Чтение онлайн

Задумаймось над цими словами.

І знову недобросовісні політикани намагаються розпалити міжнаціональну ворожнечу. За принципом «коли немає проблеми треба її створити» діють в унісон здавалось би на перший погляд різні чинники. Глибоке обурення викликав коментар Департаменту інформації та преси МЗС РФ щодо так званих «утисків» російської мови в Україні. Достойної відповіді Москва так і не отримала, а отже слід очікувати нового витка ескалації, благо є грузинський дoсвід, проте там вирахували «братсько-терористичну» місію російських шпигунів і дали одкоша. Ми ж можемо догратися. Але вже навіть не обурення, а огиду викликає черговий філіппік «проффесора» з закликом надати російській статус державної та звинуваченням націоналістів у всіх можливих гріхах.

Для нас очевидно, звідки ростуть ноги і чому вони так смердять, але має ж бути якась межа. З нагоди вшанування пам’яті жертв німецького соціалізму Янукович ні сіло ні впало видав тезу про необхідність русифікації та небезпеки «популістських загравань з націоналістами». Як кажуть на Галичині, «А най би тебе шляк трафив!» Таж від рук німецьких соціалістів загинули тисячі членів ОУН, в тому ж Бабиному Яру покоїться прах членів Організації Олени Теліги, Івана Ірлявського, Івана Рогача, Михайла Теліги і багатьох інших.

Не плекаю аніяких ілюзій щодо освітнього рівня нашого «дона», але нехай не поліниться підняти гузницю і бодай переглянути не «краткій курс», а хоча би шкільні підручники з історії, якщо вже обійняв таку посаду. Отже, для найбільш «обдарованих» нагадую, що від рук гітлерівських національних соціалістів загинули в боротьбі члени ОУН Микола Лемик, Іван Климів, Сергій Шерстюк, Олег Ольжич, Ганна Максимець, Дмитро Мирон, Семен Сапун, Василь, Богдан і Олекса Бандери, Михайло Пронченко і несть їм числа. Концтабірні числа на руках провідних діячів ОУН Степана Ленкавського, Ярослава Стецька, Степана Бандери, Петра Мірчука, Леоніда Полтави, Миколи Климишина, Володимира Леника, Степана Петелицького, Богдана Качура, Омеляна Коваля і тисяч інших націоналістів красномовніше свідчать про «коляборацію», ніж верески різних вітренчих з їхніми фашистськими покровителями дугіними. Уроки історії слід засвоювати. Ми знаємо, до чого довело популістське загравання московських комуністів з німецькими соціалістами, подивимось, до чого доведе популістське загравання Януковича з соціалістами «українськими».

А щодо «двомовності», то скільки можна спекулювати на цій темі. Починайте з «двомовності» в Донецьку, Одесі, Луганську, Харкові, Криму, Миколаєві, зробіть так, щоб там звучало дві мови, хоча би 50 на 50. Похваліться успіхами. Навчіть двох мов своє найближче оточення, Азарова, Ківалова, Клюєва та інших добкіних.

Але немає сенсу апелювати до совісті тих, у кого замість неї давно якесь свинство виросло. Немає надії й на опір з боку «демократичних» партій, одні з яких, перебуваючи в стані «ломки» в передчутті довгожданої «ширки» не сміють і слова сказати, а іншим просто «по барабану». Проте є ще терпеливий, але не до безмежності, український народ. Що це означає? Одне з трьох. Або «червоно-блакитні» вже не бандити, або «помаранчеві» такі самі, або те — що нам це скоро набридне. І тоді нація скаже своє вагоме і рішуче «ДОСИТЬ!», підкріплене відповідними аргументами.

Інакше як цинічним і брутальним викликом українській спільноті не можна вважати своєрідне «відзначення» 145 річчя з дня смерті Тараса Григоровича Шевченка газетою «Русская правда». Цей рупор так званої «Народної опозиції» Н. Вітренко вирішив «просвітлити» читачів і подати «неспотворений образ» «украинского виршеплета» і «батька мазепинского движения» — Тараса Шевченка.

В 11-му числі це видання помістило писанину якогось Іоанна Чернавіна під назвою «Тарас Шевченко та його релігійно-політичні ідеали».

Єдине, з чим не можна не погодитись, то це з тим, що Шевченко дійсно НЕ ВАШ. Не ваш, товариші Вітренко, Марченко, Баулін, Симоненко, Шестаков, Кауров, не ваших щедрих спонсорів та опікунів, хто з піною на вустах намагається очорнити все світле в нашій історії, наввипередки намагаючись якнайбільше прислужитись «московському князю».

До речі, господар-ляльковод навіть не ховається за лаштунки: в цьому ж виданні опубліковано коментар директора так званого Інституту країн СНД, депутата російської держдуми Костянтина Затуліна щодо українських виборів, в якому той відверто стверджує про підтримку Москвою на виборах до Верховної Ради України партій і блоків, які виступають за надання російській мові статусу державної, а зокрема блоку Наталії Вітренко, Партії Регіонів, КПУ. Відповідно не варто й дивуватися, звідки «пролетарсько-православний» блок дістав грубі гроші на далеко не дешеву передвиборчу кампанію. «П’ята колона» щедро фінансувалася і, судячи з розмахів антиукраїнської істерії, розгорнутої в південних та східних регіонах України, фінансується й досі.

Перегортаючи сторінки пропагандистських листків «Народної опозиції», привертає увагу риторика, яка їх заповнює. Прогресивних соціалістів мало переймає соціалізм. Де хоча би натяк на турботу про соціальний захист знедолених в так званих «чотирьох вимогах» Вітренко: єдиний економічний простір, недопущення вступу України в НАТО, державний статус російської мови, підтримка московського православ’я? Головним гаслом стає відверта українофобія, люта ненависть до всього українського. Вони взагалі вважають, що такої нації не було, немає і бути не повинно, а українська державність, це помилка історії, яка буде виправлена. За це й змагаються.

І смішно, і гидко переглядати світлини лідерки цієї «соціалістичної» зграї, коли вона цілує ікону чи присягає на хресті. (Цікаво, чи цілувала вже вона «святий лик» Миколи ІІ «Кривавого», «звєрскі замученого безбожнікамі», чи це ще попереду?) Фарс і фальш. Щира вона, коли топче український прапор, паплюжить нашу державу та її керівництво, оббріхує борців за волю нації, закликає до розколу України. Думаючи, що для неї це мине безкарно, як минало до цього.

Утім… Напевно це таки соціалізм… Тільки не «прогресивний». Націонал-соціалізм. Російський. З усіма витікаючими звідси наслідками.

Таке враження складається після ознайомлення з текстом звернення ПСПУ до Верховної ради під промовистим заголовком «Про недопущення реабілітації в Україні гітлерівських нацистських організацій та їх посібників». Від назви тексту аж мурашки по шкірі. Невже в Україні хтось заїкнувся про реабілітацію німецької націонал-соціалістичної робітничої партії чи її бойових загонів, на кшталт СА чи СС, а може хтось подав у ВР законопроект про визнання РОА на чолі з сталінським улюбленцем генералом ЧА Власовим? А можливо, йдеться про тих, хто підписував пакт Молотова і Ріббентропа, хто спільно з «партайгеноссе» ділив Європу і розпалював Другу світову війну, спільними парадами дефілював з гітлерівцями у Бресті в 1939р., хто підгодовував нацистську Німеччину аж до червня 1941?

Виявляється, ні. «Полум’яна Наташа» затягнула стару шарманку. Вона протестує проти визнання тих, хто захищав український народ і боровся на своїй землі проти всіх окупантів за Самостійну Україну. Вона боїться визнання ОУН-УПА.

Не варто переказувати зміст «звернення», яке рясніє комуністичними штампами, відвертою брехнею і цинічними наклепами, безпідставними звинуваченнями та банальними підтасовками, на зразок притягування за вуха до питання визнання ОУН-УПА матеріалів Всесвітньої конференції по боротьбі з расизмом, расовою дискримінацію, ксенофобією з 2001 року. Матеріали цієї конференції, а зокрема її 84 пункт, безпосередньо стосується не визвольно-державотворчої ідеології та патріотичної діяльності українських націоналістів, а швидше антинародної ідеології та злочинної діяльності чорносотенних імпершовіністичних організацій, на зразок «євразійців», членом ради яких є й сама Наталія Вітренко та її «вождя» Алєксандра Дугіна з його апологетикою «імперської місії Москви», «континентальної Євразії», «тамплієрів пролетаріату» та «консервативної революції». Втім, після останніх подій в РФ, пов’язаних з депортацією та переслідуванням грузинів та представників інших нацменшин саме за «расовою, національною та релігійною ознаками» і сам Уряд РФ та В.В.Путін мав би підпадати під відповідні санкції.