Чтение онлайн

Шредер на хвилю замовк, а потім заговорив знову:

— Я вже казав Юргену — необхідно захопити балони з газом, приховати їх і при першій можливості переправити в Москву. Концерн «Фарбеніндустрі» буде спійманий на місці злочину. Обов'язково треба знищити й склад на Татарському острові.

— Слушні поради, — погодився Святий, — але ж острів захопити дуже важко. Навколо мінні поля, доти, мінометні батереї. Об'єкт охороняє два батальйони есесівців. І навколо острова протікає глибока стариця.

— Острів можна досить легко захопити, — заперечив Шредер. — Для цього потрібно два-три взводи солдат, а для захоплення підземелля досить і двадцяти солдатів — не більше!

— Три взводи? — недовірливо перепитав Святий. — Не мало? І лише двадцять бійців для захоплення підземного складу? Чи так я вас зрозумів, гер Шредер?

— Саме так, — переконливо відповів німець. — Я розробив план захоплення острова, все продумав. Є в плані позитивне, а є й негативне. Негативне полягає в тому, що всі двадцять солдатів, які захоплять підземний склад, загинуть. Надії на їх порятунок — ніякої. Але війна є війна! Якщо Татарський брати штурмом, може загинути значно більше солдатів, і невідомо взагалі, чим цей штурм закінчиться.

Шредер став докладно розповідати про розроблений ним план захоплення підземних складів. Він чітко визначив кожну ланку цієї операції, називав кількість людей, обов'язки кожної людини, яка братиме участь в цій операції.

— План оригінальний, — схвалив Святий, — але його необхідно обміркувати, докладно познайомити з ним командування партизанського загону.

— Звичайно, — погодився Шредер. — Можливо, я в чомусь помилився, чогось не врахував. Але іншого шляху для знищення підземних сховищ не бачу.

Святий дістав з кишені блокнот, звернувся до Юрка:

— Попроси гера Шредера, хай ще раз докладно розповість про свій план. Мушу записати.

Шредер розуміюче посміхнувся, схвально кивнув головою:

— Дійсно, в пам'яті втримати все просто неможливо. Святий швидко записував, часом перепитував Шредера, уточнював, щось прикидав у думці.

Нарешті він заховав свій записник у кишеню.

— Спасибі вам, гер Шредер. Ви подали нам велику і неоціненну допомогу.

— Ні, вам ще треба почути одну мою розповідь, — сказав йому німець. — Хай це буде моя сповідь. І тоді вам все стане зрозумілим. Інакше деякі речі можуть здатися просто неймовірними.

— З великим задоволенням, — погодився Святий.

— Мій батько, — почав німець, — був лікарем. Під час першої світової війни потрапив у полон до росіян. Потім у вас почалася революція. Багато німецьких військовополонених підтримали повсталих, створили інтернаціональний загін. І мій батько, Хайнц Шредер, теж став бійцем цього загону. Він співчував комуністам. Адже його батько був шахтар і на останні пфенінги вивчив свого сина. Мій дід хотів, щоб робітників лікували свої лікарі, вихідці з їх середовища. Потім почалася революція в Німеччині. Мій батько подавав допомогу повсталим робітникам, які стікали кров'ю на барикадах. Пізніше він, як я вже говорив, загинув.

— На барикадах? — запитав Святий.

— Ні, — відповів Шредер, — при надто трагічних обставинах. І чим більше про це знатиме людей, тим буде краще для справи. У Мюнхені був клуб лікарів. Батько часто зустрічався там зі своїми колегами, пили каву, обмірковували всілякі новини. Саме в цей час прийшов до влади Гітлер. Він став канцлером, часто виступав перед своїми спільниками, галасував, кричав, завзято розмахував руками. Потім з ним почали творитися незбагненні речі, він почав заговорюватися, плести всяку нісенітницю. Особистий лікар Гітлера викликав на консультацію мого батька. Після тривалого дослідження батько поставив діагноз: шизофренія, необхідне примусове лікування.

Батько повернувся до Мюнхена, подзвонив по телефону додому. На щастя, я взяв трубку. Батько попередив, що він зайде в клуб, передасть лист хірургу Шульцу і повернеться додому о десятій вечора. Він і розповів мені про діагноз, який поставив хворому. Під час розмови в клубі батько мав необережність познайомити колег з наслідками своїх спостережень. І всі лікарі, які були присутні при цій розмові, згодом зникли. Зникли безслідно. Нас викликали в гестапо, допитували, чи не заходив батько додому, чи не дзвонив по телефону… Я нічого не сказав під час цих допитів, нікому, крім старшого брата, не розповів про свою останню розмову з батьком. Я багато думав, зважував, намагався докопатися до істини. Німеччиною керує божевільна людина! Маніяк! Хто привів його до влади? Навіщо? З якою метою? І поволі дійшов висновку: Гітлеру вручили владу монополісти, щоб спрямувати його божевільний розум на війну з Радянською країною. І вони досягли своєї мети. Заради цього тисячі кращих синів німецького народу були розстріляні, кинуті в концтабори, знищені, як і мій батько, без суда та слідства. І я вирішив боротися проти фашизму, боротися до останньої краплі крові.

Шредер попросив дозволу запалити, глибоко затягнувся димом і продовжив свою розповідь далі:

— Потім я побачив такі жахи, в реальність яких взагалі не можна повірити. Про них я теж повинен розповісти, бо вони стосуються нас усіх. Мій старший брат Конрад на той час став досить відомим хіміком. Він мріяв винайти такі речовини, які б можна було успішно застосовувати в боротьбі проти шкідників сільськогосподарських культур. Адже третю частину врожаю на планеті знищують шкідники. Конрад почав працювати над вирішенням цієї проблеми. Він хотів досягнення хімії поставити на службу людям.

— І що з цього вийшло? — запитав Святий.

— Невдовзі в Німеччині, — відповів Шредер, — почалося жахливе безробіття. Це був страхітливий час. Власники заводів та фабрик закривали підприємства. Родини робітників викидали на вулиці, лишали без шматка хліба. Мій брат і я теж втратили роботу. Мільйони молодих, здорових людей довгими місяцями вистоювали в чергах біля біржі праці. А в цей час Гітлер галасував, що лише він забезпечить всіх бажаючих роботою, коли прийде до влади. І справді виконав свою обіцянку. Після приходу до влади фашистів на повну потужність запрацювали військові заводи. Монополії всього світу озброювали вермахт, готувались до нападу на Радянську Росію.

Невдовзі брата запросили на хімічний концерн «Фарбеніндустрі». Тут вироблялися ліки, добрива, отруйні речовини. Конраду запропонували працювати над вдосконаленням отруйних речовин, замовником яких виступало сільськогосподарське відомство. Але все це був підлий обман, — гнівно мовив Шредер. — Отруйні речовини необхідні були для знищення людей, а не шкідників сільськогосподарських культур. Про це брат довідався пізніше при страхітливих обставинах і не міг після цього прийти до тями. Я теж працював у хімічній лабораторії концерну «Фарбеніндустрі».

Шредер замовк, дістав з кишені хусточку, витер спітніле обличчя.

— Потім, — повів далі розповідь, — трапилося найстрашніше. Концерн розпочав виготовляти отруйну речовину «циклон». Ніхто напевно не знав, навіщо почали виробляти цю сильнодіючу отруту. Адміністрація концерну пояснила, що «циклоном» будуть протруювати деревину, рятувати її від враження шашелем. Почалися досліди і над виготовленням токсичної речовини «табун».

Поступово концерн «Фарбеніндустрі» потрапив під контроль відомства Гіммлера. Замовлення зростали. Особливо велика потреба була в «циклоні». Десятки тонн цієї речовини відправлялися в розпорядження гестапо. За наказом Гіммлера кількох працівників концерну, хіміків, в тому числі і мого брата, було відряджено в один з концтаборів для ознайомлення з дією продукції концерну. Хіміків супроводжував Гіммлер. Начальник концтабору, намагаючись догодити Гіммлеру, вислужитися перед ним, наказав відібрати триста дівчат-в'язнів, і всіх їх було отруєно «циклоном». Дівчата померли в страшних муках. Після цієї поїздки брат покінчив життя самогубством.