Чтение онлайн

— Я б обгорнула його як слід.

— Цвяхи для цього досить незручні.

— Але ж у біблії дівчина зробила саме так, і раз я бачила озброєних чоловіків, лазила поміж них уночі, коли вони спали п'яні, й навіть украла їхнє віскі, то чому б я не змогла зробити всього іншого, особливо, якщо я вичитала це в біблії?

— У біблії не згадується про обгорнений молоток.

— Напевне, це я переплутала з обгорненими веслами.

— Можливо. Але ж ми не збираємось нікого вбивати. Тому, власне, ти й пішла зі мною.

— Я знаю. Але злочин легко вдався б і тобі, й мені, Нікі. Ми не такі, як інші. А потім я подумала: якщо вже я зіпсована, то могла б прислужитися тобі цим.

— Яка ти ще дурненька, Мала, — сказав Нік. — Послухай, ти добре спиш, коли нап'єшся міцного чаю?

— Не знаю. Я ніколи не пила чаю на ніч. Хіба що чай з м'яти.

— Я заварю тобі слабенького чаю й додам туди згущених вершків.

— Не треба, Нікі, якщо в нас сутужно з харчами.

— Вершки трохи присмачать твій напій.

Вони заходилися їсти. Нік відрізав собі й сестрі по дві скибки житнього хліба і вмочив по одній із них у беконовий жир на сковороді. Вони з'їли той хліб з рибою, добре підсмаженою й дуже смачною. Потім укинули кістки в багаття і з'їли бекон, зробивши собі з другого шматка хліба сендвічі. Мала напилася слабенького чаю із згущеним молоком, і Нік заткнув дві дірочки в бляшанці прутиками.

— Більше не хочеш?

— Ні. Форель була чудова і бекон теж. Я гадаю, нам пощастило, що в них виявився житній хліб.

— З'їж яблуко, — сказав він. — Можливо, завтра в нас буде краща вечеря. Може, ти не наїлась, Мала?

— Ні, наїлася.

— Ти справді не голодна?

— Ні. Я наїлася. В мене є трохи шоколаду, хочеш?

— А де ти його взяла?

— У своїй скарбниці.

— Де?

— В скарбниці. Там, де я ховаю свої скарби.

— Ого!

— Це свіжий шоколад. Тут у мене є ще й твердіший, який я знайшла на кухні. Ми можемо з'їсти цей, а решту залишити на якийсь особливий випадок. Поглянь, на моїй скарбниці мотузок затягується, як на кисеті. Ми можемо класти в неї самородки золота і все таке інше. Як ти вважаєш, ми підемо на захід, Нікі, під час цієї подорожі?

— Я ще цього не вирішив.

— Я б хотіла, щоб моя скарбниця була повна золотих самородків по шістнадцять доларів за унцію.

Нік витер сковороду й заховав усе в курінь. Одна ковдра була розстелена на ложі з листя, і він поклав на неї другу, підтикавши її край сестрі під бік. Потім помив двопінтове бляшане відерце, в якому готував чай, і зачерпнув у нього холодної води зі струмка. Коли він повернувся, сестра вже спала, поклавши голову на подушку, яку зробила собі, замотавши в джинси мокасини. Він поцілував її, але вона не прокинулась. Тоді Нік надяг свого старого плаща й почав порпатися в рюкзаку, поки не знайшов пінтову пляшку з віскі.

Він відкоркував її й понюхав — пахло дуже приємно. Він зачерпнув з маленького відерця півчашечки води, яку приніс із струмка, і влив туди трошки віскі. Потім сів і дуже повільно став пити: затримував рідину під язиком і тільки тоді ковтав.

Він спостерігав, як під легеньким вечірнім вітерцем спалахували жаринки в попелі, смакував віскі з холодною водою, дивився на присок і думав. Потім він допив усе, що було у чашці, зачерпнув трохи холодної води, запив нею й ліг спати. Рушницю він поклав під ліву ногу, а голова спочивала на твердій подушці з його мокасинів, загорнутих у штани. Він підтикав під себе другий край ковдри, помолився й поринув у сон.

Уночі Нік змерз, устав і накрив сестру своїм плащем, потім ліг, присунувшись спиною ближче до неї, щоб краще загорнутися в ковдру. Він помацав, де рушниця, і знову підсунув її під ногу. Повітря було холодне й різке, пахло хвоєю і живицею. Він не відчував, який втомлений, доки холод не розбудив його. Тепер йому було приємно, він відчував спиною тепло сестриного тіла і думав: «Я повинен піклуватися про неї, щоб їй було добре і щоб вона щасливо повернулася додому». Ще якийсь час він прислухався до її дихання і до нічної тиші, а тоді заснув знову.

Коли Нік прокинувся, уже так розвиднілося, що він бачив далекі горби за болотом. Він ще спокійно полежав, щоб розпростати затерпле тіло. Потім сів, натягнув штани кольору хакі і взув мокасини. Після цього він хвилину спостерігав, як спить сестра, підтягши до підборіддя його плащ. Її гострі вилиці і засмагла веснянкувата шкіра трохи порожевіла, обрізане волосся відкривало прекрасну форму її голови й підкреслювало рівний носик та приплюснуті вуха. Йому хотілося вміти намалювати її обличчя, і він дивився на її довгі заплющені вії.

«Вона схожа на дике звірятко, — думав він, — і спить так само. А от на що схожа її голова? Перше, що впадає в око, — волосся. Його ніби хтось відтяв сокирою на дерев'яній колоді. І вся голова наче вирізьблена».

Він дуже любив сестру, а вона й зовсім душі в ньому не чула. Але, думав він, я гадаю, що наша любов урівноважиться. У всякому разі, я сподіваюсь на це.

«Не треба її будити, — подумав він. — Мабуть, вона вкрай зморилась, коли навіть я відчуваю втому. Якщо досі з нами нічого не сталося, значить, ми робимо все як слід: перечікуємо, поки все стихне і отой південець поїде звідси. А от годувати її треба краще. Це сором, що я не зміг як слід спорядитися.

А втім, добра в нас чимало. Мішок був досить-таки важкий. Чого хотілося б добути сьогодні, так це чорниці. Ще краще було б, якби вдалося уполювати куріпку або й кількох. А ще можна назбирати гарних грибів. Нам треба заощаджувати бекон, але не пропадемо й без нього, бо в нас є ще смалець. Мабуть, я поганенько погодував її вчора ввечері. Крім того, вона звикла пити багато молока і їсти солодощі. Ну, та нічого. Їжі нам вистачить. Добре, що вона любить форель. Риба була справді смачна. Не турбуйся за неї. Вона їстиме чудово. Але, Ніку, хлопче, ти таки погано нагодував її вчора. Краще хай поспить, не треба її зараз будити. Ти й без того маєш досить роботи».

Він почав обережно витягати речі з мішка, і дівчинка всміхнулася уві сні. Коли вона всміхнулась, смаглява шкіра натяглася на вилицях і стала світлішою. Вона не прокинулась, і Нік почав розводити вогонь і готувати сніданок. Хмизу було тут доволі, і він розпалив маленьке вогнище й заварив чай, перш ніж готувати сніданок. Він швидко випив свій чай, з'їв три сушених абрикоси і спробував вчитатись у «Лорну Дун». Але він колись уже читав її, книжка тепер не захоплювала його, і він знав, що тут він дав маху.