Чтение онлайн

Коли вони відійшли далеченько від небезпечного місця, Ластовинка встав, поглянув на небо і з жалем сказав:

— Зараз і бігом не встигнемо. Скоро почне розвиднятися. Доведеться на старому кладовищі ховатися, там кущі є.

Кладовище було запущене, воно поросло чагарником і високою травою. Кипариси стояли, виструнчившись шеренгою, стрункі і нерухомі, як ті вартові.

— Що далі будемо робити? — стомлено запитав Восьмьоркін.

— Тут ягоди є. Вранці я цілу шапку назбираю.

— А ти не побоїшся сам у селище піти? — раптом запитав хлопчину Чижеєв. — Треба попередити дівчину. Чого доброго, перелякається і не пустить нас.

— Зі мною пустить.

— Все ж таки ти проберися до неї. Нам важливо, щоб вона знала про все зранку і могла підготуватися. Передаси оцю записку Тремихача і все, що я скажу. Гаразд?

— Добре, — зітхаючи погодився стомлений хлопець.

Корветтен-капітан Штейнгардт не спав другу ніч. Гітлерівець ходив з кутка в куток кімнати, намагаючись розібратися, зрозуміти причину важкої внутрішньої тривоги, і не знаходив хоч трохи заспокійливої відповіді.

Безперечно, однією з причин тривоги була незбагненна впертість російських моряків. Вона мучила його.

«Може, я боюся десанту? — думав Штейнгардт. — Ні, я чималенько зробив, щоб вберегти себе від такої неприємності. Так що ж пригнічує?»

Штейнгардт пив бром, ковтав снотворне, глушив коньяк, але нічого не допомагало.

«Мабуть, я стомився, — міркував він собі. — Стомився від нескінченних клопотів і хвилювань. Треба струснутися, подумати про відпочинок. Он така тварюка, як Ворбс, не тільки лінується, а ще й безпутничає. І його розпирає від здоров'я».

Другого дня Штейнгардт натякнув росіянці-медичці, що він хотів би трохи розважитися. Чи не схоче вона приєднатись до нього? Опустивши очі, медичка відповіла, що ждатиме його в себе. А це не хитрощі? Ні, Штейнгардт надто прозірливий, щоб помилятися в цьому. Але й тішитися рано. Просто вона теж стомилася від кривавих видовищ, які не дуже благотворно впливають на жіночі натури.

Штейнгардт після апетитного обіду добре виспався, освіжився холодною ванною і в піднесеному настрої вирушив зручним «мерседесом» перевіряти далекі пости берегової охорони. Його скрізь зустрічали улесливі погляди підлеглих, і сам вигляд його машини змушував офіцерів шанобливо виструнчуватися.

Він викликав до телефону обер-лейтенанта Ворбса і сказав:

— Увечері і вночі я буду зайнятий. З рапортом прийдіть уранці.

Так, так, він сьогодні вже собі зробить відпочинок. Він заїде до цього дівчиська і освідчиться, нарешті. Штейнгардт не Ворбс, він не любить скотства, йому потрібна ніжність. Цього досягають через вино й подарунки. Зондерфюрер не скупий.

Штейнгардт заїхав додому, наказав постовому вимести в машину кошик з вином і фруктами. Потім викликав вартового і вручив йому заклеєний конверт з адресою росіянки-медички.

— Якщо буду потрібен, знайдете мене по цій адресі. Шукати лише в разі крайньої необхідності.

Дівчина зустріла його у дворі — біля ґанку, густо обплетеного виноградом. У голубому світлі фар її тонкий стан у світлій сукні здавався особливо гнучким.

Штейнгардт злегка торкнувся її руки холодними губами і, відчувши, як здригнулися пальці, задоволено констатував: «Вона хвилюється. Для початку — непогана прикмета».

Він разом з нею вніс до хати кошик з вином і фруктами і, повернувшись, наказав шоферові нікуди не відходити від машини і тримати, про всяк випадок, автомат напоготові.

Шоферові — судетському німцеві — надокучили повсякденні побоювання та страхи патрона. «Хоч би посоромився», хотілося сказати йому вголос, але він вдав, що уважно слухає зондерфюрера. Шоферові дорогою вдалося дещо витягти з кошика, і він нетерпляче чекав, коли ж нарешті чортяка забере цього відворотного буркотуна. Мурликаючий голос Штейнгардта, росіянка-красуня і віднесений кошик з ласощами віщували довгеньку стоянку.

Коли Штейнгардт зник у будинку, шофер вимкнув світло фар, добре зачинив ворота і, діставши з кабінки вкрадену пляшку вина, щасливо простяг йоги на траві під виноградною лозою. Він і не підозрівав, що крізь густе листя за ним уважно стежать дві пари блискучих очей.

А Штейнгардт веселився. Випитий ним на дорогу коньяк давав про себе знати. Зондерфюрер завів патефон і, погойдуючись в такт музиці, стежив за вправними рухами дівчини, що саме накривала стіл.

— Ви єсть чарівна, — сказав він.

Як і більшість пруссаків, він бував іноді сентиментальний і при цьому не забував заведеного порядку.

— Ви, я хочу думать, не будете мати претензій, якщо я буду частуватися із власних приборів?

Звичайно! Які можуть бути розмови! Дуже добре, що гість такий завбачливий. В неї, на жаль, немає пристойного посуду для такої людини, як Штейнгардт. Сама вона може випити із простої чашки…

Після другої чарки зондерфюрер відчув легке оп’яніння. Смагляве обличчя медички розпливалося в тумані. Вони сиділи поруч. Він обняв її і потягся губами. Але дівчина гнучким рухом вислизнула з-під його рук.

Вона відступила до дверей, він ступив за нею, цупко вхопивши її за плечі, і притяг до себе…

Дівчина зойкнула. В цей момент чиясь велика, дужа рука лягла на потилицю Штейнгардта і стиснула шию так, що він навіть крикнути не зміг.

— Може, зо мною хочеш поцілуватися, жабо? — насмішкувато спитав по-російськи той, чия дужа рука повернула вже до себе обличчям Штейнгардта.

Гітлерівець, побачивши перед собою величезного вилицюватого парубка у ватянці, судорожно потягся до зброї, але залізні пальці ще міцніше здавили йому горло. Штейнгардт, підкотивши очі, ледве дихав.

— Обережніше! — злякано сказала дівчина. — Ви можете задушити його.

Восьмьоркін трохи послабив стиск пальців і, заглянувши Штейнгардту в обличчя, буркнув:

— Вичухається.

Вони разом з Катею роззброїли гітлерівця, влили йому в рот трошки вина і посадовили в крісло. Коли Штейнгардт очуняв, дівчина, чітко карбуючи слова, сказала по-німецьки:

— Слухайте, корветтен-капітен, і запам'ятовуйте. При найменшій спробі втекти від нас ви будете розчавлені, як слизняк. Сподіваюсь, ви пересвідчилися в твердості руки, яка це зробить? Якщо хочете жити, то повинні виконувати всі наші вимоги.

— Я згоджуюсь… Я буду виконувати, — прохрипів Штейнгардт.

Корветтен-капітан недовірливо провів рукою по занімілій шиї і, переконавшись, що її не стискують залізні пальці, з острахом зиркнув на Восьмьоркіна. Під розстебнутою ватянкою він побачив могутні груди, обтягнуті смугнастою тільняшкою «Переодягнутий матрос, — майнула в нього думка, — не жди рятунку…»