Чтение онлайн

Ось так відбулося моє знайомство із знаменитим фон Гольцом, невтомним веселуном і оптимістом, великим артистом і незрадливим другом. На жаль, воно було дуже коротке — якихось два місяці...

Розповідаючи, Еріх дивився на обох юнаків і спочатку неясний, а далі все чіткіший задум визрівав у нього. Так, саме цих двох виснажених, але благородних, цілеспрямованих юнаків він хоче увічнити в художньому полотні на тлі колючого концтабірного дроту. «Нескорені...» — прошепотів він. Ось що буде ідеєю його майбутнього твору, і він уже ясно бачить свою майбутню дивовижну, хвилюючу картину, яку напише земними, реальними мазками, вкладе в неї увесь свій талант і досвід, напише її кров’ю свого серця...

Чому ж ви мовчите, Еріх? — не помічаючи його стану, запитав Володя.

Що? — стрепенувся Еріх.

Ви ж не доказали про фон Гольца. Чому ви розлучилися? Як далі склалася його доля? Де тепер гер фон Гольц? Що ж було потім?

Та що потім...— ніби неохоче відповів Еріх. — Нічого особливого. Гер фон Гольц — то справжній талант. Але натура імпульсивна, запальна. Енергії в ньому було стільки, що вистачило б не на один десяток людей. Володів усіма мовами Європи, мав феноменальну математичну пам’ять. Професор гіпнозу, тонкий знавець музики, літератури, образотворчого мистецтва, а циркове мистецтво знав, звичайно, неперевершено. Навіть написав книжку про цирк. Це був талант різнобічний, рідкісний. Він міг би стати видатним вченим у будь-якій галузі, але, як не дивно, опинився на цирковій арені, де зажив гучної слави, потрясаючи публіку карколомними, іноді просто незбагненними трюками. Я був на багатьох його репетиціях, концертах. Гастролі фон Гольца в Берліні пройшли тріумфально. За ті два місяці я намалював йому десяток кольорових рекламних плакатів, які були видрукувані великими тиражами в найкращих друкарнях. За роботу фон Гольц заплатив мені чималі гроші, яких вистачило майже на два роки. На останньому, прощальному його концерті я познайомився з дівчиною, що сиділа поруч. їй тоді саме виповнилося сімнадцять літ. Я закохався в неї, і скоро ми одружилися. Ельза стала чудовою подругою, дружиною і матір’ю. Через рік народила двійко гарненьких близнят: хлопчика і дівчинку — Вальдемара і Ельвіру. З цього приводу дотепник гер фон Гольц, очевидно, придумав би який-небудь потішний каламбур на зразок: «Ви, дорогий Еріх, подарували науці і людству нову математичну формулу: три Е плюс В (Еріх, Ельза, Ельвіра плюс Вальдемар) дорівнюють чотирьом в найкращому ступені...» З гером фон Гольцом я попрощався в липні 1929 року і більше ніколи не зустрічався, а з дружиною і дітьми — у липні 1935 року і також більше їх не бачив. Ех, що казати... Було життя, була любов, була сім’я... Щасливий той, хто все це має, і нещасний той, хто все це навіки втратив...

Хлопцям незручно було розпитувати далі. Вони вже прийшли до Еріхової майстерні, де на них чекали нові клопоти.

Еріх мовчки заходився випилювати для Жори зубні протези, а хлопці по трафарету розмальовували попереджувальні таблички з емблемою смерті.

До майстерні заглянув Карел.

Ну як, спрацювалися? — поцікавився.

Так, Карел. Хлопці гарні — робота йде веселіше,— похвалився Еріх.

Це добре. А із земляком бачились?

Бачилися. Передали йому їжу,— сказав Володя.

Ну й молодці. Будемо передавати щодня. А зараз прошу всіх до столу. Мої хлопці щось там наварили...

Еріх почав відмовлятися, та владний голос Карела змусив його підкоритися.

У кімнаті чехів у кутку — електроплитка. На ній у великій цинковій посудині щось булькотить — вариться. Один з чехів чаклує біля варива, доповідає, що затірка готова. Всі сіли за стіл, а виконуючий обов’язки кухаря ретельно перемішує каламутну клейкувату рідину, наливає кожному в миску повний черпак.

Затірка — поживна, корисна річ,— солідно пояснює він. — Уявіть собі, що тут варилося п’ятнадцять літрів справжньої, питтєвої води, два буханці подрібненого ерзацброту, тобто концтабірного хліба, пачка свіжого німецького штучного маргарину і жменя натуральної кухонної солі. Це вам не жарти, а справжня гаряча страва. Кожному буде по черпаку, а гостям ще й на добавку вистачить.

І справді, цю гарячу страву всі з’їли з величезним апетитом, а для Володі і Жори вона здалася райською їжею, їм палили ще по черпаку добавки, й вони аж змокріли після такої вечері.

Еріх від добавки відмовився.

Вечоріло. На бараки наповзали сизі сутінки, ось-ось мали спалахнути освітлювальні вогні загороджувальної системи довкола табору. Карел зиркнув на годинник, і в приміщенні враз стало тихо. Всі зрозуміли, що пора прощатися, бо скоро апель.

Дорогий друже,— звернувся Карел до Еріха,— скажіть, ви хотіли б допомогти Вальдемару і Георгу?

Звичайно! — гаряче відгукнувся Еріх. — Але ж як? Я можу зробити лише зубні протези для Георга.

То теж допомога, але цього замало. Хлопців треба поставити на ноги. Було б добре, якби ви взяли їх собі в помічники.

Та я з задоволенням! Тільки ж як дістати дозвіл начальства?

Треба робити це без начальства, нелегально. Так буде краще. Ви ж знаете, що в таборі існує з півсотні ар- байтскоманд. Система обліку працюючих страшенно заплутана. Десятки національностей, великий процент смертності, постійна плинність і перетасовування в’язнів — усе це породило хаос у системі обліку працюючих. Есесівців цікавлять лише дві цифри — живих і мертвих. Якщо цифра правильна, значить, усе в порядку. Жоден капо чи форарбайтер не знає в лице чи по номерах своїх підлеглих та й знати не може, бо щодня одержує інших і здає їх після роботи, ніби худобу, по головах. Лише в арбайтскомандах, які працюють на будівництві електростанції, є десятків зо два спеціалістів, які перебувають на особливому обліку і особливому становищі: їх добре годують, і працюють вони в так званому проектному бюро разом з німецькими спеціалістами з числа цивільних. В самому ж таборі щодня, після розводу арбайтскоманд, лишається сотні чотири безнадійних, яких уже не беруть в жодну арбайтскоманду. Ті доходяги, чи, як їх тут називають, «мусульмани», порпаються у вигрібних ямах, на смітниках, шукаючи їжу. На них уже ніхто не звертає уваги, мовляв, нехай здихають. Періодично їх збирають докупи і, як правило, відправляють у крематорій. Але кількість «мусульман» не зменшується. Є ще в таборі й категорія в’язнів, які працюють на кухні чи на різних складах підсобниками, робочими, в майстернях і бараках прибиральниками, їх ніхто не переслідує, бо вони теж потрібні. Отже, Вальдемар і Георг будуть у вас, Еріх, підсобними робітниками. Неофіційно. Ризику тут майже ніякого, бо ви зараз виконуєте завдання самого лагерфюрера. А якщо й прискіпається хто, від вас вимагається лише одне: сказати, що ви взяли їх до себе на роботу. Ви згодні, Еріх?

Та звичайно, Карел, чудова ідея. Одне неясно: як буде з харчуванням? Якщо вони не числитимуться в жодній арбайтскоманді, то їм не видаватимуть навіть баланди.

Це я беру на себе,— запевнив Карел і повернувся до хлопців: — Отже, друзі, після вранішнього апелю зразу ж ідіть сюди. Нікому про це нічого не треба казати. Штубовому зрідка даватимете пачку сигарет. Адже знаєте, що гефтлінг, який дає хабар штубовому і за це нічого не просить, вважається гарним гефтлінгом. Ось поки що і все. Будемо розходитись...

Хлопці поспішили до свого блоку.

Ну, Орлятко,— сказав Жора, обіймаючи друга,— що б там не було, а нам таки доля всміхнулася цього разу!

Ще й як! — радісно відповів йому Володя...

14

Вранці після апелю, як тільки пролунала команда шикуватися на роботи й на центральній лагерштрассе завирувало людське море, друзі подалися до чехів. Там їх уже чекали. Карел встиг одержати пайки на свою бригаду. На сніданок покликали Еріха. Він приніс і свою пайку, яку отримував на кухні сам, бо не числився в жодній бригаді. Швидко поснідали — чехи поспішали: вони завжди починали роботу раніше за всіх, а закінчували найпізніше і з’являлися лише на апелі.

В неділю чехи відсипалися за цілий тиждень, відновлюючи сили після тяжкої праці. Саме тому в’язні інших блоків їх ніколи й не бачили, а Володя з Жорою так довго не могли їх знайти.

Карел відкликав хлопців та Еріха в куток кімнати і сказав:

Ось у тумбочці — буханець хліба і літрів зо два перевареної води. До вечора вам вистачить, а на вечерю щось придумаємо. Хлопці нехай поки що посплять, а ви, Кріх, прошу вас, пильнуйте біля цього вікна. Начальство сюди майже не заглядає, а якщо раптом появиться, то розбудите хлопців і відразу ж візьметесь усі за роботу. Розкладіть на підлозі з десяток табличок, трафарети, щіточки, банки з фарбою, щоб усе було напохваті. Після того, як хлопці виспляться, допоможіть їм зустрітися із земляком у кар’єрі. Нехай передадуть йому трохи хліба, води. А потім усі троє візьметесь за роботу... Все ясно?

Так.

Ну, тоді я пішов, а ви одразу ж замкніть за мною двері.

Не турбуйтеся, Карел,— запевнив його Еріх. — Все буде гаразд.

Карел пішов, а Еріх, замкнувши за ним двері, порадив хлопцям:

Лягайте он там, у глухому кутку на нижньому ярусі,— там менше світла. А я сяду біля вікна. Звідси мені видно півтабору. Спіть спокійно. Час якраз найзручніший: після розводу арбайтскоманд аристократія відпочиває від своїх нічних оргій...

Володя прокинувся од відчуття неясної тривоги. Спочатку не міг збагнути, де ж це він. А коли побачив біля вікна Еріха, заспокоївся, солодко потягнувся і тихенько, щоб не розбудити Жору, запитав:

Еріх, довго я спав?

Та годин зо три. Спи ще, бо спішити нам нікуди. Валь-де-мар. Ж-життя ч-чудове! Д-душа моя р-радіє, Валь- де-мар!

Володя здивовано витріщився на Еріха: що трапилось? Язик у нього заплітається, як у п’яного, збудження якесь незвичайне. «Чи не збожеволів часом?» — злякано подумав Володя, адже таке збудження він бачив у божевільних. Юнак рвучко зіскочив з койки і підійшов до Еріха.

Що з вами, Еріх?

Я трішки п’яний, Вальдемар. Тр-рішки від шампанського і від р-радості! — весело пояснив Еріх, його порожевіле худе обличчя світилося тихою, блаженною усмішкою.