Чтение онлайн

Сергієвський сів у човен і поплив до світної плями. Вода навколо розщеплених стовбурів здавалась сяючою газовою хмаркою, що кидала сріблясті відблиски на обличчя й руки Сергієвського. Світла, яке випромінювала вода, було досить, щоб орієнтуватись, і льотчик швидко відібрав кілька шматків деревини, а також кілька гілок з листям і квітами.

В той час, коли літак відбуксирували з бухти, Сергієвському було не до розпитувань, а коли бухта “райдужних струменів” залишилася позаду, льотчикові вже нічого більше не пощастило взнати. Дерево, про яке він розповідав, місцеві жителі називали солодким деревом. Воно зустрічалося тут рідко, і ніхто нічого не чув про чудесні якості його деревини.

Повільно й обережно, разом з відпливом, срібний корабель вивели на широкий морський простір, і ревіння моторів сколихнуло спокійний тропічний берег.

“Альбатрос” покинув назавжди чудесну бухту і незабаром переніс назад через океан всю невеличку групу людей, яким судилося бачити одно з невідомих чудес природи.

Професор Кондрашев повернувся на високому стільці назустріч Сергієвському, що зайшов у лабораторію, і мовчки подав йому стойку з пробірками, на дні яких лежали маленькі шматочки чарівного дерева, яке привіз льотчик.

У воді переливались і блищали струмочки й хмаринки вогняно-жовтого і синього кольору, набираючи часом зеленувато-жовтих або сяючих голубих тонів.

— Схоже на вашу бухту? — запитально всміхнувся професор.

— Не зовсім, — серйозно відповів льотчик. — Там фарби і світіння були значно яскравіші.

— Ну, звичайно, — спохватився Кондрашев, — адже в бухті вода морська! — І капнув у пробірку кілька краплин якогось розчину.

В ту ж мить синь згустилась і з прозорої стала майже непроникною для ока, а жовті хмарки здавалися відлитими з червоного золота.

— Виявляється, — пояснив професор, — додавання до прісної води невеликої кількості лугів різко підсилює здатність дерева забарвлювати воду. А втім, це не фарба, а якась особлива речовина, яку ще не розгадала наука. Її властивість світитись і опалесцирувати може бути дуже цінною. Мені пощастило визначити дерево — воно близьке до звичайних сірих горіхів, але є дуже древнім представником цієї групи і називається ейзенгартія. Ейзенгартія з’явилася не менш як шістдесят мільйонів років тому. Тепер це чагарник, дуже поширений на півдні Сполучених Штатів, але він уже не має ніякісіньких чудесних властивостей — очевидно, виродився в несприятливих умовах життя. Та виявляється, що в Південній Мексіці, на Юкатані, і дуже рідко там, де ви були, оця сама ейзенгартія збереглась у вигляді невеликого дерева так само, як і в стародавні епохи свого існування. Це дерево має особливі, вже відомі вам властивості. Саме воно і є той “коатль” ацтеків, або “дерево життя” середньовічних учених. Вам, любий мій, належить честь відкриття, точніше, відновлення відкриття цієї цінної рослини.

Професор підвівся і, врочисто відчинивши скляну шафочку, дістав невеликий бокал, виточений з темної деревини ейзенгартії.

— Вам, — казав він далі, наливаючи в бокал чисту воду з колби, — по праву належить честь першим випити чарівний напій, який зберігав колись здоров’я середньовічних володарів.

Вода в темному бокалі здавалася дзеркальцем густої блакиті. Сергієвський, ніяково всміхаючись, узяв бокал з рук професора і, не вагаючись, випив до дна.

ТУМАННІСТЬ АНДРОМЕДИ. Роман

ОПОВІДАННЯ

Білий Ріг

Останній марсель

Атол Факаофо

Бухта райдужних струменів