Чтение онлайн

– Та не пропадаю я!

– Як був целкою, так і лишився, - сумно сконстатував Геннадій.
– Схаменися. Ти ж не священик!

– Гена, - крикнув Георгій, - я бачив твою жінку голою!

Тоді Геннадій вибив Георгію один зуб і віддав йому його мед.

У тридцять п'ять років Георгій закохався у свою ученицю Олю. Їй було дванадцять років.

Георгій вирішив з Олею одружитись, як тільки вона закінчить школу, і чекати довелося п’ять років. Цей час Георгій витратив на Олине виховання і освіту.

А потім Оля втекла з села з польськими туристами.

– Георгію, - питав у Георгія Григорій, коли той вкотре приїздив в гості з бутлем меду, - тобі не нудно? Що ти там робиш, в тому селі, стільки часу?

– Зі зміями борюся, - відповідав Григорій.

З кожним роком Георгій розповідав про себе все менше. Більше слухав.

Так-так, у Григорія народилася друга дитина. Дівчинка. Назвуть Софією.

Георгій сам допоміг Олі втекти з польськими туристами. Власне, з туристом. Молодим чорноволосим хлопцем.

Того вечора Оля прийшла до Георгія в хатину біля лісу вся в сльозах і сказала, що його любить, туриста.

Георгій хотів сказати, що теж її любить, але змовчав.

Оля мала довге світле волосся і великі сірі очі. Хоча, може, і не сірі.

– Анджей мусить повертатися в Польщу, - плакала Оля, - він і так тут затримався. Що мені робити?

– Забути його, - твердо сказав Георгій.

– А ви би забули?
– плакала Оля.

– Я би забув.

– А я не забуду.

За це Георгій в Олю і закохався. За істерикуватість і великі невідомо якого кольору очі.

– Олечко, - спокійно говорив Георгій, - ти ще мала. Перша любов швидко минає.

– Ця не мине! Я його люблю більше за все на світі!

– Завжди так здається.

– Що мені робити?
– далі плакала Оля.

– А цей твій Анджей любить тебе?
– обережно спитав Георгій.

– Аякже! Більше за Юру, і за Тараса, і за Івана, за всіх! Вчора вночі на сіні я три рази кінчила!

Георгій довго мовчав і дивився на стару фотокартку в себе на підвіконні. Сфотографована дівчина дуже схожа на Олю. Георгій вирішив, що йому вистачить і цього.

– Три рази - ще не означає любов, - сказав Георгій.

– Дайте мені грошей, - раптом крикнула Оля.
– Я поїду з ним! Дайте мені грошей! Я все що хочете для вас зроблю, тільки дайте!

Оля скочила на ноги і одним махом зняла з себе сукенку. Під сукенкою нічого не було. Георгій вдруге побачив голе жіноче тіло. І воно було так само прекрасне.

Оля підійшла до Георгія впритул і поклала його руку собі на груди.

– Ви дасте мені грошей, правда?

«Як мені це витримати? Як це витримати?» - думав Георгій.

Якось пізно восени, в неділю, Георгій рушив на гору, щоб відправити знайомим з мобільного кілька повідомлень.

На висоті півтора кілометра він надибав густо вкриті ягодами кущі чорниць і присів їх скуштувати. Раптом з-поміж чорничного бадилля щось зблиснуло. Георгій зрозумів, що то схований Геннадієм золотий злиток.

– Як дивно, що Геннадій сховав його саме сюди.

Георгій взявся розсувати руками бадилля, аж тут перед ним виріс величезний візерунчастий змій. З пащеки змія ринуло полум'я і обпекло Георгієві обличчя і руки.

Георгій впав перед змієм навзнак, просячи милості.

– Чого ж ти зі мною не борешся?
– спитав змій.

– Вибач мені, вибач мені, я не можу, - відповів Георгій.

Наступного ранку Григорій отримав від Георгія повідомлення такого змісту: «Я знайшов золотий злиток Геннадієвого батька, але мій змій знайшов мене».

Я ненавиділа свою корову, а вона мене.

Хоча ми були два чоботи пара: обидві псишки. Ми конкурували одна з одною у психічній ненормальності, і корова завжди брала наді мною верх, бо бігала набагато швидше. В неї чотири ноги, а в мене всього лиш дві.

Бувало так: ми з нею йдемо селом, обід, сонце пече, в мене лупиться на носі шкіра, вона, чорна, як смола (хоча її мама була суцільно біла), обережно плентається попереду, час від часу завбачливо озираючись назад зафіксувати зміни мого настрою. Я їй кажу:

– Суко, ну тепер, коли вже по всьому, ти можеш мені пояснити, нащо було втікати в ліс!

Ласька глипає великим чорним оком в мій бік і мовчить.

– Ти не подумала, як мені?!
– починаю підвищувати голос.
– Ти ж бачила, що я читаю книжку! І книжка дуже цікава! Якби ти прочитала у своєму житті хоч одну книжку, то знала би, як це, коли ти читаєш, а якась дурна корова, за якою ти маєш наглядати, бицкається з толоки просто в ліс!

Ласька сподівається, що я спишу її вину на оводів і мух.

– Ну а що оводи і мухи! Мене теж кусали, але я не біжу в ліс!

Ми минаємо хату Вуланів. На воротах стоїть Люба Вулан - дебела глухоніма дівчина, яку щодня на пасовиську ґвалтує її нормальний молодший брат. Вона завжди якось по-дурному регоче, і мені від цього стає моторошно.

– Ти знаєш, як мені хотілося тебе відлупити?
– продовжую я.
– Дуже хотілося! Але ти так швидко бігаєш, що куди мені! От повернемося в стайню, і тоді нарешті я тебе наб'ю. Добре наб'ю! Патиком! Щоб ти пам'ятала!

Минаємо хату Камайкіної. Я трохи пенджу корову, бо боюся з нею зустрітися - старою маразматичною бабою, яка вже два роки на мене полює. Ласьчина мама розбила в полі її копицю сіна, коли я читала «Знедолених» Гюго.

Ще одна хата, а далі моя, а далі сільський склеп. В склепі нічого не продається, крім солодкої сильно газованої води «Яблуко», жувальних гумок «Turbo» і сірників.

– Як я тебе відлуплю! Аж гай буде шуміти!
– корова збентежено глипає на мене своїм великим чорним оком і опускає голову так, ніби хоче поскубти на дорозі травичку.