Чтение онлайн

Вiн здригнувся вiд доторку чиєїсь руки до його плеча i рвучко обернувся; бiля крiсла стояв Старцев.

– Що?
– пiдвiвши на нього погляд, насторожився Янов.

– Пригадай, коли ти лишився на головному пультi, я подався пiдлагодити 3218-Е блок...

– То що?

– Це поряд з камерою анабiозу. Я швидко впорався з роботою.

Янов усе ще нiчого не мiг збагнути.

– Так от, - вiв далi Старцев, - коли я випадково глянув на лiчильник переходу в стан анабiозу й виходу з нього, то несподiвано побачив, що вiн показує число "дванадцять". Розумiєш - _дванадцять_, а там мало бути "десять"... Тепер тобi ясно, чого менi заманулось перевiрити розрахунки Гришина?

– Стривай, - вiдмахнувся капiтан, завмерши напружено в крiслi.
– Але кому й навiщо знадобилося калiчити конвертори?! Нi, все це купи не тримається.

– Я теж у це не вiрю, - спокiйно, як завжди, вiдказав Старцев.
– Однак усе це якось дивно. Тобi не здається?

– Це неймовiрно...

– Що думаєш робити?

– Спочатку треба опитати екiпаж. Так! Вони ще в кают-компанiї, - рiшуче мовив капiтан.

Вони й справдi ще були там. Сергєєв з Новиковим догравали партiю в шахи; Гришин, поволi сьорбаючи каву, стежив за їхнiм поєдинком.

Капiтан мовчки пiдiйшов до столика. Вдав, нiби зацiкавився грою. Час вiд часу вiн уважно позирав на Сергєєва, на Гришина й Новикова, але вони цього не помiчали.

В кают-компанiї було по-домашньому затишно. Притишено звучала легка музика, освiтлення не дратувало надмiрною силою, тонко пахло кавою. Янов вичiкував, мовчав. А "Лотос-6", як i доти, мчав крiзь нiмi простори космосу, збоку схожий на привид з незбагненного сну. Вiн був крихiтною планетою, що ховала за титановою оболонкою корпусу життя п'ятьох людей - усього свого населення, i капiтан раптом знову вiдчув незвичнiсть їхнього iснування, їхнiх турбот, надiй, побоювань i устремлiнь.

– Мат!
– урочисто проказав Новиков i пiдвiвся з-за шахiвницi: виграти у Сергєєва було не так просто.

Янов перебiг поглядом на Старцева. "Ну, чого ж ти? Дiй!.." вiдповiв йому той очима.

– Ми якраз зiбралися всi, - повiльно почав Янов, вдивляючись у такi знайомi обличчя пiлота й iнженерiв-випробувачiв, - i тому я хотiв би почути вiдповiдь, чи може хтось пояснити, чому на лiчильнику камери анабiозу стоїть число "дванадцять"? Так-так, дванадцять. Не спiшiть вiдповiсти...

– Як?!
– приголомшено спитав Гришин, i бiльшої розгуби та подиву, нiж на його обличчi, годi було й шукати.
– Цього не може бути...

– Ти пожартував, Дмитре?
– злякано перепитав Сергєєв, i видно було, як йому хотiлось, аби Янов ствердно кивнув головою i знiчено усмiхнувся.

Новиков з виду був уражений не менше, нiж Гришин.

"Хто з них зараз бреше?
– вiдводячи погляд убiк, думав Янов. I все ж хтось бреше..."

Вiн думав про це, лишившись на самотi у своїй каютi. Лежав на лiжку, так i не скинувши комбiнезон, заклав руки за голову й напружено перебирав у пам'ятi спостереження, враження, здогади, шукаючи вiдповiдi на запитання: "Хто?"

Про "дозоряне" минуле свого екiпажу, про той час, коли вони ще не були астронавтами, Янов знав стiльки, скiльки кожен при нагодi розповiдав. Щоправда, ще були скупi рядки анкет, характеристики психiатрiв i психологiв. Було два роки передпольотних тренувань...

"Менi здавалось, нiби я знаю про них усе, - подумав Янов. Власне, i тепер так здається. Мiраж. Iлюзiя. Все життя ми тiльки те й робимо, що втрачаємо iлюзiї..."

"А що, коли це сталося не з чийогось умислу?
– повертався вiн знову до рятiвної думки.
– Хтось iз нас у станi стартової лихоманки помилився клавiшею й поставив автомат не на пробудження головної ЕОМ, а на якийсь визначений термiн. Адже було щось схоже на зорельотi "Титан-11"... Потiм, пiсля пробудження, цей хтось знову вернув себе в стан анабiозу й геть забув про цей випадок. I таке теж не виключено... Або, хай буде й так, не забув, але не насмiлиться зiзнатися через цi неполадки з конверторами, боїться, що його запiдозрять".

Таке пояснення числа "12" влаштовувало Янова найбiльше, а проте вiн знав, що це тiльки одне з можливих пояснень, але ж вiд того, яке саме буде вибране, залежало його рiшення, залежали, зрештою, стосунки мiж членами його екiпажу.

– Нi, - сказав уголос Янов, - треба порадитись iз Старцевим.

Вiн увiмкнув вiдеофон. Старцев ще не спав. Настiльна лампа яскраво освiтлювала диктофон, що стояв перед ним. Янов знав, що Старцев у вiльний час давно вже пише фундаментальну працю "Вплив тривалого перебування в космiчному просторi на людську психiку й мислення", його тiльки здивувало, що Старцев мiг займатися цим тепер, пiсля свого несподiваного вiдкриття в камерi анабiозу. З виразу обличчя Старцева було видно, що, почувши сигнал, вiн напружено чекав, хто саме з явиться на екранi. Капiтановi здалося, що штурман ледь помiтно i з полегкiстю зiтхнув, побачивши його; у всякiм разi, Старцев пiдбадьорливо всмiхнувся.

– Ти, певне, перебрав можливi пояснення й тепер хочеш порадитись, на якому ж зупинити вибiр?
– спитав вiн.

– Так, - кивнув Янов.
– Чи треба пiдозрювати когось у пошкодженнi конверторiв? Чому б не припустити якусь iз природнiх причин? Адже Сергєєв схиляється саме до цiєї думки.

– Я маю тi ж факти, що й ти. Якщо мiркувати формально, то ймовiрнiсть цього варiанту досить значна, але... iнтуїцiя, - Старцев нiби аж завагався, перш нiж вимовити це слово, - iнтуїцiя застерiгає, що навряд чи тут усе так просто.

– А ти розумiєш, на що перетвориться тут наше життя, коли ми погодимося з твоєю iнтуїцiєю?

– Розумiю, - похмуро кивнув Старцев.

– I головне - де сенс усього цього? Хто мiг би бути в цьому зацiкавлений? Це ж просто безглуздя. Iнша рiч - часи "Цiолковського" чи "Прогресу-1", коли держави Землi подiлялись на два ворогуючi табори. Тодi нашу аварiю могли б улаштувати... ну, з iдеологiчною, примiром, метою, але тепер... 61 Лебедя - давно дослiджена i вкрай безперспективна система.

Старцев мовчав, дивлячись кудись повз Янова.

– Я певен, - не одразу вiдказав вiн, - що якби ми вiдкрилися з цим дiлом Землi, то вже давно б знали, хто з нас таке зробив i навiщо.

Капiтан боявся почути вiд Старцева саме це. Але вiн сподiвався, що той чудово розумiє крайнiсть такого заходу. Так, звiсно, на Землi урахували б всю вiдому iнформацiю вiд дня народження кожного, i якась там система ЕОМ... Однак тодi винуватцевi аварiї назавжди заборонили б лiтати, списали б його на Землю, Марс або Мiсяць. Для астронавта - це крах, хоч би що втiшне говорили психологи з Центру.

– Таж нам нiчого не загрожує, - сказав Янов.
– На користь цього свiдчить уже те, що особисто нi з ким iз нас нiчого не сталося пiд час виходу з анабiозу.

– Ну, а "Лотос-6"? Земля будувала його зовсiм не для того, аби ми могли витворяти в космосi все, що тiльки нам заманеться. Де почуття вiдповiдальностi, капiтане?

Янов мовчав. Тепер вiн збагнув, що Старцев, напевне, експериментує над ним. Це було тим паче недоречно, i в душi Янова ворухнулося роздратування. Так, кожен з них мав свої дивацтва, але давати їм волю в такий момент i в такий спосiб, як оце нинi Старцев... Янов усе ж удав, нiби нiчого особливого не сталося, нiби в запитаннi Старцева вiн не вiдчув нiякої каверзи.