Чтение онлайн

Немирич бажав втілити в Україні свій політичний ідеал, до якого прагнув, — союз трьох федеративних вільних республік, об'єднаних між собою лише особою короля, що обирався всіма членами союзу. Він сподівався, що на підставі Галицької угоди буде утворений новий державно-федеративний союз — Польща, Велике князівство Литовське, Велике князівство Руське (тобто Україна). Велике князівство Руське мало б свій найвищий судовий трибунал з діловодством українською мовою, своїх урядовців, свою власну державну скарбницю, свою монету, свою армію — 30 тисяч козаків і 10 тисяч найманого війська. Згідно з Гадяцькою угодою передбачалося створення двох академій з університетськими правами, колегій, гімназій з латинською або грецькою мовами навчання, взагалі різних шкіл "скільки їх буде треба", цілком вільне книгодрукування. Найвища законодавча влада мала належати Раді — своєрідним національним зборам депутатів від усіх земель Великого князівства Руського.

Вища виконавча влада надавалася гетьманові, якого б обирали на Раді, а затверджувати це рішення мав король. Брестська церковна унія скасовувалася в усіх трьох державах — Україні, Литві, Польщі; православній церкві поверталися храми, землі, майно. У спільному сенаті мали дістати місця православний митрополит і єпископи. Католицькій церкві та іншим конфесіям забезпечувалася повна толерантність.

Царський уряд, дізнавшись про Гадяцьку угоду, виявив готовність до деяких поступок. Трубецькому доручалось вести переговори з Виговським, обіцяти йому навіть виведення воєводи з Києва. Однак Виговський вже не вірив Москві. Він спробував вигнати воєводу Шереметєва з Києва, направивши військо свого брата полковника Данила Виговського, проте невдало.

Ранньою весною 1659 р. більш як стотисячна московська армія під проводом князів Трубецького, Ромодановського і Пожарського рушила на Україну, знищуючи все на своєму шляху. Протягом трьох місяців ніжинський полковник Григорій Гуляницький з п'ятьма тисячами козаків свого і Чернігівського полків витримуваві облогу в Конотопі. Не мали успіху ні запеклі штурми, ні підкопи з мінами, ні жорстокий безперервний гарматний обстріл.

В кінці серпня Виговський зібрав усі свої сили: козацькі полки, наймані війська — сербів, поляків, волохів, а також орди кримського хана Магмет-Гірея, польські хорогви, керовані Андрієм Висоцьким. 28 і 29 червня 1659 р. відбулася генеральна битва. Московська армія зазнала нечуваної поразки. 30 тисяч чоловік полягло під Конотопом. Кілька московських воєвод потрапили в полон, загинув князь Пожарський. Російський історик Соловйов так описує ці події: "Цвіт московської кінноти… загинув в один день, і ніколи вже після того цар московський не був у силі вивести в поле таке блискуче військо. В жалобній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу і жах охопив Москву… Царська столиця Москва тепер затремтіла за свою власну безпеку: з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз у раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами і майном наповнили Москву, і йшла чутка, що цар виїздить за Волгу, за Ярославль". Очікували, що Виговський піде просто на Москву.

Але Виговський не зміг скористатися такою грандіозною перемогою. За його плечима визрівала зрада, а також готувалося повстання. Більшість українського народу не прийняла Гадяцької угоди, незважаючи на її досягнення з державної, політичної і юридичної точки зору. Жодний союз з Польщею, з-під гніту якої щойно визволились, був неможливим. Боялися, що магнати і шляхта повернуться і знову запанує кріпацтво, панщина, покатоличення, полонізація. Сама думка про повернення під верховенство польського короля була нестерпною. Не тільки селяни, частина козаків, окремі міста, й такі старшини, як вінницький полковник Іван Богун і кошовий Іван Сірко — противники Московської держави — взяли участь у повстанні проти Виговського. Група полковників на чолі з Тимошем Цюцюрою, Василем Золотаренком, Якимом Сомком, які домагалися гетьманства, організували змову проти Виговського. За допомогою "ратних людей" Шереметєва перебили кілька тисяч прихильників Виговського, а потім закликали на Україну Трубецького з рештою його армії.

У цей час Іван Сірко підняв повстання на півдні, оголосив гетьманом Юрія Хмельницького, організував напад на Крим. Хан поспішив туди, покинувши Виговського. Гетьман спробував звернутися до ради, яка зібралася в Германівці на Київщині в середині вересня 1659 р., але мусив тікати. Група Цюцюри повела шалену агітацію проти Виговського, звинувачуючи його в тому, що він "продав козацьку волю за польські шляхетські привілеї". Рада розійшлася і зібралася через деякий час у Білій Церкві, вже без Виговського. Гетьманом обрали Юрія Хмельницького. Колишній гетьман добровільно віддав гетьманські клейноди — булаву і бунчук.

Старшина з козаками, які обрали гетьманом Юрія Хмельницького, відкидали союз з Польщею. А в умовах внутрішнього розколу України їм нічого не залишалось, як розпочинати переговори з Москвою на принципах договору 1654 р. Проте старшина висунула вимогу доповнити договір статтями, які б зміцнювали гетьманську владу і міжнародне становище Української держави. Вимагали необмеженого права дипломатичних зносин, участі козацьких представників у конференціях Москви з іншими державами. Домагались також, щоб Москва поза спиною гетьмана не мала ніяких сепаратних зносин з будь-ким на Україні і щоб московське військо, яке посилали сюди для допомоги гетьману, залишалось під його владою.

На той час царська армія зайняла все Лівобережжя. її командуючий Трубецькой, виконуючи таємні царські інструкції, закликав Юрія Хмельницького до Переяслава. Тут Трубецькой організував раду, оточивши її 40-тисячним царським військом. На раді переважали прихильники Москви. Із правобережних полків майже ніхто не приїхав. Юрій Хмельницький, якого знову було обрано гетьманом, потрапив фактично в становище заложника Трубецького і мусив прийняти так звані Переяславські статті. Це був фальсифікований 14-статейний варіант договору, про який вже згадувалося, і який крім того встановлював контроль царя над козацьким військом, обмежував владу гетьмана, і підпорядковував численним царським воєводам функції і права старшинської адміністрації.

Переяславські статті 1659 р. викликали гостре невдоволення козацтва, обурення серед старшини, значна частина якої після цього відійшла від Москви, зокрема і деякі найбільші її колишні прихильники.

"Утвердившись на Лівобережжі, царський уряд поставив собі за мету анулювати Гадяцьку угоду і продовжити експансію на Правобережну Україну. Він направив туди, в порушення Віденської угоди з Польщею, 20-тисячну озброєну і вимуштровану чужоземними офіцерами армію під проводом Василя Шереметєва і 20-тисячний козацький корпус під командуванням полковника Тимоша Цюцюри. Гетьман Юрій Хмельницький з 30-тисячним козацьким військом мусив до них приєднатися по дорозі.

Польща виставила 32-тисячну армію під проводом коронного гетьмана Станіслава Потоцького і польного гетьмана Юрія Любомирського. Їм на поміч прийшла 30-тисячна ханська орда.

Поляки оточили Шереметєва під містечком Любар. Після кількаденних боїв Шереметєв відійшов до Чуднова, де його взяли в облогу. Юрій Любомирський з половиною польського війська перетнув дорогу Юрію Хмельницькому і атакував його полки під Слободищами. Козаки відбили атаки, і тоді Любомирський запропонував переговори. Старшина охоче пішла на них. Тут таки, на полі бою, склали Слободищенський трактат, взявши за основу Гадяцьку угоду, але без вирішального, принципового пункту — про окреме самостійне "Велике князівство Руське". Узгоджена була тільки автономія України на чолі з гетьманом Юрієм Хмельницьким.

Юрій Любомирський повернувся до Чуднова, поповнивши польські сили, що взяли в облогу військо Шереметєва. Козацькі частини на чолі з Цюцюрою залишили табір царського воєводи, який, довідавшись про договір Юрія Хмельницького з поляками, капітулював. Попередньо кілька тисяч козаків, що лишилися в його таборі, він видав татарам у неволю, оговоривши для своєї армії можливість повернутися додому без зброї. Але татари кинулися на неозброєне московське військо, половину вирізали, решту взяли в полон. Сам Шереметєв 20 років просидів у Криму в неволі.

З московських військових сил залишились тільки ратні люди воєводи Барятинського, який засів у Києві і спустошив територію па десятки верств навколо. Він сам зізнався, що вирізав 15 тисяч мирного українського населення. Поляки не використали своєї великої перемоги і згодом перейшли на Правобережжя.

Ці події відбувалися на тлі жорстокої старшинської міжусобної боротьби за гетьманство. Претендентами виступали ніжинський полковник Іван Золотаренко і переяславський полковник Яким Сомко. Кожен з них був пов'язаний родинними узами з Юрієм Хмельницьким. Сестра Сомка була першою дружиною Богдана Хмельницького, матір'ю Юрія, сестра Золотаренка — останньою дружиною гетьмана.