Чтение онлайн

— Реєстраційне Бюро там, — показав йому один із Гаджі. — Ми будемо твоїми свідками.

Баррент і досі не розумів до останку, що коїться. Та, оскільки доля несподівано усміхнулася йому, він надалі вирішив ні про що не розпитувати. Ще буде доволі часу, щоб довідатися про своє становище.

У супроводі Гаджі Баррент дійшов до Реєстраційного Бюро на Стрілецькій площі. Там знудьгований клерк вислухав їхню історію, знайшов потрібні папери, викреслив з них ім’я Дрейкена і над ним написав Баррентове. У документах уже було кілька закреслених імен. Очевидно, бізнес у Тетрагіді робився швидко.

Так Баррент став власником протиотрутної крамниці на Бульварі Неподобств.

Ділові папери також офіційно визнавали за Баррентом статус Вільного Громадянина. Клерк видав йому перстень, виготовлений зі збройового металу, і порадив якомога швидше вдягнутись, як належить Громадянинові, щоб уникнути небажаних інцидентів.

Надворі Гаджі побажали йому успіхів. Баррент вирішив глянути на свій спадок.

Бульваром Неподобств називався короткий проїзд між двома вулицями. Ближче до його середини містився магазинчик з написом «Протиотрутна аптека». Під вивіскою він прочитав: «Засоби проти будь-якої отрути — тваринного, рослинного чи мінерального походження. Завжди носіть з собою нашу зручну аптечку самодопомоги. Двадцять три протиотрути в коробці кишенькового розміру!»

Баррент відімкнув двері й увійшов. Позаду низького прилавка до самої стелі височіли полиці, заставлені підписаними пляшками, бляшанками й коробками. Були там ще прямокутні скляні банки, в яких зберігалися подрібнені листки, гілочки, гриби. Поруч на окремій полиці стояли книжки з назвами типу «Швидкий діагноз гострого отруєння», «Похідні миш’яку» та «Переробка блекоти».

Було очевидно, що отруювання відігравало чималу роль у повсякденному житті Омеги. Ось крамниця — а, напевне, є й інші — цілком призначена для продажу протиотрут. Подумавши, Баррент вирішив, що отримав у спадок незвичайне, але почесне діло. Він прочитає книжки й довідається, як працюють такі заклади.

До аптеки долучалася квартира з вітальні, спальні та кухні. В одній із шаф Баррент знайшов кепсько пошитий чорний костюм Громадянина й переодягнувся. Потім дістав із своєї тюремної роби пістолет, який йому дала дівчина, зважив у руці й переклав до кишені нового костюма. Вийшов з крамниці і рушив назад до «Товариства захисту жертв».

Двері були ще відчинені, троє обідранців і далі сиділи на лаві. Зараз вони не сміялися. Мабуть, знудились від довгого чекання. Пан Френдлер ще й досі сидів за столом під стіною й переглядав грубий зшиток паперів. Дівчини ніде не було видно. Баррент підійшов до столу, й Френдлер підвівся, щоб привітати його.

— Прийміть мої поздоровлення! — вигукнув він. — Любий друже, щирі, найтепліші поздоровлення. Постріл був просто незрівнянний. До того ж не цілячись!

— Дякую, — мовив Баррент. — Я прийшов до вас тому, що,…

Знаю, знаю, — урвав його Френдлер. — Ви хочете довідатися про права й обов’язки Вільного Громадянина. Хіба є щось природніше? Якщо ви зводите присісти на ту лаву, то я через…

— Я прийшов не для цього, — заперечив Баррент. — Звісно, я хочу знати свої права і обов’язки, але спершу мені хотілося б знайти ту дівчину.

— Дівчину?

— Ту, яка сиділа на лаві, коли я ввійшов. Саме вона дала мені пістолет.

Пан Френдлер здивувався:

— Громадянине, ви помиляєтесь. Тут не було жодної жінки протягом дня.

— Вона сиділа на лаві поряд із тими трьома добродіями.

Дуже приваблива чорнява дівчина. Ви не могли не помітити її.

— Звичайно, я помітив би, якби вона тут була, — мовив Френдлер, кліпаючи очима. — Але, як я вже казав, жодна жінка не заходила сьогодні до цього приміщення.

Баррент пильно поглянув на нього й витяг з кишені пістолет.

— У такому разі, де я дістав ось це?

— Я його вам позичив, — мовив Френдлер. — Радий, що ви з успіхом скористалися ним, та зараз я просив би повернути його.

— Ви брешете, — Баррент міцніше стис зброю. — Давайте спитаємо цих людей.

Вілл, а за ним і Френдлер, підійшли до лави. Баррент розворушив чоловіка, який сидів найближче до дівчини, й запитав його:

— Куди пішла дівчина?

Чоловік підняв розпухле, неголене обличчя.

— Про яку дівчину йдеться. Громадянине?

— Ту, яка сиділа ось тут.

— Я нікого не бачив. Рафіле, а ти бачив жінку на цій лаві?

— Тільки не я, — відгукнувся Рафіл. — А я не вставав з цього місця від десятої ранку.

— Я теж її не помітив, — мовив третій чоловік. — А в мене гострий зір.

Баррент оглянувся на Френдлера.

— Навіщо ви брешете мені?

— Я сказав вам чистісіньку правду. Тут цілий день не було ніякої дівчини. Я позичив вам цей пістолет, бо маю такий привілей як президент «Товариства захисту жертв». А тепер, прошу, поверніть його мені.

— Ні, — відрубав Баррент. — Я не віддам пістолет, поки знайду дівчину.

— Це нерозумно, — сказав Френдлер і квапливо додав: — Я маю на увазі, що за таких обставин крадіжка не вибачається.

— Що ж, доведеться ризикнути, — відмовив Баррент, повернувшись і вийшовши з «Товариства захисту жертв».

Баррентові потрібен був час, щоб оговтатись після свого стрімкого вступу в життя Омеги. Від безпорадності новонародженого, вбивши людину, він пройшов шлях до власника протиотрутної крамниці. З забутого минулого на планеті під назвою Земля його закинуло в непевне сьогодення світу злочинців. Він побіжно познайомився зі складною суспільною ієрархією й почав здогадуватись про узаконену програму вбивств. Відчув, що може покластися на себе, й відзначив, що на диво вправно стріляє. Та Баррент розумів, що йому ще доведеться дізнатись набагато більше про Омегу, Землю, себе самого, і сподівався прожити досить довго, щоб усе з’ясувалося.

Та передусім найголовніше. Треба заробляти на життя. А для цього слід вивчити все про отрути й протиотрута; засоби.

Він оселився в квартирі позаду протиотрутної крамниці й став читати книжки, що залишилися після Гаджі Дрейкена.

Література про отрути захоплювала. Тут були відомості про земні рослинні отрути — з чемериці, дурману, отруйного пасльону, тису. Він прочитав про дію болиголова — від попереднього збудження до останніх передсмертних корчів. Можна було отруїтися синильною кислотою з мигдалю, а також наперстянкою. Жахливо діяла тоя з її смертельним запасом аконітину. Були й отруйні гриби, як-от бліда поганка і мухомор, вже не кажучи про суто місцеві отруйні рослини: червоношапник, летюча лілія та смертельник.

Проте рослинні отрути, хоча й численні, були тільки одним розділом його студій. Він мав дізнатися й про земних тварин, морських істот і птахів, про кілька видів отруйних павуків, змій, скорпіонів і велетенських ос. Був і досить разючий вибір металевих отрут: миш’як, ртуть, вісмут. Не забували й звичайні кислоти — азотну, сірчану, соляну й фосфорну. Окрім того, з різних джерел добували такі отрути, як стріхнін, мурашина кислота, гіосциамін та беладонна.

До опису кожної отрути долучений список з однієї чи кількох протиотрут, але Баррент підозрював, що ці складні, ретельно описані формули були здебільшого неефективні. Справа ускладнювалася’ тим, що для успішного лікування потрібно було правильно визначити отруту. А симптоми від різних отруєнь часто збігаються.