Чтение онлайн

— Я ж знову перекинусь конем, а ти відведи мене і віддай сторожам, та як візьмеш жар-птицю, то сідай на коня та й їдь аж до тієї дороги, де ти розпрощався з братами, там і підождеш мене. Та тільки не спи, а то брати уб’ють тебе.

Дурень так і зробив, як казав вовк: виміняв жар-птицю, сів на коня, взяв панну та мерщій і дременув. От приїздить на те місце, де три дороги сходяться в одну, та й сів відпочити, а коня пустив пастись. Жар-птиця сидить у клітці та й співає, а панна й просить його:

— Не засни ж, будь ласка, а то брати уб’ють тебе і мене.

Коли дивиться вона: їдуть два парубки, вона зараз до дурня — аж він уже спить. Давай вона його будити: будила-будила — ніяк не розбудить. От під’їхали туди ж і ті парубки.

— Дивись-но, — каже один, — це ж наш брат-дурень. Давай уб’ємо його, а коня, жар-птицю і красну дівицю візьмемо собі!

Так і зробили, як сказали: убили брата і покинули там, а коня, жар-птицю і красну дівицю узяли та й поїхали. Незабаром прибігає й вовк. Дивиться, аж дурня вже клює сорока, а гадюка ссе з нього кров. От він зараз гадюку убив, а до сороки й каже:

— Як ти мені не принесеш води цілющої й живущої, то й тебе уб’ю.

— В чому ж я тобі принесу? — питає сорока.

Він узяв зробив з листя дві коробочки, одну прив’язав сороці до однієї ноги, другу до другої, та й пустив її. На другий день прилітає вона до нього в полудень і приносить воду. Тоді він узяв, полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі — живущою — оживив.

— Та й довго ж як я спав, — каже дурень.

— Якби не я, заснув би ти навіки, — обізвавсь вовк. — Сідай швидше та поїдемо, а то старший брат обвінчається з панною.

Сів дурень на вовка і поїхали.

Приїжджає додому, коли дивиться — стоїть перед ганком коляска, а в ній запряжений його кінь до половини золотий, до половини срібний. Як побачив його кінь, так і кинувсь до нього, поволік з собою і коляску ту, а як побачила його жар-птиця у вікно — так і пурхнула до нього: розбила й вікно, вилетіла та й сіла йому на плече. Коли це виходить і панна та з його братом, така заплакана, — їхати до вінця. Як угледіла ж вона дурня — зараз до нього так і кинулась.

— Ось хто мене вкрав, — каже, — за нього й вийду!

Дивиться на це диво батько і сам не знає, що воно робиться. Тут дурень і розказав йому все дочиста, як було діло. А батько йому й каже:

— Роби ж з братами що хочеш…

Тоді дурень поїхав до вінця, повінчався з панною, братів простив, а вовкові зжарив цілого барана. От вам казка, а мені бубликів в’язка.

Раз був, де не був, у тій землі, де уже край світу, один чоловік: бідненький, худобненький, як церковна миша. А мав трьох синів. Поставні, вродливі, міцні, як дуби, хлопці. А надто Іванко — такий красний і гречний, що з нього лиш радіти, якби був достаток. Але тут злидні, а де злидні, там і краса не тішить.

Так чоловік та його сини жили з дня на день, із року на рік і все чекали, що невдовзі обернеться світ і щастя загляне й до їхньої хижки. Айбо світ не хоче обернутися, а щастя обходить хижу бідняка.

Одного ранку повставали, і хочеться їсти. А в хаті ні крихти. Тоді чоловікові спало на думку обдурити хлопців. Каже старшому:

— А що, сину, снилося тобі?

— Ой няньку, мені снилося, що я був у самого царя на гостині. Їв там всілякі добрі страви: поливку, м’ясо, калачі,— пив добрі напої: паленку, вино, мед, — і порахувати не можна все те… Так я там погостився, що мало мені черево не трісло…

— Гаразд. Ти був на добрій гостині, тепер тобі не треба і снідати…

Хлопець тільки ковтнув собі слину.

— Но, а тобі, сину, — питав батько середущого, — що наснилося?

— Гей, няньку, мені снилося, що я був у царя, та не лише наївся й напився, а й після гостини цар ще прибрав мене у панське плаття, дав чоботи з острогами, шаблю на бік прив’язав. Шкода, що се лиш сон…

— Ні, не шкода, синку! Будь задоволений і тим, що тобі приснилося… А тобі, Іванку, чи снилося щось? — питає наймолодшого.

— І мені, няньку, наснилося добре, але я нікому не розповім, що.

— Своєму вітцеві не розповіси?

— Нікому!

— Я тебе примушу!

— Не примусите!

— Гей ти, шибенику! — скочив чоловік, як пожалений. — Я тебе навчу, як з вітцем говорити!

Вхопив ломаку і почав лупити по голові, по ногах, по хребту… Б’є і все запитує:

— Чи розповіси, що тобі приснилося?

— Не розповім!

— Ні? То на тобі! — й далі молотить палицею сина.

Іванко терпів, доки міг, а як припекло, вискочив у двері та на вулицю! Батько за ним з ломакою в руках. Так досягає сина, що аж шкіра на хлопцеві тріщить.

Коли несподівано котиться карета: парадна, сріблом-золотом блищить. Спереду запряжені аж шість пар коней. Коні як соколи летять!

— Гов, гов! — Коні стали.

Віконечко брички відчинилося, й висунулась голова у царській короні. Цар дивиться й звідує:

— Егей, чоловіче, за що лупцюєш хлопця?

— Се мій син, пресвітлий царю, і я маю право карати його. І ви свого, напевне, караєте.

— Гм… То не так, бо сина у мене не є. Маю лиш доньку. Але скажи, за яку провину так дуже б’єш хлопця?

— А отак, пресвітлий царю. Старші два хлопці розповіли, що їм снилося, а цей шибеник, Іванко, нізащо не хоче…

Подумав цар і каже:

— Знаєш що, чоловіче? Дай ти свого Іванка мені. У мене йому не буде біди. Думаю, мені він розповість свій сон.

Чоловік знизав плечима:

— Най буде по-вашому! Беріть його, доста мені і двох дармоїдників.

Зрадів старий цар:

— Но, Іванку, лізь сюди, в карету… А ти, чоловіче, зоставайся здоровий!

— і дав йому мішок срібла-золота.