Чтение онлайн

“Післав і я з Животова свій під'їзд під військо Хмельницького і від нього одержав відомість, що Хмельницький пішов з Лобачова до Торчиці 12) і відти своє військо розправляв: Москву поставив в Білій Церкві і Ставищах, а задніпрянські полки розіслав по ріжних фортецях. Тоді я зажадав від Татар, аби кілька днів нам помогли-послужили королеві й. м., і пішов до Кіщинець 13). В дорозі козаків які стрічалися, розходячися з табору Хмельницького, богато положив трупом і без клопоту доїхав до того міста. Воно нічого не знало про наш прихід і ми захопили його-тут одних козаків доля під шаблю віддала, инших того дня врятувала утеча до замку, добре приготованого до оборони. Не маючи армати, окружив я їх щільно рушничною-стрільбою і відтяв від води, аби тим схильніші були поддатися, а наступної ночи, підчас переговорів про підданнє, я розсунув драґонів і охотників аж на самі вали і паркани, і після того легко опанував і самий замок, де було обложених понад 10 тисяч. Віддав їх в ясир Татарам,-сподівались ми що з такого успіху дістануть охоти до продовження наших операцій, але вони таки ґвалтом відпросилися додому. Запевняв їм безпечний поворот до кочовищ, і став уже на тім щоб їх забезпечити від усякої небезпеки бажаючи за їx поміччю 14) вчинити якусь значну прислугу вашій кор. мил. Але Татари наставали, щоб я як з союзниками аж до степів їхніх з ними йшов-до Запорозьких країв, щоб там помагати собі навзаєм в добуванню здобичи, а потім назад повернутися з військом в. кор. мил. і з ними, туди де буде для них живність. Я на се не згодився: хотів післати з ними оден (тільки) або два полки, щоб відпровадити їх до призначеного місця. Але вони сим не вдоволилися і тягнули нас з собою, нагадуючи нам, з незвичайним запалом, своє братерство і приязнь, так що я кінець кінцем мусів піти на зустріч їх домаганням, а заразом-і дефектам війська в. кор. мил. Бо справді одні помордовали коней довгою працею і мусіли їx на дорогах покидати, инші зовсім не мали з чим служити. І так мусів я їх (Татар) відправити за Бог і там, за Богом 15) дати одпочинок (війську).

“Повертаючи з-за Богу з того спочинку вийшла битва коло Маньківки 16) з Богуном і Зеленецьким, післаними від Хмельницького на становище для оборони сеї фортеці. Впало чимало трупу козацького і хлопського; захоплені несподіваним нападом, вибиті вони були з двох міст і замкнулися в замку. Була б се робота не одного дня, і здобуттє такого сильного замку голими грудьми нічого не принесло б війську; тому спаливши наоколо всі нагромаджені для поживи провіянти, я сам відступив відти до Кристинополя. По дорозі які здибалися міста, всі віддавано вогнем. Умань в сусідстві Маньківки була забезпечена тим, що туди зігнано хлопів з околиці, а після того як ми відійшли з-під Охматова, туди відділено частину і з табору Хмельницького; але що звідти виходило, наші і Татари то нищили.

“Коли я став в Кристинополі, дано мені відомість, що бунтівники замкнулися в Ліщинові, в замку забезпеченім валами і парканами. З огляду що й Татари того просили, мусів я його здобувати і здобич віддати Татарам. Поступаючи далі до Богу надибав я чотири табори; два більші, а два менші, під Талалаївкою 17), Шельнаховим, Шарівкою, Кочубіївкою, пятий великий під Сухою Дібровою: одні виходили з Умани, инші йшли туди. Їх щасливо знищено, здобич пішла війську в. кор. мил. і Волохам, а людей (віддано) Татарам, що стали ненаситними на ясир-безнастанно його хапають.

“Прийшовши до Камениці, одержав я відомість, що немало хлопства замкнулося в Янові-знищив і тих. З Камениці пустився до Берестяг(?) 18)-але обидві були вже випалені до останку. Поступив до Усть-Бершади, і там застав богато людей; при злих тім добрі мусіли гинути. Бо Татари на підставі союзу добивалися міцно, щоб мурзам дано два міста “в користь”, без того не хотіли йти далі і загрожували розірваннєм союзу. Отже добули ми того замку, і вважаючи, що сі люди з часом могли б бути Річипосполитій шкідливими-бо й тепер перед приходом нашим кількасот козаків відправили, котрих у себе перетримували, а Ляхів, що були там у них, побили, Татар перехожих громили і ясир у них відбирали, мусіли ми дати згоду тим мурзам. Та вони Рипіївкою 19) не задоволилися, через ненаситність мурзів допевнялися все нових міст на здобич; але ми відговорилися ріжними раціями. Дуже се прикра і тяжка спілка. Невимовно трудно нашим з ними (воювати спільно з Татарами). Але треба-тому приходилось і старших і кожного з них задоволяти яко мога: датками, честю і учинністю” 20).

В московських справах, в московськім перекладі заховався ще лист Лянцкороньского з Браслава 4 березня-писаний мабуть перед виїздом з України; на щось пересланий від Карач-бея до Хмельницького, а від Хмельницького цареві, він ілюструє сі клопоти польного гетьмана, і я тому його наведу:

“Вельможний милостивий пане Карач-бею, наймилостивий пане і брате! Вигожуючи спокійному відпочинкові в. м., мого мил. пана, велів я полковникові нашому в Бершаді 21) відступити два міста (Карачбеєвим людям), і припускав, що то задоволить в. м. Але нині приїхали до мене військові з того міста, де в. м. став, і повідомляють, що мають велику кривду від людей в. м., що беруть у них людей і коней в ясир. А наш жовнір як відбіжить коней і челяди-сам розсуди, в. м., мій мил. пане-чи здатен він буде до воєнної справи, коли прийде пора воювати, і чи годиться від тих, з котрими має бути захована любов і брацтво, терпіти йому таке безправство? Отже будь ласкав, в. м., таке самовільство приборкати і пильнувати безпечности нашого війська-аби свої своїх не боялись. А король й. м. і Річпосполита потраплять ті ваші труди винагородити” 22).

Кубаля припускає, що сі: “торги о людське тіло” так розстроїли Лянцкороньского, що він цілком розхорувався, мав галюцінації-як про нього оповідає Йончаньский 23). Але в реляції Ракоцієві, писаній мабуть в останніх днях лютого, навпаки-Лянцкороньский з повним вдоволеннєм і свідомістю добре виконаного обовязку підсумовує осягнене в сій кампанії. “За чотири місяці, що ми війшли до України, не без успіху провели ми зиму. Що найменше 50 міст і укріплених замків взято нами, декотрі піддались на наші намови, решту спалено” 24).

Примітки

1) Міхалов. с. 748.

2) Тамже с. 747.

3) Тамже, Міхалов. с. 747.

4) Міхалов. с. 744. Таке пояснення сього припізнення подав потім і сам калґа.

5) Реляція Лянцкороньского в Теках Нарушевича 118 с. 979.

6) Так означає час приходу калґи Коховский, с. 460; в реляціях Лянцкороньского і Тишкевича ближчої дати не подано.

7) “Ще б нічого, пише він Радивилові,-коли б тільки з нашим військом реґіментувати, але коли приходиться 150 тисяч хлібом забезпечити і все нараз порядкувати,-мусить голова потіти, лягаючи і встаючи”-ркп. Осол. 3564 л. 337 об. (виривки з сеї реляції нижче), і далі в тім же листі: “То певно, що Орди з нами 120 тисяч” (л. 339 об.).

8) Ся подорож могла стоять в звязку з мобілізацією Білгородської орди. В збірці Чорторийськ, 402 с. 98 єсть лист ханського візира до короля (ориґінал): “А дасть Бог, марця 15 пошлемо вам одну частину війська нашого з Акерману, а потім приспособивши як найбільше військо, і те вишлемо, і звідусіль ще будемо старатися про наші сили-a все то чинимо для вас”.

9) Се було в днях 7-8 лютого, бо виїхавши з Животова Потоцкий 12 лютого був уже в Летичеві-так датований його лист до короля в ркп. Чорторийських 2105 л. 277, і тамже очевидно був писаний лист до канцлєра-Міхалов. ч. 312, що видавець хибно позначив “з околиці близько Підгаєць”, тому що в листі Потоцкий говорить, що “зближається до Підгаєць”. З другого боку Чарнєцкий пишучи 7 лютого (Міхалов. ч. 32), ще нічого не згадує про сей козацький під'їзд.

10) В копії: Holotarynskiem.

11) Lubaczowem, далі: Lubaczowa.

12) Fortecy.

13) Kiszworyniec, Кішинці на північ від Умани 30 кільом., в напрямі до Охматова.

14) В копії се місце явно зіпсоване, я так його розумію.

15) На правій, польській стороні Богу.

16) Powracaiac zza Bogu Machowski треба читати: u Mankowky, нижче вона виступає в формі: Machowka.

17) Taialowka.

18) Peresztek.

19) Rypijanska

20) Теки Нарушевича 148 с. 979-988, досить несправно списана копія без дати.

21) Полковнику з Бершади.

22) Сибир. прик. ст. 1630 л. 424 (посольство Климятенка).

23) Кубаля III с. 203.

24) Тrаnssуlvаnіа І с. 381, датовано з Браслава, в лютім, без дня-мабуть коли Лянцкороньский виїздив до Львова, див. нижче.

ПОЛІТИКА УКРАЇНСЬКОГО УРЯДУ- ЙОГО ДИВНА ПАСИВНІСТЬ І КУНКТАТОРСТВО, МАСКОВАННЄ ПОНЕСЕНИХ УТРАТ-ОПОВІДАННЄ ПАВЛА АЛЄПСЬКОГО. КОЗАЦЬКІ ВІЙСЬКА ЗАЙМАЮТЬ СПОРОЖНЕНУ ПОЛЯКАМИ ЗОНУ, ДІВЕРСІЯ НА ТАТАРСЬКІ Й ТУРЕЦЬКІ ВОЛОДІННЯ. ДИПЛЬОМАТИЧНІ ЗНОСИНИ-ПЕРЕСИЛКИ З РАКОЦІЄМ, СТАНОВИЩЕ ПОРТИ-МОЖЛИВИЙ ВПЛИВ ЇЇ НА ВІДСТУП ОРДИ, ЗАХОДИ ЇЇ КОЛО ПОЛАГОДЖЕННЯ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ І КРИМОМ, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО ДО ЦАРГОРОДУ, ЗАХОДИ КРИМСЬКИХ ПРИЯТЕЛІВ УКРАЇНИ-ЛИСТ КАРАЧ-МУРЗИ ДО ГЕТЬМАНА. БІЬОКАДА КРИМУ.

Тишкевич, що прийняв “реґімент” в армії по виїзді Лянцкороньского, так описував свою діяльність воєводі берестецькому 18 березня: “Потім як виїхав від нас гетьман великий кор. 1) з арматою і возами, ми рушившися з Животова мали комонником плюндрувати Україну. Але Орда, ніби то бажаючи згубити слід, радила відступити до Богу, так міркуючи, що неприятель в голодні краї наступати не буде, а побачивши, що ми відступаємо, буде військо розпускати, а ми тоді будемо його шарпати. І так відступили ми три милі-до Цибулева, і там радимо що робити-а вони дають знати, що калґа-султан уже йде, і настають щоб далі до Богу йти, аби з ним зійтися, і так мусіли піти під Кіщинці. Там ми застали хлопів, пішли й стали наперед ріжними способам намовляти, але вони по пяному відповідали згорда, підстрелили кількох наших, робили вилазки і сильно відбивали нас-так що змордоване військо стало по хуторах на спочинок, щоб приготуватися до штурму. Наперед одначе наказано попробувати щастя драґонії; 50 їх пішло на став під паркани, і хлопи раз вистріливши, кинулися відти в ноги. Тоді 350 коней наших скочило до долішньої брами, драґони відчинили, і вірвавшися до міста, погнали ми хлопів аж до замочка. Забрали всі їх запаси, худобу, коней: челядь кинулась до того вся що живо. Орда теж полетіла і годин за дві виграбувавши все, спалено місто. До замку двічі пробували ми приступити штурмом, але не могли дати собі ради 2), аж огонь підійшов, і нам приступ перебив і хлопів настрашив: одні почали до своїх перебігати, инші піддавались і милосердя просили. Другого дня рано пахолики, обступивши навколо по шнурах і дубинах вдерлися до замочку і почали рвати й грабувати хлопів. Наступила й Орда-і всіх забрала в неволю, до 10.000 душ, а решту без милосердя постинано. Протяглось се видовище годин зо три.