Проза

Мама стоит у бортика и машет Шуре рукой. Потом Шура видит возле мамы высокого мужчину в длинном черном пальто. И еще она видит, как оба они неотрывно смотрят на Шурины «пируэты» и о чем-то оживленно разговаривают. Тут Шура отвлекается на Ладку Самсонову, точнее, на ее костюм. У Ладки, конечно, белые…

JACK. (Sitting down on the ofa.) In the country. ALGERNON. What on earth do you do there? JACK. (Pulling off hi glove .) When one i in town one amu e one elf. When one i in the country one amu e other people. It i exce ively boring. ALGERNON. And who are the people you amu e? JACK.…

– Почему вы сидите здесь одна, под дождем? Вы уже промокли. – Просто я… – замолчала и нахмурилась, чувствуя неясное раздражение. – Как вас зовут? – юноша протянул к ней руку. – Я могу помочь. – Не трогай меня! – паника захлестнула и Сагора невольно дернулась; что-то страшное пробивалось наружу…

В день перед отъездом, стоя вечером на балконе, Миша увидел в небе падающую звезду и загадал желание. "Судьба посылает мне знак!" - подумал он и, счастливейшим человеком на планете, отправился спать; а перед сном мама нежно обняла и поцеловала своего "Крошку Енота", сказав ему, что "Всё обязательно получится!"…

И вот тогда, бесконечной, лживой Русской Сказке, убаюкивающей народы, наступит Конец. Максим. = = = "Трудная Дорога ДОМОЙ...!" - "Ты, свой, путь отыщи...! - мне твердила Судьба - "Ведь из тысяч дорог..., Твоя Только..., - Одна...! Попадёшь ли Ты в Рай...!? Сгинешь в адском…

Но порой ведь бывает и так, что даже слепая курица находит зернышко. Точно так оно- случилось и с Микко. В один прекрасный день он наткнулся на большой корунд, лежавший на отмели прямо на гальке. Великолепная Звезда Лапландии, величиной с кулак — крупнее тут не находили. Если, конечно, верить его рассказу.…

О, коли б ми в ганебних справах були такі ж соромливі і боязкі, як це часто ми буваємо боязкі і хибно соромливі у порядних вчинках! *** Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру. *** Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого. …

Тепер він знову з нею. Цвіте душа! – так могла б назвати те почуття, що має в собі до нього. Ось він тут. Нечутно можна підкрастися до нього з-за спини і обійняти, вщипнути за вухо, скубнути за чуб… Проте ні, цього не можна, зараз він весь у роботі, в напрузі – штурмує середні віки. Можна тільки паперову…

— Брасай сумку, нах, і пашол убірать лістья, понял, нах? — то було моє перше бойове завдання. Захист Батьківщини треба було почати з граблями в руках. Я покрутив головою в пошуках місця, куди кинути свої речі, але дістав від прапора підзатильник. І був би заробив ще смачний копняк під сраку, якби не…

– Маємо лопати? – зрештою запитав молодший із чоловіків. – …Ну, хоча б одну? – Ні. – А дошки? Водій заперечно похитав головою. Якийсь час вони переминалися з ноги на ногу, сердито обдивляючись заціпенілий джип, а тоді без зайвих слів і нарікань опустилися навколішки й узялися відкопувати колеса…

Не дивлячись на абсурдність альтернативи — блискуче продовження приголомшливо-успішної шпигунської кар’єри чи безнадія втечі в любов, він, потвора Сташинський, «чудовисько в людській подобі» та «робот-убивця», вибирає друге. Таке враження, наче він не досвідчений і цинічний галицький перевертень, а просто…

– Оце яка весна тепла! – каже Рясничка. – Хліб вродить. Вчора дивилась я на жита, то такі жита, що й вуж не пролізе . В мене в городі так-то гарно сходить усе! Тілько що товар в мене не дуже викрашається... а в інших товар – то як гора. Така-то вже доля моя! Що ж, у чуже щастя не вкупитись! Чи пам’ятаєте,…

І звідки йому такі дикі мислі, з обуренням подумав Трохименко. Йому навіть смішно стало, що в нього зринула така думка. Зразковий червоноармієць з прикордонного корпусу, вій прекрасно знав, що гукнути на такій відповідальній варті, як його варта, міг би лише божевільний. Сам сміявся з вигадки своєї…

Отоді й з’явився той перший, виразний до болю, спогад. Не знаю, хто саме тримає мене за руку — мати, доглядальниця, служниця чи, може, тітка. Не певен, яка це пора року. Пополуденне сонце похмуро позирає на будинки, що оточили пагорб. Тримаючись за чиюсь жіночу руку, я йду вгору, до будинків. Хтось прямує…

А ще як інженера і міністра шляхів у недавніх трьох урядах УНР Сергія Прокоповича Тимошен- ка приваблювала в Юрієві Оттовичу Отмарштайні точність і обов’язковість кадрового військовика, та обов’язковість навіть не від виховання, здавалось, ішла, а була особливістю його натури, від роду наді- леною. Отмарштайн,…

Сонячний камінь на принебессі міг би засвідчити наближення тридцятих років цього неспокійного віку. Але почнемо з малого, можливо, тим колись відкриємо і велике. Сподіваючись довести сей життєпис до наших днів, все ж не виявлятимемо аж занадто великого поспіху, пам'ятаючи, що дерзновенний труд буває…

Когато поливачката мина по булеварда, той остави писалката и се заслуша. Тоя силен и жив шум, толкова неочакван в топлата тишина, изведнъж му напомни нещо хубаво и далечно, нещо скръбно в същото време, нещо, свързано с годините, които се движеха бавно и тихо като сенки. Тогава живееха в голяма жълта…

— Я питаю не у вас, а в решти стада, — присадив її Четвертак. — Зрозуміло? Охоче послухаю критичні зауваження. Сміливі думки, контроверсійні питання. Ну, є хтось відважний? Я несміливо піднесла пальці на висоту брів. І зараз же опустила руку. Проте зелені очі доктора Четвертака вловили цей порух. …

В академії я вчився добре, ніхто краще за мене не писав, ніхто ліпше за мене не складав віршів, що завжди відзначав професор Горка, ніхто так гарно не говорив божественною латиною — вже за те мої товариші-спудеї мене не любили; зрештою, і я також нікого з них по-товариському не любив, був-бо, як уже…

Вже над світом, коли східний край неба спалахнув полум’ям і свіже повітря виповнилось чудовою гармонією пташиного співу, Гнат, коливаючись, мов п’яний, поплентавсь додому. В полудне прийшла до Гната його тітка Мотря. Вона вже все знала. Їй так було жаль бідного Гната! Скривдили бідного сироту вороженьки…