Чтение онлайн

НА МЕРТВIЙ ПЛАНЕТI

...Велетенський диск чужої планети заповнив увесь iлюмiнатор. Вiн освiтлювався далеким Сонцем i був якимсь попелястим в слабому промiннi. Темнiшi або свiтлiшi мiсця на планетi - оце й усе, що можна було розiбрати...

Зорельот давно уже минув орбiту останньої планети сонячної системи Плутона - i тепер увiйшов у зону тяжiння нової планети. Швидкiсть зменшилася до восьми кiлометрiв на секунду. Апарат знижувався по спiралi. Валерiй i Вiкторiя не могли й поворухнутися - перевантаження все збiльшувалося, кров стукала у скронях, шумiло в головi... Швидкiсть зменшилася до посадочної. Автопiлот слухняно повернув зорельот прямо вниз. Назустрiч мчалися знизу гострi пiки гiр. Блискали в сяйвi зiрок кам'янi урвища...

Валерiй витер спiтнiле чоло, схопився за ручку регулятора. Кiлька ударiв вогняних стовпiв з дюз, i корабель майже повис над рiвниною бiля гiрського хребта...

...Захитавшись, космольот глибоко занурився у грунт i непорушно зупинився. Незабаром вгорi вiдкрився люк, донизу впали портативнi металiчнi схiдцi. По них зiйшли двi постатi i зупинилися бiля космольота. Вони були одягненi в незграбнi скафандри з термоiзоляцiєю, довгочасовим запасом кисню i їжi. В прозорих шоломах вмонтовано невеличкi радiопередавачi, з допомогою яких можна розмовляти в свiтi без повiтря...

Це були Вiкторiя i Валерiй - люди Землi.

Вони з цiкавiстю оглянулися, щоб роздивитися незвичайну планету, яка з невiдомої причини вторгнулася в чужу систему...

...На фiолетовому небi серед сузiр'їв сяяла далека блискуча зiрка-Сонце. її промiння освiтлювало навколишнiй пейзаж не сильнiше, нiж Мiсяць вночi. Чорнозелена тiнь падала вiд зорельота на сiру рiвнину. Все навколо було якесь казкове, нереальне...

– Ну от бачите, Валья, - промовила Вiкторiя, - ваше передбачення здiйснилося! Ми зустрiлися - як це ви говорили - "на далекiй невiдомiй планетi"...

Обличчя Валерiя за прозорим шоломом усмiхнулося:

– В iнших умовах я був би щасливий з цього! Але тепер!..

Все було зрозумiло без слiв. Обоє замовкли i з тривогою та цiкавiстю знову почали роздивлятися навколо. По лiнiї обрiю Валерiй визначив, що планета була розмiрами не менша вiд Землi. Потiм вiн нагнувся вниз i почав роздивлятися грунт.

– Вiкторiя! Погляньте-но сюди!
– схвильовано промовив вiн.
– Цей грунт створений органiзмами... ви розумiєте?..

Вiкторiя вiдколупнула грудку пiд ногами i побачила, що Тригуб має рацiю.

Це був справдi такий же грунт, як i на Землi, тiльки замерзлий в страшному холодi мiжзоряного простору...

– Значить, на цiй планетi було колись життя, - задумано промовив Валерiй.
– Воно зникло вiд якоїсь космiчної катастрофи. А тепер ця планета загрожує нам...

– Пора, Валья, - м'яко нагадала Вiкторiя.
– Пора робити розрахунки - чи ця планета пройде мимо, не заподiявши шкоди, чи справдi загрожує нам?..

– Так!
– погодився Валерiй i знову пiднявся по схiдцях в зорельот. За ним Вiкторiя.

В каютi вони роздяглися i почали робити розрахунки...

В потужний телескоп Валерiй спiймав малесеньку цятку - Землю, потiм з допомогою найточнiшого спектроскопа визначив швидкiсть планети по вiдношенню до Сонця i почав робити розрахунки шляху цього космiчного мандрiвника.

Колонки цифр i математичних рiвнянь росли пiд його рукою на листку паперу. Вiкторiя поглянула в цю мить на Валерiя i побачила, як вiн зблiд.

– Що - дуже погано?
– тривожно запитала вона.

– Так, - похмуро вiдповiв Тригуб.
– Ця планета пройде точно по орбiтi Землi. Навiть дивно - чому все так виходить?.. Нiби хтось спецiально послав її нам на погибель...

– Ну, це вже мiстика, Валья!..

– Я розумiю! Але якщо ми не розiб'ємо її, зустрiч, а разом з тим катастрофа - неминуча!..

Вiн рiшуче пiдiйшов до радiопередавача i, настроївшись на Землю, заговорив:

– Земля! Земля! Уважно слухайте! Швидкiсть планети, всупереч даним обсерваторiй, менша, а саме - двiстi вiсiмдесят кiлометрiв на секунду. Це дає додатковi шанси!.. Шлях планети пролягає точно по орбiтi Землi. Сумнiвiв не може бути! Негайно висилайте зорельот з термоядерним пальним. Iншого виходу нема - тiльки розбити цю планету!..

Земля вiдповiла:

– Через пiвгодини космольот вилетить у простiр!..

Валерiй полегшено зiтхнув i виключив радiо.

– Нарештi, можна бути майже спокiйними... Деякий час ми побудемо тут, доки корабель наблизиться - потiм вилетимо. Ми будемо спостерiгати, як ця планета розлетиться на шматки!.. Звичайно, з пристойної вiдстанi... Правда, цiкаве видовище?.. Це ж справжня космiчна катастрофа!..

– Так! Але тепер уже з волi людей, - додала Вiкторiя.

– А поки що, - продовжував Валерiй, - ми ознайомимось трохи з планетою.
– Може, знайдемо щось цiкаве...

Почулися сигнали радiо. Валерiй знову включив динамiк. Говорила Земля:

– Корабель з термоядерним пальним вилетiв у простiр.

– Повiдомлення прийняв! Контролюйте весь час полiт ракети i повiдомляйте мене!..
– вiдповiв Тригуб.

Знову виключивши радiо, вiн повернувся до Вiкторiї:

– Я зроблю невеличку подорож навколо космольота... Ви слiдкуйте за сигналами з Землi i пеленгуйте також менi, щоб я не заблудився...

– Гаразд!

Валерiй одягнув скафандр i опустився на поверхню планети.

– Алло! Вiкторiя!
– почувся його голос по радiо, - чи чуєте ви мене?..

– Чую добре!

– Я буду пiдтримувати розмову з вами весь час. Не забувайте давати сигнали!..

Невелика пауза, а потiм Вiкторiя знову почула слова Тригуба:

– Дивно - Сонце знаходиться на тому ж самому мiсцi, що й ранiше, тодi, як ми прилетiли! Очевидно, ця планета не обертається навколо осi! Недалеко бачу пасмо гiр .. Ряд срiблястих пiкiв! Дуже погано видно. Пiду в напрямку до них, познайомлюся з рельєфом... Може, знайду щось цiкаве.

– ...Включаю прожектор. Нiчого не бачу, крiм крижаної пустелi. Дивно, дуже дивно - яким чином ця планета стала мандрувати в просторi?!

Раптом Вiкторiя почула вигук здивовання, якесь бурмотiння.

– Що там цiкавого, Валья?
– запитала вона.

– Чудеса!
– схвильовано вiдповiв Валерiй.
– Вiкторiя! Тут в свiтлi прожекторiв я бачу стiну... не кам'яну, не природну стiну... Ось я пiдходжу ближче.. Так! Я не помиляюсь - це, безумовно, витвiр розумних iстот!..

– Що ви кажете?
– вигукнула здивована Вiкторiя.