Твори у п'яти томах. Том 2
Шрифт:
Полковник поганий… [14]
Не плакала б матер божа
В Криму за Украйну.
Як мандрували день і ніч,
Як покидали запорожці
Великий Луг і матір Січ,
Взяли з собою матер божу,
А більш нічого не взяли,
І в Крим до хана понесли
На нове горе-Запорожжя [15] .
Заступила чорна хмара
Та білую хмару.
Опанував запорожцем
Поганий татарин.
14
Прилуцький полковник поганий — тобто Гнат Галаган, який спочатку служив у війську Мазепи, а потім перейшов на бік Петра І і виступив проти шведських загарбників та зрадника Мазепи. Оскільки Галаган вчинив це не з патріотичних міркувань, а з кар’єристських, шкурних, Шевченко і називає його «поганим».
15
На нове горе-Запорожжя. — Після зруйнування Запорозької Січі у 1709 р. частина запорожців переселилась в Олешки (пониззя Дніпра), на територію, що належала кримському ханові, й організувала так звану Олешківську Січ. Там запорожці зазнавали ще більших утисків, тому Шевченко називає її «новим горе-Запорожжям».
Хоч позволив хан на пісках
Новим кошем стати,
Та заказав запорожцям
Церкву будувати.
У наметі поставили
Образ пресвятої
І крадькома молилися…
Боже мій з тобою!
Мій краю прекрасний, розкішний, багатий!
Хто тебе не мучив? Якби розказать
Про якого-небудь одного магната
Історію-правду, то перелякать
Саме б пекло можна. А Данта старого
Полупанком нашим можна здивувать.
І все то те лихо, все, кажуть, од бога!
Чи вже ж йому любо людей мордувать?
А надто сердешну мою Україну.
Що вона зробила? За що вона гине?
За що її діти в кайданах мовчать?
Розказали кобзарі нам
Про війни і чвари,
Про тяжкеє лихоліття…
Про лютії кари,
Що ляхи нам завдавали —
Про все розказали.
Що ж діялось по Шведчині!
То й вони злякались!
Оніміли з переляку,
Сліпі небораки.
Отак її воєводи,
Петрові собаки,
Рвали, гризли… І здалека
Запорожці чули,
Як дзвонили у Глухові,
З гармати ревнули.
Як погнали на болото
Город будовати.
Як плакала за дітками
Старенькая мати.
Як діточки на Орелі
Лінію копали
І як у тій Фінляндії
В снігу пропадали [16] .
Чули, чули запорожці
З далекого Криму,
Що конає Гетьманщина,
Неповинно гине.
Чули, чули небожата,
Чули, та мовчали.
Бо й їм добре на чужині
16
Йдеться про війну Росії з Швецією на території Фінляндії.
Мурзи [17] завдавали.
Мордувались сіромахи,
Плакали, і з ними
Заплакала матер божа
Сльозами святими.
Заплакала милосерда,
Неначе за сином.
І бог зглянувсь на ті сльози,
Пречистії сльози!
Побив Петра, побив ката
На наглій дорозі.
Вернулися запорожці,
Принесли з собою
В Гетьманщину той чудовний
Образ пресвятої.
Поставили в Іржавиці
В мурованім храмі.
17
Мурзи — татарські військові старшини-феодали.
Отам вона й досі плаче
Та за козаками.
[Друга половина 1847,
Орська кріпость]
N. N
(О думи мої! о славо злая…)
О думи мої! о славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся… але не каюсь!..
Люблю, як щиру, вірну дружину,
Як безталанную свою Вкраїну!
Роби що хочеш з темним зо мною,
Тілько не кидай, в пекло з тобою
Пошкандибаю.
.
Ти привітала
Нерона лютого, Сарданапала,
Ірода, Каїна, Христа, Сократа [18] ,
О непотребная! Кесаря-ката
І грека доброго ти полюбила
Однаковісінько!.. бо заплатили.
А я, убогий, що принесу я?
За що сірому ти поцілуєш?
За пісню-думу?.. Ой гаю, гаю,
Й не такі, як я, дармо співають.
І чудно, й нудно, як поміркую,
Що часто котяться голови буї
За теє диво! мов пси, гризуться
18
Нерон — Клавдій Цезар (37–68) — римський імператор в 54–68 рр. н. е. із династії Юліїв-Клавдіїв, відомий своєю жорстокістю.
Сарданапал — останній ассірійський цар, VII ст. до н. е.
Ірод — цар Іудеї (40—4 рр. до н. е.).
Каїн — старший син Адама і Єви, який, за біблійним міфом, убив свого брата Авеля.
Сократ (469–399 рр. до н. е.) — грецький філософ-ідеаліст.
Брати з братами, й не схаменуться.
А теє диво, всіми кохане:
У шинку покритка, а люде п’яні!
[Друга половина 1847,
Орська кріпость]
ПОЛЯКАМ
Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було [19] ,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата.
19
Мова йде про Брестську унію 1596 р., за якою православна церква на Україні і в Білорусії стала грекокатолицькою й була підкорена папі римському. Всіх, хто не визнавав унії, оголошували єретиками.
Пишалася синами мати,
Синами вольними… росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа…
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли…
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: «Te deum! [20] алілуя!..»
Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.
[Після 22 червня 1847,
Орська кріпость— 1850, Оренбург]
ЧЕРНЕЦЬ [21]
20
Католицька молитва «Тебе, боже, хвалимо».
21
Чернець — Палій (справжнє прізвище Гурко) Семен Пилипович (помер 1710 р.), фастівський полковник, один із керівників визвольної боротьби українського народу на Правобережній Україні проти шляхетсько-польського гніту в кінці XVII — на початку XVIII ст. Чинив опір зрадницькій політиці Мазепи. За доносом останнього Палія заарештовано в таборі під Бердичевом 1704 р. і заслано до Сибіру, та, коли розкрилася зрада Мазепи, Петро І повернув його. Семей Палій брав участь у бою під Полтавою. Ченцем Палій не був. Помер у Фастові і похований у Межигірському монастирі.
У Києві на Подолі
Було колись… і ніколи
Не вернеться, що діялось,
Не вернеться сподіване,
Не вернеться… А я, брате,
Таки буду сподіватись,
Таки буду виглядати,
Жалю серцю завдавати.
У Києві на Подолі
Братерськая наша воля
Без холопа і без пана
Сама собі у жупані
Розвернулася весела,
Оксамитом шляхи стеле,
А єдвабном [22] застилає
І нікому не звертає.
22
Єдвабн — єдваб — шовкова тканина.