Чтение онлайн

Друзі просиділи мало не до ранку. Згадували студентські роки, розповідали один одному про теперішнє життя. Тоді ж Поверс уперше почув про гомункулусів.

Після трьох років роботи в Кембріджській клініці мозку Олд уклав контракт з фірмою “Алан” і подався до Африки. Йшлося про роботу, пов’язану з медициною, але нічого конкретного. Він одразу пристав на таку пропозицію. Все вирішила сума, яку фірма зобов’язувалася виплатити після закінчення контракту. Так Олд Менсфілд попав у Центр біологічних досліджень, що містився на острові в океані, миль за сто п’ятдесят на південь від Канарських островів. Сам об’єкт посилено охороняли, і ступити кудись без спеціального на те дозволу було неможливо.

Майже рік Олд робив примітивні досліди — пересаджував органи травлення у морських свинок. Не ремствував, роботу виконував справно, ні про що не розпитував, і згодом його стали залучати до серйознішого діла. Впевнившись у цілковитій аполітичності нового співробітника.(неприпустима помилка, але що поробиш — прочитати чужі думки навіть з допомогою “детектора брехні” не так-то уже й просто!), керівництво Центру зарахувало доктора Менсфілда до складу групи “С”, яка вирощувала… людей.

Поверс не повірив власним вухам. Проте Олд не жартував. Виявляється, фахівцям, які працювали на фірмі, вдалося синтезувати точні копії набору хромосом давним-давно померлих людей, а потім клітинне ядро, в якому містився потрібний набір хромосом. Це клітинне ядро вводили замість справжнього в штучно запліднене яйце. Подальший розвиток штучного індивіда — його назвали гомункулусом — відбувався нормально: багатократний поділ клітини, утворення ембріона і так далі. Потім вміщення зародка в спеціальний живильний розчин, у якому гомункулус розвивався мало не в десять разів швидше.

За два роки, проведені в такому середовищі, на світ божий могла з’явитися людина. Одна, друга, третя… сота. Щодо інтелекту, то вона мала бути розвинена настільки, щоб слухняно виконувати найпростіші команди. Фірма мала на меті перетворити цих гомункулусів на покірне знаряддя вбивств. Готувалася своєрідна армія найманців, яку можна було б продати всякому, хто тільки того забажає.

Контракт з Менсфілдом був укладений на три роки. Відколи його почали вважати за свого, Олд вирішив будь-що зібрати матеріал про істинну суть досліджень у Центрі. Це було небезпечно, і діяти доводилось дуже обережно. Досьє злочинної діяльності “Алана” з неймовірними труднощами зібрати вдалося, проте вивезти його на континент було неможливо. Багаж співробітників, які залишали острів, перетрушували до нитки.

На час зустрічі з Майклом минув рівно місяць, як у Олда закінчився контракт, але повертатися в Європу він не поспішав. Його ні на мить не полишала думка про те, як забрати документи.

Найреальнішим було нелегально дістатися на острів, а потім, узявши документи, зникнути в джунглях. Ризик величезний. Треба було б пройти майже сорок миль серед сповненого всяких небезпек тропічного лісу, уникнути погоні і, нарешті, опинившись у домовленому місці, дати про себе знати на заздалегідь зафрахтоване судно.

Цей план Олд виношував вже давно. Скориставшися можливістю вільного пересування по острову, він півроку тому побував у тій частині острова, де не було охорони (вважалося, що джунглі — непереборна перешкода для кожного, хто наважиться проникнути в Центр з відкритого океану), і в старій рибальській хижі обладнав надійну схованку для передавача та невеликого запасу їжі і питва.

Проте здійснити одній людині такий план було не під силу. Тим більше, що повернутись на острів Олд уже не міг. І ось тепер, зустрівши давнього друга, він наважився відкрити йому свій задум.

Маючи в кишені посвідчення співробітника такої солідної газети, як “Гардіан”, Поверс міг легко дістати дозвіл на поїздку в Центр. Звісно, нічого протизаконного йому там не покажуть. Усе залежатиме від Майклової спритності і професійного вміння виходити із скрутних ситуацій. Тим часом Олд найме невелике судно і чекатиме від нього умовного сигналу.

Поверс одразу ж погодився взяти участь у задуманій операції. Докладно обговоривши найімовірніші варіанти несподіванок, що могли трапитися на острові, друзі ще раз переглянули маршрут через тропічний ліс. Усе потрібне для походу разом із документами було надійно сховано в дуплі баобаба. План острова репортер вивчив напам’ять.

Ще одна цікава деталь. На острові було солоне озеро, вода якого містила невідому науці сполуку. Саме завдяки їй вдавалося діставати живильний розчин — каталізатор розвитку ембріона гомункулуса. Всі спроби біологів “Алана” штучно синтезувати дивовижну сполуку нічого не дали.

Оскільки Олд займався саме цією проблехмою, він не раз думав про те, як можна знищити чи просто нейтралізувати цей чинник, щоб у майбутньому зробити неможливою будь-яку спробу поставити на конвейєр вирощування гомункулусів. Проте нічого кращого, ніж отруєння озера, придумати не міг.

На континенті Олд роздобув сильнодіючу отруту, кількох грамів якої було достатньо, щоб зробити всю воду в озері непридатною для вжитку. Сховати п’ять грамів отруйного порошку було не важко. Отже, Майкл мав здійснити і цю акцію, щоб застрахуватись од ускладнень, які неодмінно виникнуть після публікації матеріалів. Не слід було виключати того, що зацікавлені особи в останню мить, боячись обурення світової громадськості, можуть знищити сліди злочинної діяльності на острові, маючи намір потім, використовуючи воду озера, повернутися до вигідного бізнесу з гомункулусами в іншому місці…

Троє гевалів, одягнених у маскувальні комбінезони парашутистів і підперезаних полотняними пасками (шкіра в тропіках швидко псується), у грубих черевиках на товстелезній нейлоновій підошві, що добре захищає від укусів змій, оточили людину, яка лежала на піску біля входу до хижі. Людина була мертва.

Один із них, у темних окулярах, нахилився, перевернув труп: витяг із кишені подертої військової сорочки зелену книжечку. Вголос прочитав:

— “Майкл Поверс. Репортер”, — підвів голову і додав: — Достобіса меткий хлопець. Якби не спека, втер би нам поса.

— Проте воду цей журналіст таки спаскудив, — озвався кремезний тип, що стояв трохи осторонь.

— Так, — процідив крізь зуби той, що в окулярах. — Це правда. Роботу на острові почали згортати. Шеф осатанів. Схоже, що “Алану” прийшов кінець. Чарлі, — змінивши тему розмови, звернувся він до найменшого з групи, — цей тип щось казав, — кивнув головою на мерця, — коли ти на нього натрапив?

Той заперечливо похитав головою. Проте подумавши, додав:

— Марив. Згадував якогось Олда.

— Ну. гаразд. Забирайте передавач і прихопіть портфель — у ньому секретні документи. Час іти. З гелікоптера вже сигналять.

…Три дні підряд Олд Менсфілд не виходив з радіорубки. Ефір мовчав. “Що могло трапитись?” — думав Олд. Не хотілося вірити, що з життєрадісним Майклом сталося непоправне…

Вранці четвертого дня над судном зависли дві гігантські бабки. Гелікоптери належали Центру. Олд знав це добре. Безперечно, на острові щось сталося. Але що? Через деякий час залізні комахи зникли. Ждати далі ставало небезпечно. Хтозна, чи не спаде на думку охороні Центру затримати підозрілу яхту.

З важким серцем Менсфілд наказав зніматися з якоря. Олд з ненавистю дивився на розпливчасті обриси острова гомункулусів, де лишився його друг.