Українські традиції
Шрифт:
98. Так він сказав, зав'язав шістдесят вузлів на ремені, покликав на розмову іонійських тиранів [120] і мовив: «Мужі іонійці, мою попередню думку щодо мосту хочу облишити, а ви візьміть ремінь і зробіть ось так. Як лише побачите, що я рушаю проти скіфів, від тієї хвилини розв'язуйте кожного дня один вузол. Якщо я за цей час не повернуся, а мине стільки днів, що й вузлів, пливіть додому. Але до того часу стережіть міст, бо я постановив інакше; стережіть же його й бороніть дуже уважно. Як це виконаєте, дуже мені догодите». Так сказав Дарій і рушив у похід.
120
Тирани – володарі, що не з вибору народу, а власною силою захопили владу.
99. Перед Скіфією до моря лежить Фракія. В цій землі є затока, а за нею простягається вже Скіфія [121] ; до неї тече Істр, звернений устям на схід. Тепер подам опис побережжя Скіфії, (починаючи) від Істра, для визначення його довжини. Від Істра починається Стара Скіфія; вона тягнеться на південь аж до міста, званого Каркінітідою. Дальшу частину краю, гористу, все (ще) вздовж Понту, заселив народ таврів аж до так званого Скелястого півострова [122] . Скіфія у двох місцях межує з морем, на півночі й на сході, так, як Аттика; подібно до того й таври мешкають у Скіфії, якби от у Аттиці інший народ, а не афіняни, займав півострів Суній, що найдалі виступає в море, тобто від Форіка до Анафліста [123] . Та це я кажу для того, щоби (лише) порівняти мале з великим. Така то Таврія. Хто ж не об'їхав тієї частини Аттики, тому наведу інше порівняння. Таври живуть у цій частині Скіфії так, неначе в Іапигії інший народ, а не іапиги, займав гори, починаючи від гавані Брентесія аж до Таранта [124] . Кажу про ці дві країни, а є ще багато подібних до Таврії.
121
Очевидно, та затока, де було старовинне місто Томі, трохи на південь від устя Дунаю.
122
Крим.
123
Аттика – частина Греції зі столицею Афіни; Форік та Анафліст – два пункти, що лежать на одній широті на південній околиці Аттики; Суній – найдалі на південь витягнута частина Аттики.
124
Все це місцевості в південній Італії.
100. А вище Таврії знову скіфи, що мешкають далі на схід над морем, а на захід від Кімерійського Босфору й озера Меотиди аж до ріки Танаїса, що впадає до затоки того озера. Від Істра ж догори, в середині краю, межує Скіфія спершу з агафірсами, далі з неврами, андрофагами, врешті з меланхленами. [125]
101. Скіфія має вигляд чотирикутника, що у двох місцях прилягає до моря; той бік, що над морем, такий самий завдовжки, як і той, що простягається у глибину краю. Бо від Істра до Борисфена десять днів дороги, а від Борисфена до озера Меотиди ще десять; туди ж, у глибину краю, від моря до меланхленів, що мешкають трохи вище від скіфів, двадцять днів дороги; день дороги я приймаю за двісті стадій. Так, отже, скісний бік Скіфії складає сорок тисяч стадій, а простий, у глибину краю, знову стільки ж стадій. Такий завбільшки той край. [126]
125
Агафірси жили в теперішньому Семигороді, алдрофаги й меланхлени – в північній Україні, в лісовій смузі.
126
Очевидно, уявлення Скіфії як чотирикутника не є правильним; вона насправді не була чотирикутником.
102. Скіфи зрозуміли, що не зможуть у бою власними силами вистояти проти Дарієвого війська, й послали послів до сусідів. Їх вожді зібралися на раду, бо йшло велике військо. На зборі були вожді таврів, агафірсів, неврів, андрофагів, меланхленів, гелонів, будинів і савроматів.
103. Таври мають такі звичаї. Мореплавців з розбитих кораблів і тих греків, що їм удасться захопити у морі, жертвують Діві (богині) в такий спосіб. Спочатку вони розбивають приреченим ціпком голову. Потім, за словами одних, тіло скидають зі скелі в море, – бо на скелі стоїть жертівник, – а голову прибивають до палі; інші так само розповідають щодо голови, але кажуть, що тіла не скидають зі скелі, лише ховають у землі. А та богиня, що їй жертвують, це, за словами самих таврів, Іфігенія, дочка Агамемнона [127] . З ворогами ж, як попадуть у їх руки, чинять так: кожний відтинає голову й несе додому. Там набиває її на палю і ставить високо над дахом, найчастіше коло димаря. Вони кажуть, що ті голови стирчать там і пильнують дім. Живуть вони з грабунку і війни.
127
Геродот (чи його інформатори) переплутали тут грецький переказ про Іфігенію з місцевим поклонінням богині таврів.
104. Агафірси – це найніжніші люди. Вони носять особливо багато золотих прикрас. Із жінками живуть усі спільно, через те вони всі собі браття й рідні і немає в них ні заздрощів, ні ненависті. В усіх інших звичаях вони подібні до фракійців.
105. Неври мають скіфські звичаї. За одне покоління перед походом Дарія мусили вони покинути край через змії. Саме земля вивела із себе багато змій; вони ще й напали з півночі, з пустелі, так що неври мусили покинути свій край і перейти до країни будинів. Виглядає так, що ті люди чарівники. Скіфи й греки, що живуть у Скіфії, кажуть, що кожен невр раз на рік стає вовком на кілька днів, а по тому знову прибирає давню подобу. Мене в тому не переконали, але вони й далі говорять уперто своє й присягаються, що це (таки) правда. [128]
128
Неври – це предки слов'ян; до Геродота дійшов відгомін слов'янських вірувань у вовкулаків.
106. Андрофаги мають найдикіші звичаї з усіх; вони не знають правди й закону в них немає ніякого. Вони кочують. Одяг носять скіфський, а мову мають свою особливу. Вони одні з цих (народів) їдять людей.
107. А меланхлени всі носять чорний одяг й від того дістали назву. Звичаї мають скіфські.
108. Будини – це великий і численний народ. Вони мають ясно-сині очі і ясне волосся. У їх країні є дерев'яне місто, що називається Гелон. Воно оточене дерев'яним муром, високим і цілком із дерева, а довгим із кожного боку на тридцять стадій. Будинки і святилища в них також із дерева. Там є святилища грецьких богів, прикрашені на грецький спосіб статуйками богів, жертівниками й храмовими спорудами з дерева. Вони справляють кожні три роки свято Діоніса і впадають у вакханальний шал. А гелони справіку були греки, але виселилися з надморських міст і поселилися в краю будинів. Розмовляють то скіфською, то грецькою.
109. Але будини й гелони говорять різними мовами й мають різні звичаї. Будини – тубільці (корінні жителі), провадять кочове життя й одні лише з-поміж цих народів живляться сосновими шишками; гелони ж – хлібороби, живляться хлібом, мають городи і ні зовні, ні кольором (волосся) не схожі на будинів. Греки називають і будинів гелонами, але неправильно. Уся їх (будинів) країна вкрита різними деревами. В найбільшім лісі є велике озеро, а довкруги нього болота й очерет. У тих лісах ловлять видру, бобрів та інших звірів з чотирикутними мордочками; їхніми шкірками обшивають свої кожухи, а яйця вживають для лікування матки.
110. Про савроматів розповідають таке. Коли греки боролися з амазонками [129] , – амазонок скіфи називають еорпата, що грецькою означає мужевбивці, бо «еор» (скіфською) означає муж, а «пата» – вбивати, тоді, як оповідає переказ, греки після перемоги в бою під Фермодонтом, повертаючись звідти, забрали на три кораблі живцем узятих амазонок. Але на морі вони (амазонки) напали на мужів і побили їх. А оскільки вони зовсім не знали кораблів і не вміли поводитись з кермом, вітрилами, не вміли веслувати, тож після вбивства мужів понесли їх хвиля й вітер і загнали до Меотійського озера, до Кремнів. Кремни ж – у країні вільних скіфів. Там висадились амазонки з кораблів і рушили до обжитого краю. Вони найперш зловили коней і так на конях уже спустошували землю скіфів.
129
Амазонки – це в уяві греків войовничі жінки, що жили в Малій Азії.
111. Скіфи не могли зрозуміти цього явища. Вони не знали їхньої (амазонок) мови, не знали їхнього одягу, ні народу, отже, дивувалися, звідки такі взялися, й гадали, що це мужі в першій молодості. Почали, отже, з ними воювати. Та як у бою захопили скіфи кілька трупів, побачили, що це жінки. Вони порадилися, отже, й вирішили не вбивати їх ніяким способом, а вислати від себе до них молодих хлопців, стільки, скільки й тих. (Вислані) мали стати табором близько (біля амазонок) і робити те ж саме, що й вони; а якби вони схотіли переслідувати скіфів, то не битися, лише втікати. Коли ж перестануть (переслідувати), то наблизитися знову до них і стати табором. Таке постановили скіфи, бо хотіли з ними мати дітей.
112. Послані молодці виконали наказ. Амазонки зрозуміли, що вони прийшли без підступних намірів, і лишили їх у спокої; але ті підсувалися табором чимраз ближче. А ні молодці, ні амазонки не мали нічого більше, лише зброю й коней, але жили, як і ті, з ловів і грабунку.
113. Під полудень зробили амазонки таке. Вони розійшлися по одній або по двоє, щоби заспокоїти природні потреби. Коли це побачили скіфи, зробили те саме. Один із них напав на відокремлену амазонку, та вона зовсім не боронилася, а дозволила себе спіймати. Вони не могли поговорити, бо не розуміли одне одного, але вона показала рукою, щоби він прийшов на другий день на те саме місце і привів другого (з собою); вона подала знак, що їх має бути два, а вона також приведе другу. Молодець відійшов і розказав про те іншим. На другий день прийшов на те саме місце і привів другого; тут знайшов іще й другу амазонку, що чекала на них. Про це довідалися інші молодці й підкорили решту амазонок.
114. Відтак вони об'єднали свої табори й жили вже разом. Кожний мав ту за жінку, що з нею вперше зійшовся. Але мужі не могли навчитися мови жінок; зате жінки навчилися мови мужів. Як вони вже розумілися, сказали мужі до амазонок: «Ми маємо родичів і маєтки. Більше так не житимем, але ходім до (нашого) народу й там будемо жити; за жінок не візьмемо нікого, лише вас». На те вони (жінки) відповіли: «Ми не змогли б жити з вашими жінками, бо ми й вони не маємо однакових звичаїв. Ми вміємо стріляти з луків, кидати списи і їздити на конях, а не навчилися жіночих робіт. Зате ваші жінки не вміють нічого з того, що ми казали, але сидять на возах, роблять жіночу роботу, не їздять на лови ні куди-інде. Отже, ми з ними не можемо жити разом. Та якщо хочете нас мати за жінок і бути справедливими людьми, то йдіть до батьків, візьміть належну вам частину майна й по тому приходьте, а будете жити разом з нами».