Проза

Роксолана Сьома ГОЛОВНІ ПЕРСОНАЖІ Валька , внучка Дарини Яворівської. Марійка Гайдук , донька Тамари, внучка Олени, двоюрідна внучка Христини, правнучка Василини. Маргарита Чикун (на прізвисько Крадуниха), донька Ганни, внучка Параскеви. Тетяна Онищук (на прізвисько мала Шолудиха),…

Най-после бурята като че ли попремина. Все още валеше — слаб дъжд, носен от вятъра, мътен и сив. Отново запалих мотора. Там някъде далече на запад в гъстата маса на облаците навярно се беше отворило малко прозорче, защото асфалтът порозовя. Потеглих бавно по стръмнината, след това постепенно усилих хода.…

Але його й так непомітно було за юрбою. Він був маленький, тендітний і здавався хлопчаком, дарма що май понад двадцять років. Щохвилини він радів зі своєї вигадливості. Адже ж він справді зовсім не схожий на Жида! Вимова бездоганна. Документи взято разом з одежею. Хто догадається, що він Жид? Не дурно…

«Забув, як ходив у калошах, обмотаних рукавами од старої куфайки, що змерзлися за день, мов ті ковганки, й лещатами стискали ноги?..» І на ранок, прокинувшись та поснідавши куснем хліба а яблуком чи кухлем вишневого чаю, заходжувався Свирид коло господарства. А як робити було нічого, нишпорив у дворі,…

– А що, сину, може, череда вже йде? – спитала Зінька в сина. – Може, вже йде… Піду вигляну, – знехотя обізвався син. Але він пішов дивитись не на вівці, а попростував у садок, перейшов через город і стежечкою пішов тихою ходою до того місця, котре було в далекому кутку огороду, на низині, засадженій…

Здавалося б, постмодерністський міт Іздрика не відає свого: все нібито вже було. І про подібну дружбу ідеології з романом вже звідомляли Лукач і Кундера, Адорно і Блох, Бурд'є і Машере. Втім, сенс читання подібного тексту залежить від читача, і саме в «Подвійному Леоні» кожна з сестер знайде те, чого…

Раз мама топили в печі, я пустував: зачепив ключкою той глечик за вушко та й тягаю по полу. Мама насварилися: - Грай, глечику, грай, підеш без вушка! Я почув теє, сам собі дивуюся, чого це мама не на мене гримають, а на глечика, та й радий тому, «аби не на мене»,- думаю, далі граюся з глечиком, як…

І взяв нас усіх чотирьох до свого замку. Ледве-ледве я упросив його, щоб хоч мене одного пустив до тебе. Тепер, вельможний Ведмедю, сам поміркуй, чи ми винні в тому, що ти сьогодні голодував, і що тобі далі робити. Почувши це оповідання, Ведмідь всю злість обернув на того нового суперника, що так…

«Алла-алла! — думає Емене. — Ти справедливий, але чому невірним жінкам краще живеться на світі, ніж правовірним?.» Грішні думки путаються в голові у дівчини. А нині Байрам, а нині свято! Досадно дівчині, що до неї приступає шайтан, і нашіптує неподобні думки, і хвилює дівочу кров… Він приковує очі…

- Калi старэйшыя цябе не ўзлюбiлi, не ўцякай ад iх, а старайся пасябраваць... Не думаю, што яны такiя ўжо нягоднiкi. - Хто? Гэтыя дзецюкi? - прамовiў Жан-Луi. - Яны нападаюць на мяне, як звяры... Калi што скажаш не па-iхняму, б'юць i гоняць прэч... Паравоз даў гудка, i Ален прыбег у вагон да бацькi.…

На трэцiм тыднi вайны ў зарэчньм мястэчку асеў нямецкi камендант, а яшчэ раней з Галаскоў чутно было, як па шашы грукаюць i равуць нямецкiя машыны. У мястэчку пачалi шукаць неадмабiлiзаваных мужчын. Яны i сапраўды былi i прыхоўвалiся, дзе хто мог. Такi самы быў i Марылiн каваль. Яму горка было i дом…

- Чаго?! - Там камсамольцы нашы спектакль ставiлi, iшлi вечарам, я iх перавёз i сам пайшоў з iмi. - А паром на каго пакiнуў?! У голасе бацькi пачуўся нейкi страх. - Нi на каго. Прывязаў на тым боку i пайшоў. Якi тут чорт, думаю сабе, паедзе гэтакiм лiхалеццем. - I нiчога? - Мусiць,…

– Я сделаю вам сандалии на деревянной подошве, – пообещал Фодис. – Спасибо, Ричард, – воспротивился Антоний, – я не должен думать о теле. Надо молиться за колодников, за сорок человек, работающих в цепях. – Адмирал позаботится о них: он заковал бунтарей, он и снимет кандалы. Пусть радуются, что живыми…

Жена ничего не говорила, молча и чуть более серьезно смотря на мужа, который на ее глазах только что стал первым человеком страны. А она, соответственно — первой леди. Мальчик сказал ему: — Все, теперь ты окончательно стал президентом России, а не «исполняющий обязанности», — вздохнул он. — Ты дома-то…

Ныне Сергеева все чаще достигали шумы и веяния незнакомого мира, проросшего сквозь его казавшийся вечным и неизменным порядок. Непонятный птичий язык тревожил ухо, рассеянно-проницательные, будто издалека, даже если в упор, взгляды ожигали лицо безжалостной отчужденностью, он испытывал странное смущение…

«...Се­год­ня из Япо­нии в Аме­рику, заключив контракт на три с половиной года с известным баскетбольным клубом “Найт”, от­пра­вились шес­те­ро иг­ро­ков-бас­кетбо­лис­тов. Все шес­те­ро не­веро­ят­но та­лан­тли­вы. Пя­теро быв­ших чле­нов известной команды По­коле­ния Чу­дес и иг­рок ко­ман­ды Сей­рин,…

Арсенова угнетало, что ни его воодушевляющий пример, ни пламенная агитация не пробудили ни в одном из нас мечты о ринге. Мы не сомневались, что Петя может уложить любого из нас одной левой, но, видимо, это и отпугивало от боксерской карьеры. Какие же чудо-богатыри его соперники, если Великий Арсенов…

Не зная, куда деть своё простодушное, большое, нелепое тело, он под разными предлогами начинал переходить из столовой в кухню, нося для гостя чистую вилку, салфетку, особый сорт бразильского перца, – дольше, чем нужно, задерживаясь у окна в кухне, кусая нижнюю губу, – потом, спохватываясь, бежал обратно…

Он уже знал, что в небесном чертоге Отца ему будет скучно без грубой, плотной, пахучей, пестрой земной круговерти с кучей ненужных забот и дел, порочной, низкой, отвращающей персть земную от милостиво простертых Божьих рук — да ведь после сладимой родниковой воды хочется иной раз ожечь гортань глотком…

Два дня валяюсь в постели — срок не слишком велик для гриппующего больного, но и не мал, чтобы не затосковать. Одиночество… Люди, закрученные жизнью и уставшие от мирской суеты, порой мечтают о нем. Жаждут отключиться, расслабиться, отдохнуть один на один с собой. Однако я не припомню случая, чтобы кто-нибудь…