Чтение онлайн

І сина взяв,— потім... потім...

Далебі, не знаю,

Що робилось,— мені снилось,

Ніби я літаю

Над байраками совою

І дітей шукаю.

Та то бредня. Я не дітей —

Я шукала пана,

Та тепер уже не треба,

Піду у цигане.

Я вже сина оженила,

А дочка й так буде,

Лазитиме попідтинню,

Поки стопчуть люди.

Ти не бачив мого сина?

Там такий хороший,

Такий, як ти. А знаєш що?.

Позич мені грошей,

А я намиста накуплю

І тебе повішу

Та й піду собі додому..

« Дивись: миша... миша..»

Несе у Київ мишенят,

Не донесеш, утопиш десь

Або пан одніме...

Чи я найду дітей своїх,

Чи так і загину?!..»

Та й замовкла, мов заснула.

Цигане вставали —

Розбирали шатро своє,

В дорогу рушали.

Та й рушили, пішли степом,

І вона устала

Та й пішла сама за ними,

А йдучи, співала:

«Кажуть люде, що суд буде,

А суду не буде,

Бо вже мене осудили

На сім світі люди».

За селом село минали,

В городи ходили,

І, мов диво, за собою

Приблуду водили.

І співала й танцювала

Не пила й не їла,

Неначе смерть з циганами

По світу ходила.

Потім разом перестала,

Стала їсти, й пити,

І ховатись за шатрами,

І богу молитись.

То таке їй поробила

Стара Маріула,

Якимсь зіллям напоїла,

То воно й минуло.

Потім її сама стала

Вчить лікарювати.

Які трави, що од чого,

І де їх шукати.

Як варити, напувати,

Всьому, всьому вчила.

І приблуда училася,

І богу молилась.

Літо й друге проблукала

Та трави сушила,

А на третє в Україну

З ними приблудила.

Поклонилась Маріулі

За науку в ноги,

Попрощалась з циганами,

Помолилась богу

Та й пішла собі додому

На свою країну,

Рада, рада та весела,

Мов тая дитина.

Які села прохожала —

Болящих питала,

І травами напувала,

І всім помагала.

Восени прийшла додому,

Пустку затопила,

Вимазала, упоралась

І легко спочила,

Як у раї, все забула,

І злеє й незлеє,

Всіх простила, всіх любила

І мов над землею

Святим ангелом витала,

Так їй легко стало.

Мов в палатах, в своїй хаті

Перезимовала.

І сусіди не цурались,

Все село любило,

Бо вона все по болящих

День і ніч ходила,

I всякому помагала,

I плати не брала,

А що брала, то калікам

Зараз оддавала.

Або свічечку в неділю

Спасові поставить

За всіх грішних, а у себе

Й шага не оставить.

«Нащо мені,— було каже,—

Чи то в мене діти?»

Та й заплаче, отак вона

Меж чужими в світі

Вік недовгий доживала.

Дівчата, бувало,

І днювали й ночували,

Хату прибирали,

І мазали, і квітчали,

І їсти варили,

І ворожить не просили —

Так собі любили.

У хаточці чисто, тихо,

Ясно, як у раї,

І, знай, двері поскрипують,

Ніхто не минає —

Той добридень прийде скаже,

Той зілля попросить,