Чтение онлайн

— О! — тільки й спромігся вимовити Арсен, зосереджено втупивши очі у свій чай.

А потім вони піднімалися на дах крутими гвинтовими, ще австрійськими, сходами. На безхмарному та чистому нічному небі миготіли зорі.

— Ах, — тільки й зумів вимовити Сергій. Місто, мов на долоні…

— Прегарно, так! Ніч — красива пора, правда ж, хлопці? — Пан професор усміхається чи то небу, чи хлопцям, задерши догори голову, і радісно додає:

— Що ж, орли, давайте я проведу вам маленьку екскурсію. Тут у нас на невеликому майданчику аж три павільйони з телескопами. В одному — астрокамера Цейса. То для фотографування ділянок зоряного неба, в іншому — рефрактор Цейса для спостережень окремих об’єктів зоряного неба, а в третьому — вертикальний сонячний телескоп зі спектрографом подвійного відбивання.

Хоча він із вигляду і найменший, але це лише частина айсберга, молоді люди, бо прилад займає ще два нижні поверхи.

— Астрокамера кого? — Арсен здивовано перемелює почуте.

— Не парся, — каже йому Сергій, поклавши руку на плече. — Сприймай як марку авто, такий собі знак якості в астрономії. Бо то довго розповідати.

— Можна подумати, ти того чувака знаєш, і що таке астрокамера — теж? — Арсен скептично окинув друга поглядом.

— Та трохи читав про це. Карл Фрідріх Цейс — всесвітньо відомий німецький інженер і виробник оптики, засновник фабрики оптичних систем «Цейс». Астрокамера Цейса — це…

— Ну все, з мене досить, Всезнайко, — Арсен осмикнув приятеля. — Я все одно ніц не второпаю. Давайте ліпше на зорі дивитися в ті ваші астроцейси, га? Мо’, продовжимо?

Олександр Олексійович і продовжував. Підморгнув по-змовницьки Сергію і продовжував.

Розповідав багато та натхненно, час від часу закриваючи очі, наче це допомагало йому вкотре переживати переказане. Було видно, що професор любить і це місце, і свою роботу. Тому говорить щиро, може, трішки пафосно, пишаючись тим, про що каже:

— І хоча Арсен нас із вами, колего, хотів переконати, що астрономія не дуже потрібна наука, та все ж астрономічна традиція у Львові має доволі давню історію. Першу обсерваторію заснували єзуїти 1771 року, як і наш Львівський університет, до речі. Щодо обсерваторії. Це була спеціальна вежа, вхід у неї знаходився з боку костелу Єзуїтів. То той костел, Сергію, що за пам’ятником Шевченка, пригадуєте, так? Арсене, ти Сергієві, сподіваюся, костел Єзуїтів показав?

Арсен ствердно кивнув головою, професор продовжував:

— Одначе перше відоме астрономічне спостереження, воно стосувалося затемнення Сонця, у нашому Львові провели ще раніше. Такий собі отець Домінік Лисогорський у 1764 році в маєтку Сєраковського у передмісті Львова в Оброшино спостерігав затемнення Сонця за допомогою астрономічного годинника, квадранта із зоровою трубою та мікрометром, а також телескопа Ньютона. Ну, тобі, Арсене, це нічого не скаже, а колега, сподіваюся, мене зрозуміє.

Арсен тільки хмикнув. А Сергій аж зашарівся від таких компліментів на свою адресу. І до нього почало нарешті доходити. Він зараз стоїть у найсправжнісінькій обсерваторії. Он який сюрприз приготували йому бабуня Ніна та Арсен і он із якою людиною познайомили! Професор тим часом вів далі:

— Саме ці спостереження згадуються в тогочасних протоколах Паризької Академії та у «Віденських астрономічних ефемеридах». От тобі й тутешні «попи»! Ге, теперішні видаються дрімучими, як тайга в Росії. Ви з історії знаєте, що після першого поділу Польщі єзуїтів заборонили, і вони виїхали зі Львова. Але обсерваторія залишилася. Бачите, поступ науки не зупинити! Отже, обсерваторія перейшла до рук австрійських астрономів. Колишній єзуїт Юзеф Лісґаніґ отримав завдання від імперії Габсбургів картографувати Галичину і Волинь, які увійшли до Австро-Угорської імперії, найточнішими на той час астрономічними методами, Арсене. А якими?

— За зорями? — майже не вірячи в озвучене, невпевнено передбачив Арсен.

— Еге ж, за ними! І спостерігаючи за зорями з відомими координатами з різних положень, астрономи перемірили все від Кракова до Збруча. Вони склали дуже точну карту, друже Арсене. Так необхідну кому? У першу чергу мандрівникам.

— Вибачте мені, Олександре Олексійовичу! Ну ляпнув дурницю, ну, тепер жалію. Більше не буду, — Арсен щиро каявся.

— Пане професоре, той… е-е… — Сергій не втримався. — А можна подивитися туди через телескоп?

І хлопець тицяє вгору.

І стається диво.

Яскравий смарагдовий промінь розкраює нічне небо і сягає, здається, зір.

— Це спеціальна лазерна указка, — жартує Олександр Олексійович. — Дивіться сюди, ось одна з найяскравіших зірок нашої північної півкулі — Вега, а он сузір’я Лебідь.

— Північний Хрест? — перепитує Сергій.

— Чумацький шлях, — заперечує Арсен.

— Так, його по-різному називають. А ще Молочний Шлях. Одна давня легенда говорить, що то Велика праматір Земун розлила там своє молоко, от і утворилася Молочна дорога. А осьдечки Велика та Мала Ведмедиці. І Полярна зірка поруч. Хто знає, як українці називають ті Ведмедиці?

— Та то навіть я знаю, — Арсен активно реабілітовувався. — Великий та Малий Віз називають.

— Правильно. А хто знає, чому ті сузір’я назвали Ведмедицями? Хіба вони схожі на клишоногих? Ну, колего, може, ви спробуєте? — професор усміхався, він був упевнений, що Сергій знає. І Сергій знав.

— За одним із грецьких міфів, красуню Каллісто, доньку царя й правителя Аркадії Лікаона, покохав сам Зевс і з’явився до неї в образі Аполлона. Це розгнівило та обурило дружину Зевса Геру, і вона вирішила вбити супротивницю. Рятуючи кохану від гніву Гери, Зевс власноручно перетворив її на Велику Ведмедицю. Одного разу син Каллісто і Зевса Аркад, повертаючись із полювання, побачив біля дверей свого помешкання ведмедя. У хлопцеві спрацював інстинкт мисливця, і тільки Зевс в останній момент стримав руку Аркада. Той міг убити власну матір. Після цього Зевс узяв Каллісто до себе на небо, щоб її випадково хтось на землі не підстрелив, й увічнив у сузір’ї Великої Ведмедиці. Улюбленого песика Каллісто Зевс перетворив на Малу Ведмедицю. Пізніше Зевс забрав на небо й сина Аркада, якого обернув на сузір’я Волопаса. Головна зоря сузір’я Волопаса — Арктур. Це слово в перекладі означає «страж ведмедиці».

— Вичерпно, Сергію! Відмінно просто! Ви, колего, мені дедалі більше подобаєтеся. Тільки й додам, що Велику й Малу Ведмедицю можна бачити на небі цілорічно, тому що це сузір’я, котрі не заходять за обрій. Вони найяскравіші й найпомітніші на північному небі. І, до речі, за зорями цих сузір’їв можна перевіряти зір. Якщо кожна зоря з сузір’я вам чітко бачиться, зарано звертатися до окуліста, коли ж ні — то справи кепські з зором. Що ще, колего, ви додасте?

— Та наче й нічого. Хіба що… — Сергій наче щось пригадав. — От на Малий Віз ми, українці, ще кажемо Пасіки. Кожна зірочка — то вулик. А ще я в одній книжці читав таке. Наші предки вірили в те, що у Великому Возі між крайнім переднім конем і другим конем є маленька зірочка — вудила: коли вони перетруться, тоді й кінець світу настане.