Чтение онлайн

Юк подріботів туди, де з трави здіймалися три іржаві лопаті пропелера, понюхав їх і притьмом побіг назад до Джейка.

У кабіні пілота сиділа висхла мумія у м'якому шкіряному комбінезоні й шоломі, з якого стирчав шпичак. Губ у мумії не було, зуби випиналися в передсмертній гримасі відчаю. Пальці, які колись були товстими, мов сосиски, зараз перетворилися на вкриті шкірою кістки, що стискали штурвал. На скроні в тому місці, де пілот вдарився головою об ліхтар, лишилася западина. А зеленувато–сірі патьоки, що вкривали ліву щоку, як здогадався Роланд, колись були мозком. Голова мертвого була нахилена назад, так, наче він навіть у момент смерті не сумнівався, що зможе знову злетіти в небо. Вціліле крило літака стирчало над густою травою. Поблякла емблема на ньому зображала кулак, що стискав блискавку.

— Схоже, Тітонька Таліта помилялася, а старий альбінос мав рацію, — побожно сказала Сюзанна. — Мабуть, це Давид Спритний, принц–ізгой. Роланде, поглянь, який він великий. Мабуть, його довелося намастити жиром, щоб запхати в кабіну!

Роланд кивнув. Від спеки й часу тіло чоловіка в кабіні механічного птаха зменшилося в розмірах, і тепер він був просто скелетом, обтягнутим сухою шкірою, але все одно було видно, які широкі в цього чоловіка плечі і яка масивна розтрощена голова.

— Так загинув Лорд Перт, — сказав стрілець, — і земля здригнулася, коли він впав.

Джейк питально на нього поглянув.

— Це зі старої поеми. Лорд Перт був велетнем, який вирушив на війну, битися з тисячею людей. Але не встиг він покинути свої землі, як у нього поцілив камінцем якийсь хлопчак. Просто в коліно. Він перечепився, важкі обладунки потягли його вниз, і, падаючи, він зламав собі карк.

— Це схоже на нашу легенду про Давида й Голіафа, — сказав Джейк.

— Пожежі не було, — відзначив Едді. — Б'юся об заклад, у нього закінчилося пальне, заглух двигун, і він спробував сісти на дорогу. Хай навіть він був ізгоєм і варваром, але сміливості в нього було хоч греблю гати.

Роланд кивнув і перевів погляд на Джейка.

— Ти не боїшся цього видовища?

— Ні. Мені було б страшно, якби він ще… ну, розкладався. — Від мертвого в кабіні аероплана Джейків погляд помандрував до міста. Зараз Лад був значно ближче і чіткіше вирізнявся на тлі неба. І хоча вони бачили, що шибки в багатьох вікнах веж розбиті, Джейка, так само, як і Едді, не полишала надія знайти там бодай якусь допомогу. — Б'юся об заклад, що безлад у місті почався після того, як він зник.

— Гадаю, ти виграв, — сказав Роланд.

— Знаєте що? — Джейк знову уважно роздивлявся літак. — Люди, які побудували це місто, могли самі робити аероплани, але я певен, що цей — наш, з нашого світу. У п'ятому класі я писав роботу про повітряні баталії. Здається, я впізнаю цей літак. Роланде, можна я підійду ближче?

Роланд кивнув.

— Я піду з тобою.

Разом вони пішли до літака. Висока трава шурхотіла об холоші їхніх штанів.

— Дивись, — звернувся до Роланда Джейк. — Бачиш кулемет під крилом? Це німецька модель з повітряним охолодженням. «Фоке–Вульф». їх випустили перед самим початком Другої світової. Я впевнений, що це саме той літак. Але звідки він тут узявся?

— Багато літаків просто зникають, — сказав Едді. — Візьмімо, наприклад, Бермудський трикутник. Це місце над одним нашим океаном, Роланде. Вважається, що воно прокляте. А насправді там просто може бути величезний прохід між нашими світами. Прохід, який майже завжди відчинений. — Едді згорбився і, недолуго імітуючи фантаста Рода Серлінга, оголосив: — Пристебніть паси. Ми наближаємося до зони турбулентності. Наш літак входить у… Зону Роланда!

Але Джейк із Роландом, стоячи вже під вцілілим крилом літака, не звернули на нього уваги.

— Підсади мене, Роланде.

Роланд похитав головою.

— Крило міцне тільки на вигляд. Джейку, цей літак уже давно тут лежить. Ти впадеш.

— Тоді зроби руками сходинку.

— Давай я, Роланде, — запропонував Едді.

Роланд глянув на праву руку, на якій бракувало пальців, знизав плечима і склав пальці в замок.

— Нічого. Він не важкий.

Джейк скинув мокасини і легко ступив на імпровізовану шпору з Роландових рук. Юк пронизливо загавкав, але Роланд не міг збагнути, чому — чи то від збудження, чи то від тривоги.

Джейк уже притискався грудьми до іржавого закрилка літака і дивився на емблему: блискавку в кулаці. Біля краю вона трохи відстала від поверхні крила. Джейк узявся за закрилок і потягнув. Той відійшов від крила так легко, що коли б Едді не підстраховував його і не притримав рукою, то Джейк упав би на спину.

— Так я і знав, — сказав хлопчик. Під кулаком і блискавкою була інша емблема. Тепер вона відкрилася майже повністю. Свастика. — Я просто хотів переконатися. Можете мене опускати на землю.

Вони знову вирушили, але щоразу, коли озиралися назад, їх переслідував хвіст літака. Він грізно здіймався над високою травою, наче пам'ятник Лордові Перту.

2

Того вечора настала Джейкова черга розпалювати багаття. Коли дрова були складені так, як подобалося стрільцеві, Роланд простягнув хлопчику кремінь і кресало.

— Зараз подивимося, як ти впораєшся.

Неподалік, обійнявши одне одного за талію, сиділи Едді й Сюзанна. Коли день вже хилився до вечора, Едді зірвав для неї на узбіччі жовтогарячу квітку. Ввечері Сюзанна вплела її в волосся, і тепер щоразу, коли вона дивилася на коханого, її губи розтулялися в посмішці, а погляд світлішав. Роланд помічав усе це, і вони його тішили. їхнє кохання дедалі міцніло. І це було добре. Щоб витримати місяці й роки, що чекали на них попереду, воно має бути справді глибоким і сильним. Джейк висік іскру, але вона пролетіла за кілька дюймів від хмизу для розпалювання.

— Піднеси кремінь ближче, — порадив Роланд, — тримай рівно. І не бий по ньому кресалом, Джейку, а шкрябай.

Джейк знову спробував, і цього разу іскра впала на хмиз. Закурився легенький димок, але вогню не було.

— Здається, я не дуже добре вмію таке робити.

— Нічого, навчишся. А тим часом подумай, що це таке. Одягнене, коли приходить ніч, і роздягнене на світанку?

— Га?

Роланд узяв Джейка за руки і підніс їх ще ближче до купки хмизу.

— Здається, такої загадки в твоїй книжці нема.

— О, то це загадка! — І Джейк висік ще одну іскру. Цього разу в хмизі з'явився маленький язичок полум'я, з'явився і згас. — Ти теж знаєш кілька загадок?

Роланд кивнув.

— Не просто кілька, а купу. В дитинстві я, мабуть, знав їх цілу тисячу. Ми їх вивчали на заняттях.

— Правда? А навіщо вивчати загадки?

— Мій наставник, Ваннай, казав, що хлопчик, який може відгадати загадку, мислить небуденно. Щоп'ятниці у нас влаштовувалися змагання з загадок, і хлопчик чи дівчинка, які здобували перемогу, могли раніше піти з уроків.