Чтение онлайн

— Еді, — прохрипіла Келен, — якщо нас спіймають, спробуй притримати одну з жінок.

Еді не було потрібно подальших пояснень. Вона все зрозуміла. Обидві жінки, які полювали за ними, були відьмами. Якщо вже Келен доведеться вдатися до магії, то потрібно розпорядитися нею найбільш ефективно.

Над головою Келен пролетіла блискавка, і вона інстинктивно пригнулась. Дерево у неї за спиною з гуркотом завалилася. Коли осів піднятий падінням сніг, Келен побачили другу чаклунку, а поруч з нею — якусь темну лускату істоту, напівлюдину, напівящірку. Келен ледь втрималася від зойку. Їй здалося, що в її тілі миттєво зламалися всі кістки.

— Досить з мене цих дурниць, — сказала чаклунка, підходячи до Келен.

Луската тварюка йшла за нею по п'ятах.

Мрісвіз. Це напевно мрісвіз. Річард докладно їй їх описував.

Еді метнула в жінку сніп іскор. Чаклунка на ходу викинула руку, і Еді звалилася в сніг. Іскри, не заподіявши нікому шкоди, розсипалися в повітрі.

Чаклунка, нахилившись, схопила Еді за руку й відкинула в сторону, наче курку. Але Келен вже прийшла в себе і зробила випад мечем.

Луската тварюка, мрісвіз, майнув перед нею наче вітер. Келен встигла помітити лише розкритий плащ і почула дзвін сталі.

Потім вона зрозуміла, що стоїть на колінах. Рука, яка за мить до того стискала меч, оніміла. Як він здатний так швидко рухатися? Келен підняла голову і побачила, що чаклунка вже поруч. Жінка махнула рукою. Повітря хитнулося, і Келен відчула сильний удар в обличчя.

Зморгнувши кров з очей, вона побачила, що чаклунка знову піднімає руку.

Раптово могутній удар жбурнув її вперед. Мабуть, Еді зібрала останні сили, що залишилися. Келен схопила чаклунку за руку. Та спробувала вирватися, але було вже пізно.

Келен сприймала все в уповільненому темпі. Чаклунка ніби зависла в повітрі. Тепер час належав Келен. У неї було його скільки завгодно.

Чаклунка ахнула, почала піднімати голову, але Келен вже звільнила свою магію. Чаклунці не було на що сподіватися.

Келен майже могла бачити, як її магія перетікає в жінку, добираючись до самого її серця.

Ударив беззвучний грім.

Здавалося, навіть зірки здригнулися, наче хитнувся гігантський дзвін нічного неба.

Дерева затряслися. Навколо Келен зметнувся сніг, оголивши землю.

Удар магії збив мрісвіза з ніг.

Чаклунка підняла голову. Очі її були широко відкриті.

— Пані, — прошепотіла вона. — Наказуй. Крізь дерева ломилися солдати. Мрісвіз намагався встати.

— Захищай мене!

Чаклунка схопилася, викинувши вперед руку. Ніч спалахнула полум'ям.

На всі боки полетіли блискавки. Дерева вибухали, розлітаючись на друзки.

Солдат спіткала така ж доля. Здається, вони не встигли навіть скрикнути, хоча навряд чи хтось почув би їх в такому гуркоті.

Мрісвіз, схопившись, кинувся до чаклунки. Тут же на всі боки полетіли палаючі лусочки.

Келен протерла залиті кров'ю очі. Треба бігти. Але спочатку треба знайти Еді.

Вона подумала, що натрапила на дерево, але тут хтось схопив її за волосся. Келен спробувала закликати свою магію, занадто пізно зрозумівши, що магії вже немає.

Вона виплюнула кров. У вухах у неї дзвеніло. А потім прийшла біль. Келен не могла встати. Відчуття було таке, ніби їй на голову впало дерево. Вона почула над собою голос:

— Лунетта, негайно поклади цьому край.

Повернувши голову, Келен побачила, як чаклунка, яку вона підпорядкувала собі, раптом роздулася і вибухнула. На тому місці, де вона стояла, залишилася лише кривава хмара.

Келен звалилася обличчям у сніг. Ні. Вона не здасться. Розвернувшись на колінах, вона вихопила кинджал. Броган з розмаху вдарив її чоботом.

Келен судорожно намагалася вдихнути. І не змогла. Її охопила паніка. М'язи живота звело, але вдихнути вона не могла.

Броган опустився поруч з нею. Зайшовшись кашлем, Келен зуміла зробити переривчастий вдих.

— Нарешті, — прошепотів Броган. — Нарешті я захопив головний приз, улюбленицю Володаря, саму Мати-сповідницю. О, ти навіть собі уявити не можеш, як я мріяв про цей день! — Він з розмаху вдарив її по щоці. — Просто не можеш.

Поки Келен хапала ротом повітря, Броган вирвав у неї кинджал. Келен відчайдушно намагалася не втратити свідомість. Вона повинна думати і боротися.

— Лунетта!

— Так, пане генерал, я тут.

Келен відчула, як Броган рвонув на ній комір. Вона спробувала відкинути його руку, але Броган лише відмахнувся.

— Спочатку, Лунетта, ми повинні підпорядкувати її, поки до неї не повернулася чарівна сила. А потім у нас буде достатньо часу, щоб допитати її, перш ніж вона заплатить за свої злочини.

Впершись коліном Келен в живіт, він нахилився над нею. Вона з криком видихнула з таким трудом набраний в легені повітря, коли його грубі пальці викрутили їй лівий сосок.

В руці у Брогана блиснув кинджал.

Раптово перед оскаленою фізіономією Брогана щось промайнуло. У місячному світлі перед його побілілим лицем розгойдувалися три клинки. Келен простежила за скляним поглядом Брогана і побачила двох мрісвізів.

— Відпус-сти її, — прошипів один, — або помреш.

Броган виконав наказ. Келен не видала жодного звуку, хоча біль була жахлива. Від болю у неї бризнули сльози з очей. Що ж, принаймні вони змили кров.

— Що все це значить? — Прогарчав Броган. — Вона моя! Творець бажає, щоб вона бути покарана!

— Ти з-зробиш так, як велів С-соноходець, або помреш.

Броган нахилив голову.

— Він цього хоче? — Мрісвіз прошипів підтвердження. — Я не розумію…

— Хочеш пос-сперечатися?

— Ні! Зрозуміло, ні. Я зроблю все, як ти кажеш.

Келен боялася поворухнутися в надії, що вони, можливо, накажуть Брогану її відпустити. Броган встав і відступив назад.

З'явився ще один мрісвіз. Він приніс Еді і кинув її на сніг поруч з Келен. Чаклунка торкнулася її руки і, обійнявши за плечі, допомогла їй сісти.

У Келен боліло все тіло. Лоб був розбитий. Кров як і раніше заливала очі.

Один з мрісвізів вибрав два обручі з декількох висячих в нього на зап'ясті і простягнув Чаклунці в кольорових лахмітті, яку Броган називав Лунеттою.