо то було без його дозволу і наказу. Потім Татари з України усунулись” (с. 537). В Theatrum Europaeum зареєстровані такі звістки, зачерпнені очевидно з ріжних джерел:

Після підписання Білоцерківського трактату прийшли до козацького табору в великім числі Татари; Хмельницький відправив їx з нагородою до дому. Татари були тим незадоволені, попустошили козацькі оселі і взявши велику добичу пішли. Але Хмельницький післав за ними сина з 10 тис. козаків і той їx погромив і відобрав добичу (с. 84).

Стало відомо напевно, що богато тисяч нереєстрованих козаків (очев. випищиків) і збунтованих селян вийшло на татарську границю, тому що вони були незадоволені з угоди і хотіли з чужою поміччю далі вести війну з Поляками, поки не добються того що козаки стануть реєстровими а селяне будуть проголошені свобідними (с. 85).

21) Про сю цидулу Потоцкого говорить очевидно Виговський (Памятники II с. 604): він показував її Хмельницькому і намовляв його згодитись на ухвалену польським штабом лінію Паволоч-Саврань: доводив йому, що се для безпечности самої старшини буде добре (очевидно супроти небезпеки козацького або народнього повстання), і Хмельницький, мовляв, на се погодився. Одначе в своїм листі тільки подякував за щирість виявлену тою цидулою, але про лінію Паволоч-Саврань не згадав, і очевидно-в дійсности її не приняв.

22) Білопіллєм датовані листи гетьмана Миколая Потоцкого і старости Андрія Потоцкого 13 і 14 жовтня. Про Махнівку як місце польського табору каже Освєнцім.

23) Він носить в Памятниках I-II с. 604 дату 22 жовтня в Чигрині,- але про Чигрин в самім тексті ніякої згадки не має.

“ЗАСПОКОЮВАННЯ” НЕПОСЛУШНИХ, ПОРАДИ КИСІЛЯ, ПОТОЦКИЙ ПОХВАЛЯЄ ЛЬОЯЛЬНІСТЬ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

В справі заходів козацького гетьмана коло “заспокоєння” цілий пеан проспівав йому в тих днях, на адресу Потоцкого, воєвода Кисіль, поставлений сторожем ладу і спокою на Україні. Приводом послужило убийство його служебника п. Луги. Кисіль послав його за Дніпро, в свої сіверські староства, і там у нього вийшов конфлікт з людністю; його там вбито, в м. Кобижчі, а коли місцевий полковник ніжинський поарештував бунтівників, то військо козацьке, що стояло на сіверськім фронті і ще не розійшлось, опротестувало такі репресії й упросило свого старшого-чернигівського полковника Пободайла, що прийняв командування після Небаби, аби він виступив перед гетьманом в обороні їх заслуг і не дав їх викидати з їх осель. Пободайло, як шеф Сіверщини, мусів стояти в різкій опозіції до білоцерківських постанов, що ліквідували козаччину на Сіверщині 1). Він прийняв сю місію і поїхав з відповідним представленнєм до гетьмана-одночасно з Богуном, що з подібними ж представленнями поїхав до гетьмана від своєї Браславщини, так само позбавленої козацьких прав. Кисіль поспішив з своєї сторони звернутися до гетьмана і до Виговського з відповідними осторогами і накликами до льояльности і до можливого суворого відпору сій козацькій опозиції. Листи його до Потоцкого в сій справі-досі не видані, заховані в копіях несвижського архиву, настільки цінні для освітлення ситуації, що я наведу з них все цінніше:

“Хотівши знати, що там далі діється за Дніпром в тих розрухах, я вибрав певних суб'єктів і послав одного до Чернигова, другого до Вишневеччини, треного до Переяслава і всім їм призначив поворот на вчорашній день. З чим повернули і що принесли, як найскорше даю знати в. милости, мойому милостивому панові.

Всі порозходилися до дому, і коли полковник ніжинський зараз по убиттю слуги всіх забійців захопив і забрав до вязниці, рухи почали утихомирюватися. Але все те військо, котрого було кількадесять тисяч під Любечом-все то з тих міст і волостей, що комісією нашою 2) від козацтва відтято, мало раду свою, і вислало до гетьмана запорозького чернигівського полковника Пободайла, що гетьманив над військом, а перед тим був у мене драґаном, і він мій підданий-з Носівки. Ставили йому 3) перед очі свої заслуги і просили, щоб він їх не видавав (або не понижав). Як ту лєґацію прийнято в Чигрині, і яка їм буде відправа, на тім вся річ зависла, і дай Боже, аби той Пободайло, сіверський гетьман, на таку диспозицію трафив, яку я в писанню моїм до пана гетьмана і до пана Виговського їм інтимував, і як я рахую час від виїзду того Пободайла,-як раз тоді мав впасти в Чигрині мій лист, котрим я представив його махінації й заповів його приїзд. Покажуть то відповіди, котрих я завтра сподіваюся з Чигрина, а зараз пошлю в. м.: який наступив скуток-чи моєї ради чи того франта зради.

На дальше той задніпрянський плєбс таке рішеннє повзяв, яке його геній несе: коли їм той фурор не вдасться, вони хочуть фурор обернути в утечу, і всі що тільки були козаками-а були то всі заможні хлопи 4), більша їх частина,-хочуть кинути міста і волости, піти за Полтаву на Мерл і до московської (границі). Вже гумна молотять, всюди готуються як у дорогу і свого Пободайла чекають, з чим приїде. Коли б йому там-за моєю радою-голову знято, певно б помішалася (впала) й їх рицарства справа, і в дорогу виправа. Але коли вибирати з злого, то хоч і се шкода нам всім, ліпше аби вони геть пішли, ніж би (мали) тут шаліти й колотити. Але й тому можна б було запобігти, коли б тільки гетьман запорозький хотів щиро забезпечити безпечність приїзду панів до дібр своїх: кожен би міг приласкати ті дикі бестиї- підданих своїх.

Отже тепер висилаю до вашої милости ті певні відомости, а скоро тільки прийдуть відповіди з Чигрина-в котрих мусить бути рішеннє сього, я тої ж години відошлю вашій милости.

Що до мого власного жалю, то ніжинський полковник прислав мені лист по руськи писаний і цедулу Кобижської громади писану до нього: обидві посилаю в. милости. Полковник виправдується, що то без його відома сталося: забиттє пана Луги, і так воно єсть, і він зараз учинив, що повинністю його було: одних забійців узяв, а инших, що повтікали, він розшукує. Піддані ж коханки мої і перед полковником виправдувалися, і до мене з тим тепер приїхали, що в тій крови повинні не вони, а напад зробила голота, люзні люде, за приводом одного привидці, що був кілька літ війтом у Кобижчі: той здрайця утік, але його синів забрано до вязниці. Писар ніжинського полку з тим приїхав до мене від полковника і оповів, що з тим післано також і до гетьмана. Отже маю надію, що коли там збіглися й мої листи і та відомість від них, вони порушать гетьмана до гарячого жалю-аби тільки Богунів приїзд не перебив їх запалу, а з тим і моїх плянів.