Чтение онлайн

Нещодавно Френк возив матір до універмагу по ляльку для Меґі. Він і досі дивувався: що ж наштовхнуло її на таку думку? Бо мати не мала схильності до непрактичних святкових подарунків — на них бракувало грошей, тому вона нікому й ніколи не купувала іграшок. Натомість дарувала всім своїм дітям одежу, поповнюючи на дні народження та різдвяні свята їхній скромний гардероб. Але, вочевидь, Меґі помітила ту ляльку під час своєї першої і поки що єдиної подорожі до міста, і Фіона про це не забула. Коли ж Френк спробував розпитати її, Фіона пробурмотіла щось про те, що кожній маленькій дівчинці потрібна лялька і швидко змінила тему розмови.

Лялька лежала на дорозі, і Джек із Г’юї грубо й безжально крутили навсібіч її шарніри. Меґі стояла до Френка спиною і дивилася, як брати знущаються з Аґнеси. Чепурненькі білі шкарпетки його сестрички спустилися зіжмаканими складками на чорні черевички, а у вузькому проміжку між ними та каймою святкового платтячка з коричневого вельвету рожевіли її ніжки. Копичка вишукано завитого волосся іскрилася на сонці й спадала каскадом їй на спину — ні золотисте, ні руде, а щось середнє. Білий тафтовий бантик, що тримав кучері, не даючи їм спадати на обличчя, обвис запилюжений, у пилюці було і платтячко Меґі. В одній руці вона міцно стискала одежинки ляльки, а другою марно намагалася відштовхнути Г’юї.

— Ану облиште, байстрюки чортові! — гаркнув Френк.

Джек та Г’юї миттю скочили на ноги і, забувши про ляльку, прожогом чкурнули навтьоки: коли Френк лаявся, то втеча була найрозумнішим кроком.

— Ах ви ж хамлюги рудоволосі! Спробуйте ще хоч раз доторкнутися до тієї ляльки — і я надеру ваші маленькі сраки! — крикнув Френк їм навздогін.

Він нагнувся і, взявши Меґі за плечі, легенько струснув її.

— Ну, не плач! Припини — бачиш, вони вже втекли і більше ніколи не чіпатимуть твою ляльку, обіцяю тобі. Усміхнися, сьогодні ж твій день народження, еге ж?

Личко Меґі набрякло від плачу, по щоках струменіли сльози; дівчинка поглянула на Френка, і в її широко розкритих сірих очах було стільки горя, що у хлопця до горла підкотився клубок. Він витягнув із кишені бриджів брудну ганчірку, незграбно витер Меґі обличчя, а потім затиснув їй носа.

— Сякай!

Меґі зробила, як він сказав, кинула плакати і гучно гикнула.

— Ой, Фр-Фр-Френку, вони ві-ві-відібрали у мене Аґнесу! — скімлила вона, шмигаючи носом. — Вся її зачіска розпатлалася, а з во-во-волосся позлітали всі клясиві п-п-п-перлинки! Вони попадали в тр-тр-траву, і я ніяк не можу їх знайти!

Її очі знову заступили сльози, і кілька краплинок упали Френку на руку. Він трохи постояв, витріщившись на свою вологу шкіру, і злизав сльозинки.

— Що ж, доведеться їх знайти, еге ж? Але якщо плакатимеш, то не знайдеш нічого. І що це за сюсюкання дитяче? Ти ж уже півроку тому замість «клясиві» промовляла правильно — «красиві»! А тепер висякайся знову і підбери свою бідолашну… як там її?.. Аґнесу. Якщо ти її не вдягнеш, у неї будуть сонячні опіки.

Френк всадовив сестру на краю стежини, обережно подав їй ляльку, а сам став навколішки в траві й повзав, вишукуючи перлини. Нарешті він радісно скрикнув, підняв руку й показав свою знахідку.

— Ось! Перша перлина! Я їх усі знайду, ти лишень почекай.

Меґі милувалася своїм найстаршим братом, поки той нишпорив у траві, час від часу піднімаючи руку з кожною знайденою перлиною; аж раптом пригадала, що Аґнеса, напевне, має ніжну і вразливу шкіру, тож її може обпекти сонце, і почала зосереджено вдягати ляльку. Вона не помітила на ній якихось серйозних ушкоджень. Волосся Аґнеси розтріпалося і тепер безладно висіло, а руки й ноги були брудні в тих місцях, де хлопчаки смикали та стискали її, але все було в порядку і працювало.

Волосся Меґі над вухами тримали черепахові гребінці; дівчинка висмикнула один із них і заходилася вичісувати волосся Аґнеси — справжнє людське волосся вибілене до кольору золотавої соломи, що майстерно трималося на основі з клею та марлі.

Коли Меґі невміло й незграбно намагалася розчесати велике скуйовджене пасмо, сталося нещастя; волосся відірвалося, геть усе, і повисло безладною копичкою на зубцях гребінця. І виявилося, що за широким гладеньким лобом Аґнеси не було нічого — ні маківки, ні лисого черепа. Лише одна жахлива зяюча діра. Тремтячи від страху, Меґі нахилилася і зазирнула всередину ляльчиного черепа. Там проступали зворотні контури щік та підборіддя; крізь розтулені губи пробивалося світло, надаючи чорному силуету зубів виразно хижого вигляду. А зверху були очі Аґнеси — дві моторошні цокаючі кульки, нанизані на дротину, яка жорстоко й немилосердно пронизувала ляльчину голову.

Меґі закричала — тоненько й пронизливо; відкинувши Аґнесу геть, вона верещала, затуливши долонями лице, а її тіло здригалося від ридань. Невдовзі вона відчула, як Френк розчепив їй пальці й підняв на руки, притиснувши обличчям до шиї. Дівчинка обхопила його руками і потроху вгамовувалася, аж поки близькість брата заспокоїла її, і мала відчула, як гарно він пахнув — кіньми, потом та кузнею.

Коли ж Меґі притихла, Френк умовив її розповісти, що трапилося; він підняв іграшку, уставився поглядом у порожню ляльчину голову та спробував пригадати, чи був всесвіт його дитинства так само обтяжений химерними страхами. І пригадав, що його переслідували інші лячні привиди — привиди людей, недобрих поглядів та лихих чуток. Йому пригадалося сором’язливе і боязке обличчя матері, її постава, тремтіння її руки, коли вона тримала його за руку.

Що ж там побачила Меґі? Що її так вразило? Френку подумалося, що вона й анітрохи так не засмутилася б, якби у ляльки після втрати волосся почалася кровотеча. Кровотеча свідчила про життя, бо принаймні раз на тиждень у кого-небудь із родини Клірі неодмінно траплялася сильна кровотеча.

— Очі, її очі! — прошепотіла Меґі, намагаючись не дивитися на ляльку.

— Та у неї прекрасні очі, Меґі, — спантеличено пробурмотів Френк, зариваючись обличчям у волосся сестри. Воно було таке розкішне, таке барвисте!

Він аж півгодини умовляв її поглянути на Аґнесу, ще півгодини витратив на те, щоб переконати її зазирнути в порожній череп. Френк показав сестрі, як працюють ляльчини очі, як ретельно вони припасовані, однак при цьому легко розплющуються й заплющуються.

— А тепер ходімо, бо час повертатися додому, — сказав він і підхопив сестру на руки, а лялька виявилася затиснутою між Меґі та його грудьми. — Попросимо маму полагодити Аґнесу, еге ж? Виперемо й вигладимо її одежинки і приклеїмо волосся. А ще я зроблю тобі гарні шпильки і повставляю в них оці перлинки, щоб ти могла робити ляльці такі зачіски, які тобі заманеться.

Фіона Клірі чистила на кухні картоплю. Надзвичайно вродлива білява жінка трохи нижче середнього зросту, але з суворим виразом обличчя, вона мала прекрасну фігуру й тендітний стан; анітрохи не змарніла, попри те, що виносила аж шістьох дітей. На ній було довге плаття з сірого ситцю, поділ якого торкався бездоганно чистої підлоги, а зверху на ньому величезний білий фартух, одягнений через шию і зав’язаний на талії хрустким бездоганно красивим бантом. Увесь час зранку до ночі вона товклася на кухні та на городі, і її короткі й міцні чоботи протоптали замкнуту стежку — від плити до пральні, потім — до городу та мотузків для білизни, а звідти — назад до кухні.