Чтение онлайн

30) “Иванъ (Нечай) в томъ расправы не учинилъ, и прислалъ к нимъ листъ, а в томъ листу написано, что полковничество Могилевское гетманъ Богданъ Хмельницкой далъ ему Ивану, и тамъ он хочетъ (останні три слова зачеркнені і натомість написано: “і велЂл ему над БЂлою Русью”) пановать и уряжать. Да он же пишетца полковником белорускимъ, могилевскимъ, гомельскимъ, чаушским”.

31) “И как к вам ся наша грамота придет, а вы-аж богъ дастъ-у гетьмана у Б. Хм. будете, і вы б гетману говорили о томъ ево Іванове воровстве накрепко. А что онъ, Іванъ Нечай пишетца в листу своемъ белоруским и могилевскимъ и іных мЂстъ полковникомъ, и хочет в Могилеве пановать- а панованье рускимъ языком именуетца государствованье,-и то онъ пишет воровски. А ему было таким (зачеркнено: непристойным) имянованьем писатись не годилось, потому что (зачеркнено: на БЂлой Росіи) на всей Великой и Малой и БЂлой Росіи по милости божей государствуем и пишемся государем мы, великий государь. А в Могилеве оставлены наши ц. в-ва столникъ и воеводи и ратные люди, а ему, Івану “до Могилева и дЂла нЂт”. (Дальше дописано в сій чернетці між рядками: “А что он в писмЂ своем на ссору пишет, что будто онъ, гетьман учинил его могилевским полковником и пановать ему велЂл над БЂлою Русью, и мы в. государь таким ево ссорам не вЂримъ, а почитаем ево, гетмана себЂ вЂрным слугою, для того, что онъ нашие государьские милости для вЂры христианские много лЂтъ искал, и учинился под нашею царского вел. высокою рукою в подданстве и вЂру нам вел. государю (зачеркнено: учинил не имЂя никаких невольних причин) дал вольне. А мы в. государь приняли ихъ под нашу царского вел. высокую руку от гонения неприятельскаго на вЂру християнскую, и оборону им на гонителей вЂры християнские учинили нашею ц. в-ва персоною многими ратьми, а не ищючи от них корысти. I впредь нашу ц. в-ва милость и жалованье и от неприятелей оборону яко единовЂрнымъ благочестивым християном усердно тщемся имЂти, а ни на какие ссоры слухи нашими не внимаем).

“И гетман бы Б. Хм. велЂл тому полковнику Ів. Нечаю за такоє его многое воровство учинить наказанье жестокое, чтоб на то смотря иным не повадно было такое самовольство чинить. I велЂл (бы) он, гетманъ его, Ивана и иных полковниковъ и Черкас из Могилевского уЂзду и из Чаус и изыных мЂст выслать всЂхъ в Черкаские городы вскорЂ, і впредь бы ему, Івану за его воровство полковником ни в которых городах быть не велЂл.

“Да про него ж, Івана вЂдомо учинилось, что он католикъ римское вЂры, и такому иновЂрцу в том уряде быть не годитца, потому что от него опричь ссоры добра никакова не будетъ”-л. 84-7.

32) Дійсно з 14 н. с. квітня маємо листи гетьмана до воєводи Стефана і до Ракоція, вище с. 1186.

33) “Как де гетман на Росаве с войскам соберетца и велит полковникам своим іс обозы итти в степь послыша гдЂ неприятель. А он де, гетман с небольшими людьми хочет поворотитца на украину к казакам, которые из Черкаских городов розошлись и поселились по Пслу, и тЂх козаковъ хочет де онъ половину высечь, а достальных взять с собою. И тутъ де война еще прибудетъ тысячь з десять и больши” — л. 169.

ДАЛЬШІ МОСКОВСЬКІ ЖАЛІ НА НЕЧАЯ. ДОДАТКОВІ НАКАЗИ ЛОПУХИНУ.

З Москви тим часом “резвые гонцы” оден за другим везли ще нові накази Лопухину і Кузьмину, але вони вже не застали їх на Україні. Лопухин і Кузьмин уважали зайвим посилати їх гетьманові, і сі накази лишилися тільки документами відносин на Білоруси і московських настроїв з їх приводу.

5 н. с. квітня одержано в Москві нову скаргу смоленського воєводи Бориса Репнина на нельояльну поведінку і вирази Нечая. 12 (22) березня, згідно з царським наказом послав Репнин з “капитаном салдацького строю Єфимом Козинським” листа Нечаєві домагаючись, щоб виведено було решту козаків з залог в Мстиславськім, Горськім, Дубровенськім, Шкловськім і Кописькім уїздах. Сі козаки, живучи в тих уїздах, селян бють, “грабують і всяко нищать”, тому був уже раніш даний наказ від царя, щоб їх відти вислати на службу до Нового Бихова, і богато їх уже вислано, “а декотрі указу не послухали, далі в тих уїздах живуть і селян кривдять, а також і нові ватаги прибувають 1) і також селян грабують. Супроти того Репнин післав ото Нечаєві листа, аби він дав суворий наказ, щоб козаки з тих уїздів до решти вийшли до Нового Бихова, і нові козаки туди не приїздили, а котрі б приїздили і селян кривдили, тих згідно з попереднім царським наказом вислати. (20 (30) той капитан повернувся з своєї місії від Нечая і дав таке звідомленнє. Прийняв його Нечай як годиться: вислав на зустріч своїх козаків, чоловіка з 50, і зараз прийняв його, грамоту велів тут же прочитати, а вислухавши сказав:

“Пише мені воєвода, щоб я відіслав козаків з сіл до Нового Бихова. Але ж ми Новий Бихів зруйнували і спалили, прийти мені туди з людьми-діться нема де, пити-їсти нема чого. Коли козаки по селах стоять і у мужиків поживу беруть, так мині крім того прогодуватися нема й чим! Ми ні государевого жалування ні місячного корму не маємо. А государеві люде з городів і сіл козаків побивають: з того війська козацького вбито з тисячу чоловіка. В Могилеві воєвода Ів. Репнин мого війська козаків з дворів усіх повиганяв”.

“А далі сказав: “Добре огонь гасить, доки полумя не розпалається, а як огонь розпалається, тоді гасити тяжко! А тому могилівському воєводі вистрихнемо ми перший жарт! 2).

Капитан почав його опамятувати, нагадуючи присягу цареві і т. д., а Нечай на те відказав: “Пошукає бог тої крови на винному, хто те діло починає! від одного пропадає тьма тисяч”. А далі почав говорити: “Я про всі свої шкоди писав до великоможного 3) нашого гетьмана Б. Хмельницького-якої шкоди нам наробили, а князь Іван мені що за воєвода? я чекаю указу від великоможного гетьмана Б. Хмельницького.

“На те щоб із Чаусів і з инших городів і сіл висилати козаків, до мене ані государевої грамоти не бувало, ані від гетьмана наказу нема, а як буде до мене государева грамота і від пана гетьмана Б. Хмельницького, ми готові йти куди скаже государ і гетьман Б. Хмельницький. А що козаки по селах на залогах-то війську Запорозькому перед усім треба ситим буть! вони тим ситі, що добудуть”!

Потім Нечай запросив капитана на обід, і тут як “порозпились”, почали пити і на здоровє цареві, боярам, гетьманові й усьому війську Запорізькому, а потім котрийсь сотник козацький підійшов з чаркою до капитана і каже: “Випємо на здоровє польському королеві!” 4). Капитан почав відмовлятись: “Служу я разом з вами вел. государеві, ви самі знаєте, що польський король нашому государеві неприятель”. “Тоді всі козацькі сотники на нього накричали, і був ґвалт, але Нечай їх заспокоїв, і по сім розійшлися”. А як капитан вернувся до дому з того обіду, хутко Нечай приїхав до нього на кватиру з своїми сотниками. Капитан почав їх частувати, а при тій нагоді почав розпитувати одного сотника, так щоб полковник не чув, чи бувають у них в Чаусах посли і з яких країв. Сотник розповів, що був шведський посол і вони його пропустили до гетьмана, але з чим він приходив, сотник не сказав. А сам Нечай розповів, що прийшли були до них з Чаусів Ляхів сім хоругов, і він їх відправив до гетьмана, “а наш пан-гетьман Б. Хм. їх пожалував, дав маєтности”. А відправляючи капитана так сказав: “Нема чого вам подарувати”-подивився на шаблю й додав: “Одна тільки шабля у мене”. На се капитан відповів: “Волочимось і з своїми шаблями, дякуємо за твоє жалуваннє” 5). З тим його Нечай і відправив, велівши провести, і сотники проважали його верст за десять 6).

Одержавши сю одписку воєводи, і переслану ним реляцію капитана, московський уряд дуже нею схвильовався, і того ж дня 5 н. с. квітня, щоб ще застати Лопухина і Кузьмина у гетьмана, пустив їм спішного листа такого змісту: “Одержавши сього листа (очевидно з одпискою смоленського воєводи і звідомленнєм капитана, що опинились через се в актах посольства Лопухина), як будете говорити у гетьмана Б. Хм. про наші справи, розвідайте і розгляньтеся всякими способами, чи вірний нам гетьман і полковники, чи нема в нім і в війську Запорозькому якоїсь непевности, і коли єсть-то з чого вона пішла: з якоїсь причини чи з чиєїсь прелестної посилки. А що довідаєтеся, напишіть то нам зараз нашвидку, з тимже післанцем, що приїде з сею нашою грамотою, і велить йому їхати в день і в ночи. В “разговорах” з гетьманом доручається розповісти йому все те що доніс Репнин, при чім інтересне освітленнє дане сьому матеріялові урядом: Нечай нічого не зробив, чого від нього домагався В. Репнин,-а напившися пяний говорив ріжні непристойні слова-нібито від наших царських людей Черкасам чиняться обиди і убийства (зачеркнено: і побито Черкас нібито з тисячу чоловіка). Се він видумує “на ссору”, з усього його діла видно, що він Лях, а не благочестивий християнин. Говорив з погрозою: “Добре було б огонь гасити, поки полумя не розпалається, а від одного пропаде тьма тисяч”. На могилівського стольника відгрожувався великою бідою. (Зачеркн. “і того смоленського післанця сотники, що були з Нечаєм, примушували пити за здоровє нашого неприятеля, польського короля, і лаяли його”, післанця себто). Нехайби гетьман того полковника і сотників (зачерк.: що в його полку, за таке їx лихе воровство велів скарати смертю без милосердя, аби від таких ворів і мятежників не сталося якогось лиха) велів перемінити і ніякого уряду займати їм не давав, а за “ссорные рЂчи” поступив з ними згідно з військовим правом, що йому належить” 4).

Не встигли вислати сього наказу з супровідним листом до путивльського воєводи, що переслав його Лопухину “тотчас наскоро, с рЂзвым гонцом”, як другого дня 6 н. с. квітня наспіла инша серія скарг могилівського воєводи, вислана перед тим, але десь затримана в дорозі. 11 (21) березня він доносив, що того дня одержав він відомість від звісного вже нам капитана Мещеринова з Гір і Гірок, що туди 8 (18) березня прийшов з Чаусів сотник Чеовський (!), з сотнею козаків, і до них стали приставати охочі люде з міщан і селян, і разом з ними вони селян грабують і уїзд руйнують, так що міщане і селяне тікають, а на 14 (24) чекають приїзду до Гір самого Нечая.

15 (25) березня приведено до Смоленська двох чоловіка “шишів” (бандитів або розвідчиків), захоплених в с. Зверовичах. Було їх всіх до 300, вони забрали в селі збіже і майно, і пішли до Чаусів, а сих трьох з них зверовицький війт з селянами зловив, з усею волостю пустившися за ними наздогін, і відставив до уряду. На допиті сі бранці сказали, що вони козаки Нечаєвого полку з Чаусів, післав їх Нечай 300 чоловіка: 100 кінних і 200 піших з сотником Жуковським на села по збіже, а майна ніякого брати у селян не велів, і вони тільки годувались (“кормились”), а селян не грабували. Тільки в дорозі сотник Жуковський з своєю сотнею пограбували якогось московського чоловіка, взяли коня, а чи брали якісь річи, того не знають. Потім Жуковський пішов під Мстиславль, а в суботу 15 (25) березня Нечай велів йому бути в Чаусах.

Тогож 15 (25) одержано в Смоленську нового рапорта від Мещеринова: 14 (24) з'явився той же Жуковський в Горах і Горках, з нововисланими козаками, вони розбивають по дорогах, бють і грабують міщан і селян, так що вони розбігаються.

16 (26) привезено до Смоленська побитих салдатів з Шкловської волости: вони проважали арештантів зо Шклова до Смоленська, але на дорозі по сей бік Зверович наїхали на них козаки, трох салдатів забили, двох тяжко порубали, а шість невідомо де пропали. Супроти того воєвода вислав до сих загрожених місць, для охорони людности, роту салдатів і сотню тамбовських козаків, наказавши старшині з свого боку козаків не зачіпати і до бою приводу не давати 7).