Чтение онлайн

— Це міркування особливо важливе, — підтвердив капітан. — Моє завдання, таким чином, набагато полегшується. Яку ж ділянку ви маєте намір тут охопити?

— Я думаю почати з бухти Нассау, — відповів зоолог, водячи олівцем по карті, — потім, захопивши північне узбережжя островів Уоллестон, пройти вздовж південної берегової лінії півострова Гарді, піднятися до бухти Кука на західному березі острова Гесті і, нарешті, коли дозволить час, обслідувати тут лабіринт островів Лондондеррі. Я вважаю, двох тижнів, які ми намітили для цієї станції, нам цілком вистачить.

— Ну що ж! — охоче згодився капітан. — Вам видніше. Тепер дозвольте розглянути намічену вами смугу з погляду навігації. Вся ця смуга вкрита підводними скелями, камінням, рифами, багата на обмілини, зазнає дії несподіваних і капризних вітрів, штормів, бур та сильних течій. Вона надзвичайно важка й небезпечна для кораблеводіння як надводного, так і, особливо, підводного. Нам усе це, правда, не страшно: ми не сліпі, як звичайні підводні човни, і наші двигуни досить сильні. Та вже ж плавання тут вимагатиме великого напруження та уваги. Чи багато вам, Лорд, потрібно буде людей?

— Весь склад наукової частини експедиції і все, що можна від щедрот ваших, Миколо Борисовичу, — посміхаючись одними губами, відповів зоолог і попрямував до свого крісла.

— Багато не дам, дорогий Лорд, але декого виділю вам на допомогу, особливо з тих, кого ви та Іван Степанович встигли вже спокусити. Можна буде дати Скворешню й Марата, Медведєва, ну, звичайно, Павлика. Кого ж ще?.. От Горєлова — навряд. Мені, звичайно, дуже шкода, що я роблю вам прикрість, але… плавання передбачається важке, і йому треба бути на своєму посту.

— Та ні ж, Миколо Борисовичу, будь ласка! — пожвавішав раптом зоолог. — Я зовсім не обстоюю Горелова, будь ласка… Ми чудово упораємося й без нього. Справді ж!

— Ну, ну… Яка незвичайна самопожертва! — засміявся капітан. — А втім, Лорд, час від часу, при найменшій можливості, я віддаватиму вам його. Це буде й для нього маленькою премією за відмінну роботу. А тепер послухайте порядок робіт, який я хочу запропонувати вам. Підводний човен висадить у бухті Нассау весь склад наукової частини експедиції з усім її спорядженням. У цьому районі ви будете працювати за графіком, заздалегідь розробленим для всієї цієї станції — два, три чи скільки буде потрібно днів. Висадивши вас, підводний човен попливе у відкритий океан і там крейсируватиме, не наближаючись до берега. Кожного дня ви снідаєте перед виходом з підводного човна, на обід повертаєтесь, знаходячи човен по радіомаяку, після відпочинку знову відправляєтесь на роботу, а вечеряти і на ніч повертаєтесь додому. По закінченні всіх робіт у бухті Нассау підводний човен переправляє вас у дальший пункт, визначений за планом, висаджує вас там, і роботи проходять у тому ж порядку. Визнаю, що такий порядок буде досить стомливий для вас, але цього вимагає безпека підводного човна. Влаштовує це вас?

— Нічого не можу заперечити, Миколо Борисовичу. Ваша пропозиція цілком слушна. Кращої не придумаєш! — гаряче схвалив зоолог. Він на хвилину замовк і, опустивши очі, тихо промовив: — Знаєте, Миколо Борисовичу… У мене просто душа не на місці кожного разу, як тільки подумаю про наступні тривалі зупинки. Сам не знаю чому. Страшно стає, і я… боюся, просто боюся чогось.

Обличчя капітана стало серйозним, він раптово звів свої завжди, напівопущені повіки, і немов два гарячих синіх промені проникли в очі зоолога, повні смутку й подиву.

— Я цілком розумію вас, дорогий Лорд, — сказав капітан. — Надто багато жорстокого досвіду ми набули на двох таких станціях. Не така страшна зустріч з ворогом, як нез'ясовність самої цієї зустрічі. Як йому стає відоме з такою дивовижною точністю місцезнаходження нашого підводного човна? І не тільки ця маленька точка на всьому величезному, безмежному просторі, але й час, коли підводний човен знаходиться в ній? Мало того: ворог дізнається про це досить завчасно, щоб встигнути підготуватися й прибути на місце! Не збагну…

— Очевидно, весь наш маршрут став якимсь чином відомий ворогові, — зауважив зоолог.

— Весь чи частково — не можна сказати, — задумливо відповів капітан.

— Частково? — поволі перепитав зоолог. — Ви гадаєте, що ворог міг дізнаватися про маршрут частинами?

— Чому ж ні? — знизав плечима капітан.

— Тоді… тоді… — розгублено подивився на капітана зоолог. — Як же це? Невже? Невже це може бути?

У нього перехопило дух, і з обличчя стала поволі сходити краска.

— Що ви хочете сказати, Лорд? — не підводячи повік, байдуже спитав капітан.

Зоолог передихнув і якусь мить помовчав. Потім, наче набравшись сили й рішучості, промовив:

— Я… я не знаю, Миколо Борисовичу, може це мати значення чи ні, але вважаю за свій обов'язок повідомити вас, що якось… я сказав Горєлову про місце нашої останньої тривалої зупинки.

— Невже? — швидко подивився на вченого капітан. — Як же це трапилося?

— Він тоді ще не зовсім одужав після історії з Шела-віним. Після обвалу… Якось він зайшов до мене і просив його виписати, щоб скоріше вийти з підводного човна і взяти участь у наших наукових роботах. Я йому відмовив, але, помітивши його великий смуток, щоб втішити, обіцяв на першій же тривалій зупинці взяти його з собою. На звичайне питання, чи далеко ще до неї, я назвав йому місце станції. Невже це могло мати значення, Миколо Борисовичу? — з явним занепокоєнням спитав учений.

Капітан довго моєчав, вистукуючи пальцями розмірений дроб по столу. Нарешті він зітхнув і підвіє на зоолога очі. Мигцем глянувши в ці очі, учений з болем побачив у них суворий осуд і холодну відчуженість.

— Незалежно від наслідків, Арсене Давидовичу, ви зробили абсолютно неприпустимий вчинок. Особливо в умовах бойового походу. Я довірив вам військову таємницю, а ви розголосили її. Це була велика, коли не сказати сильніше, необережність з вашого боку. Я певний, що цей вчинок був виявом простої легковажності в питаннях військової таємниці, яка досить часто ще трапляється серед цивільних людей. Можливо, у даному випадку вона і не привела до якихось небезпечних наслідків, не пов'язана з подіями останніх днів. Не знаю. Але ж ця ваша легковажність, коли б її використав ворог, могла б спричинитися до найжахливіших наслідків. Могла б призвести до загибелі експедиції, до загибелі нашого судна, на яке уряд покладає стільки надій у справі оборони нашої батьківщини.

Слова капітана звучали з підкресленою суворістю й були повні надзвичайної сили. Він підвівся і схвильовано пройшовся кілька разів по каюті.

— Я цілком… розумію… — схиливши голову, тихо, уриваним голосом сказав зоолог. — Я не шукаю для себе виправдання. І я готовий зазнати…

— Не будемо поки що про це говорити, — перебив його капітан. — Я, звичайно, повідомлю про все Головний штаб, але зараз не в цьому справа. Перед нами ще далекий шлях, на якому нас, можливо, чекає багато небезпек і чимало пасток. Ми повинні виконати програму наших робіт і привести підводний човен цілком справним у призначений строк у Владивосток. Важливо, щоб ви в майбутньому не забували, що ви перебуваєте на військовому кораблі і зобов'язані стежити за кожним своїм словом, за кожним рухом. І, особливо, зберігати таємницю маршруту.

Капітан сів на стілець і, помовчавши, продовжував:

— А тепер про Горєлова. Я не думаю, Арсене Давидовичу, що Горєлов здатний на зраду. Але ця моя особиста думка була б недостатньою для твердого, упевненого рішення. Більше значення в даному разі мають міркування чисто об'єктивні. Як може взагалі хто-небудь з екіпажу підводного човна зноситися з будь-ким, хто знаходиться на поверхні? Наш шлях не прямолінійний, ми йдемо не з однаковою швидкістю, робимо часто несподівані зупинки. І ви і навіть я не змогли б ранком сказати, де, в якій точці океану буде підводний човен опівдні. Як же може відбутися зустріч кого-небудь з наших людей із своїм зовнішнім спільником, коли неможливо наперед домовитися про місце зустрічі?