Классическая проза

Марфа Галактіонівна дуже любить читати Леніна й Маркса. Але іноді вона сідає читати Леніна й Маркса, а рука тягнеться за Мопассаном. Це буває тоді, коли в кімнату влетить такий симпатичний, але зовсім не підпорядкований монументально-реалістичній теорії весняний вітерець і почне валяти дурня в її декольте.…

І звідки йому такі дикі мислі, з обуренням подумав Трохименко. Йому навіть смішно стало, що в нього зринула така думка. Зразковий червоноармієць з прикордонного корпусу, вій прекрасно знав, що гукнути на такій відповідальній варті, як його варта, міг би лише божевільний. Сам сміявся з вигадки своєї…

Яка-ж подібна ся історія до нинішнього на­шо­го життя! Та-ж і нині во­рог так час­то во­дить за ніс на­ших людей і спо­ну­кує їх доб­ровільно зрікатися своїх прав, та-ж і нині во­рог живає доб­ре випрак­ти­ко­ва­но­го спо­со­бу, ви­най­шовши собі все якесь но­ве сто­ронницт­во між на­ми і пус­ка­ючи…

А красний був такий! Білявенький, чемно одітий і дуже тихий. В него була божевільна мати. Це таке нещастя, понад яке нема на світі. Мати божевільна! Про це розказувала її старша шкільна товаришка, що мешкала близенько і все як про близьких сусідів знала. З її города мож було бачити ціле подвір’я Карла,…

- Грицьку проклятий! Грицьку каторжний! Грицьку! - зарепетував ото Івась, теряючи надію знайти брата. Йому не так досадно було на Василя,- той далеко пішов ховатись,- а Грицько - Грицько тут десь,- він тільки закрив очі, а той і гукає: «Уже!», а от не знайде ніяк. Нігде б так і затулитись, немає таких…

Дiждалися - ве­че­ря го­то­ва. Га­ля смiється, i усi ве­че­ря­ють i спа­ти ля­га­ють. Огонь у пе­чi пот­ро­ху по­га­сає, на­че сам по­чина дрi­ма­ти, гас­не зов­сiм - у хат­цi тем­нi­сiнько, й усi заси­пають. Ранiшнiй хо­лод не хо­че нi­як да­ти пос­па­ти, прой­ма i та­ки хо­че по­бу­ди­ти й та­ки…

Посідали. - Перш ніж почати з вами працю, мушу сказати вам от що: ви, певне, не гаразд уявляєте собі, яку складну роботу беремо ми на себе: робота має бути морочлива, довга і, може, здаватиметься навіть нудною. - Ні! Ні! Робота цікава!..- гаряче запротестували з усіх боків. - Ви послухайте мене!…

Крім того, коли роги у бика прикорочені, він втрачає чуття відстані, і матадорові легше ухилятися від нього. На скотарській фермі бики постійно б'ються між собою, і в цих іноді кривавих сутичках навчаються орудувати рогами, отож чим старший бик, тим більше у нього досвіду і вміння. І ось антрепренери,…

Карпо Петрович почув холодок під мундиром. Такий знайомий і неприємний, з яким завжди стрічав начальство. — Дорь-ка! — крикнув він строго. — Руш мені тільки ще хоч разок — я тобі дам!.. Фу-ти, ну-ти, господи боже... віце-губернаторський син... Він підняв палець в важкому персні і накивав. Сусанна…

Хай гудуть. А як догудуться, — ну, що ж, — доведеться день другої перемоги святкувати. Коли не нам, то бабусиному Васькові, що так пильно на літаків удивляється. Перчіль у похід зібрався… Лорд Пістон Перчіль, зустрівши Новий рік келихом шампанського і побажавши справжнього миру всьому мирові,…

«Ей, я лиха не боюся, З ним ночую, з ним і днюю; Ти втікай, бо я, мосьпане, На таких, як ти, полюю! В мене рими — соколята, Як злетять до мене з неба, То вони мені вполюють, Вже кого мені там треба!» «Та який ти з біса мудрий! — Мовить лицар. — Ще ні разу Я таких, як ти, не…

- На гарачы многа цукру iдзе, а дзе тут яго набрацца; я цёплага нап'юся. Калi чабор рабiўся цёплым, ён даставаў з палiцы паперку, а ў паперцы заверчаны былi два кавалачкi цукру. Адкусваў драбок цукру, трымаў пад языком i выпiваў шклянку чабру. I зноў iшоў калыхаць унучка: Пайшоў каток у лясок,…

- Чаго я да цябе, пане Базылькевiч, прыйшоў, - загаварыў Бiрыла, працягваючы Тоню руку. - Ну чаго? - Тут, пане-браце, такая загваздка выходзiць, што цi не ўзяўся б ты мне малатарню паправiць? Тоня Базылькевiч быў добры майстар на такiя рэчы, i душа яго ў гэты момант устрапянулася: калi ўдзень…

Де ж наші зовиці? Еге! Як мати усе їх ніжить, так вони й байдуже! Покинули невістку, а самі і за холодну воду не приньмуться. Забралися собі у противну хату та писанки оправляють, що цілий піст писали. Та й мудрі ж і писанки! Зелені гвоздички з блакитним листям; а кохвейна рожа на усе яйце і не уписалася,…

(Садится.) Де-Сильва Как это странно! Что с вами, — друг? Быть может, вы больны? Иохаи Три дня меня с радушием обычным Манассе принимал. Де-Сильва Ну, а Юдифь? Под нежный шопот песен колыбельных, Почти с пеленок волею родных, В невесты вам обещана…

— Где мои дети и эта горе-нянька, вы их не видите? Наверное, пошли другой дорогой. Мы остановились в «Англетере». А вы? — В «Сальдоре». — Один? — С родителями. Вдруг она помахала длинными пальцами и предложила ему взглянуть на пляж. Все-таки французы — удивительный народ, все у них по расписанию.…

Необходимо понять, что такая рабочая философия дает писателю возможность вкладывать в свой труд не только себя, но и то, что им рассмотрено и оценено, преломлено через его «я». Вышесказанное особенно ярко иллюстрируется на примерах гигантов интеллекта, знаменитого триумвирата — Шекспира, Гёте, Бальзака.…

– Лаура, – не раз говаривала она мне, – остерегайся бесцветной суетности и праздного мотовства английской столицы. Держись подальше от скоротечных удовольствий Бата и от вонючей рыбы Саутгемптона. – Увы! – восклицала я в ответ. – Как, скажи на милость, избежать тех пороков, которые никогда не встретятся…

В наибольшей степени новое пробивалось у него в прозе, к которой он обращается сразу же после воины. Это портреты знакомых людей и зарисовки пережитых событий. Характеры и поступки людей здесь очень достоверны. Это заметно, например, в таких известных и популярных его рассказах, как «Хатидже» (1922)…

В неожиданном горе и в непонятности происшедшего (его нет — его никогда с нами не будет — и как мы — никто! — не чувствовали, что мы должны его потерять?), глядя на растерянные лица друг друга, повторяя слова, переданные по телефону, о неизвестности, как произошла смерть, — мы вспомнили ту, которую он…