Чтение онлайн

— Коліне, зараз ти так на неї подібний… ніби її душа вселилася у тебе, — зворушено вимовила Мері, не зводячи очей з хлопця.

Це справило неабияке враження на Коліна. Він замислився, а тоді повільно заговорив:

— Якщо у мені живе її душа… тоді батько полюбить мене, правда? — вимовив вагаючись.

— То ти увесь час про це думаєш?! — вражено вигукнула Мері.

— Так. Просто коли я знав, що батько не хоче мене бачити, то цілий світ був мені немилий. Тому і злився на всіх, — визнав хлопець. — Але… але якщо він мене любитиме, то я розповім йому про Магію Слова. Можливо, тоді і він повеселіє… як я.

У саду діти й далі неухильно дотримувалися усталеного розпорядку: спершу вправи з Магії Слова, тоді вправи за Бобом Говортом, а після того Колін іще читав лекції.

— Для мене це добра школа, — пояснював він. — Прецінь кожен учений — а я збираюся ним стати, коли виросту, — повинен вміти читати лекції. Ну бо як інакше доповісти про свої відкриття? Отож з вами я набуваю практики. Але не лякайтеся: зараз мої лекції будуть короткі, бо я ще не є справжній учений. Кажу це для Бена Везерстафа: аби не заснув, як у церкві, — посміхнувся Колін.

— Та нє, я нічо’ не маю проти. Можеш говорити все, що тобі ся хоче — ти ж в нас вчений лектор. А хто би ся сперечав з лектором? — добродушно пробуркотів Бен. — Я б і сам так х’тів.

Бен і справді не зводив очей з Коліна, коли той виголошував свої наукові доповіді. Правду кажучи, старого цікавив не так зміст лекції, — бо Везерстаф був таки чоловік далекий від науки та наукових відкриттів, — як радше сам Колін. Бена найбільше тішило те, що його молодий господар із кожним днем виглядає краще. Хлопець справді зміцнів, на ногах з’явився рельєф м’язів, голову він тримав рівно, з гідністю, щоки налилися як яблука, а очі жваво блищали.

Колін відчував на собі цей погляд садівника і вважав, що старого так захопила його лекція. Врешті вирішив спитати:

— Про що ви думаєте, Бене?

— Про що? Як про що? Про те, що за останній тиждень ти набрав добрих чотири фунти. Було би добре тебе зважити. Он які плечі моцні стали. І ноги нівроку, — відповів садівник.

— От бачите! То мені Магія Слова допомогла… і хлібці місіс Совербі, і молоко, і вправи, — задоволено мовив Колін. — Мій науковий експеримент справдився, хіба ні?

Якось Дікен дещо спізнився на лекцію. Він прибіг увесь рум’яний, веселий і відразу взявся до роботи. Перед тим випали рясні дощі і в ріст пішли не тільки квіти, але й розмаїті бур’яни. Якщо їх вчасно не виполоти, то вони заглушать усе на світі.

Колін працював нарівні з Дікеном. Окрім того, він іще встигав читати лекції.

— Я зрозумів, Дікене: Магія Слова найліпше діє тоді, коли сам їй допомагаєш, — говорив він того ранку, виполюючи бур’яни. — Тоді магічна сила оселяється у твоїх м’язах. Звісно, мені ще треба вивчити, як вони влаштовані, наші м’язи та кістки. Обов’язково прочитаю у книжках… А потім сам напишу книжку. Про Магію Слова. Зараз збираю матеріял.

Раптом Колін замовк. Він відклав убік лопату і випростався. Було видно, що його щось схвилювало. Раптом вигукнув:

— Мері! Дікене! Подивіться на мене!

Діти перестали полоти і глянули на нього.

— Чи пам’ятаєте той перший день, коли ви привезли мене сюди? — піднесено спитав хлопець.

Здавалося, Дікен зрозумів, що хотів сказати Колін.

— Ая’, пам’ятаєм, — повагом відповів він.

Мері лише кивнула головою.

— Ось зараз я це собі пригадав, — вів далі Колін. — Пригадав, як зробив перший крок, як узяв до рук заступ, як учився копати землю… У мене все вдалося! Я виздоровів! Мені добре!

— Ая’, тепер з тобою порядок! — потвердив Дікен.

— Так, мені добре! Добре! Я здоровий! — захоплено повторював Колін.

Звісно, Колін і раніше відчував, як у ньому прибуває сила, проте зараз до нього прийшло повне усвідомлення того, що відбулося: він, прикутий до ліжка і візка, тепер може бігати, стрибати, працювати на землі, тішитися сонцем і небом! Спершу він лише намагався у це повірити — а зараз його віра сповнилася. Від радощів, що переповнили його серце, хлопцеві хотілося волати на цілий світ.

— Ура! Я здоровий! Я виросту і відкриватиму світ! Мені цікаві люди, звірята, земля! У мені є сила! Вона мені допомагає! Нехай усі про це знають! — піднесено промовляв він.

Бен Везерстаф працював трохи віддалік — обкопував великий трояндовий кущ. Почувши натхненну промову Коліна, він підійшов ближче.

— В церкві співають подячний псалом. Може, і ти спробуєш? — поважно запропонував старий.

— А що таке псалми? — обернувся до нього хлопець.

— Спитай Дікена — він тобі скаже, — відповів Бен Везерстаф.

Дікен кивнув головою і пояснив:

— Псалми співають, коли хочуть подякувати Господеві. Наша мама каже, що цілий світ Господа хвалить. Жайворонки також співають хвалу у небі. Це їхні псалми. А в людей є свої.

— Якщо так, то це, мабуть, дуже гарні пісні, — промовив Колін. — Просто я ніколи не був у церкві, поки хворів. Заспівай, Дікене. Я хочу почути.

Дікена не довелося довго просити. Він розумів, що діється у душі Коліна — ліпше, ніж той сам. Той самий дар, який дозволяв Дікенові розуміти звірят і пташок, зближував його і з людьми. Отож хлопець зняв з голови шапку і лагідно усміхнувся.

— Коли співаєш псалми, тре’ зняти шапку, — пояснив він Колінові. — Бене, і вам також, — обернувся він до старого. — І тре’ встати.

Колін зняв з голови шапку і підставив обличчя теплим сонячним променям. Тоді уважно глянув на Дікена. Бен Везерстаф нахмурився, проте підвівся з землі і теж зняв шапку. Старий, здавалося, сам собі боявся признатися, що усі ці приготування його зворушили, тому й ховався за набурмосеною міною.

Дікен випрямив спину — і дзвінко заспівав:

Дікен завершив. Бен Везерстаф так і стояв, розкривши рота. Його погляд був звернений до Коліна. На обличчі хлопця була написана погідна радість.

— Чудова пісня, — вимовив врешті Колін. — Її слова якнайліпше виражають те, що я хотів сказати. Я не знав, як зветься та сила, що зцілила мене, то й називав її Магією Слова. Але псалом говорить про те саме.

Якусь мить хлопець помовчав, розмислюючи.

— Мабуть, навіть великі вчені не можуть пояснити усього, що діється у світі. Тільки я відчуваю: псалом допомагає мені, дає силу. Мері, давай заспіваємо його разом. Дікене, починай: «Хваліте Господа з небес»…