Чтение онлайн

— Сподіваюся, рано чи пізно археологи візьмуться до тих пошуків, бо тільки збудують Суецький канал, тут одразу зведуться нові міста. Але з того каналу «Наутілусові» жодної користі!

— Ясна річ. Проте він буде корисний усьому світові,— сказав капітан Немо. — Ще древні гаразд розуміли ту користь, яку міг би принести торгівлі зв'язок Червоного моря із Середземним. Але їм і на думку не спадало прокопати Суецький канал, і вони обрали інший шлях, з'єднавши Ніл із Червоним морем. Коли вірити переказам, вони почали копати цей канал за фараона Сезостріса 50. Проте достеменно відомо, що вже 615 року до нашої ери фараон Нехо 51заходився будувати канал між Нілом та Червоним морем у тому місці, де Єгипетська низина тягнеться в бік Аравії. Вважалося: цей канал — од Нілу до Червоного моря — судна проходитимуть за чотири дні: завширшки він був такий, що ним могли вільно плисти поруч дві триреми 52. Будівництво тривало за Гістаспового сина Дарія 53і завершилося, мабуть, за Птолемея ІІ 54. Страбон бачив, як каналом пливли судна; та недостатня глибина його, починаючи від Бубаста і до самого Червоного моря, обмежувала термін навігації кількома місяцями. Аж до віку Антонінів 55цей канал правив за торговельну артерію. Згодом, занедбаний і замулений, він геть занепав і був поновлений тільки з наказу халіфа Омара 56. Та десь у роках 761 чи 762 його занапастив халіф Аль-Манзор 57аби відрізати довіз провіанту військам повсталого супроти нього Мохаммеда-бен-Абдуллаха. За свого єгипетського походу ваш генерал Бонапарт відшукав сліди каналу в Суецькій пустелі і, захоплений припливом, трохи не загинув під самим Гаджеротом, на тім самім місці, де Мойсей три тисячі літ тому стояв табором.

— Ну що ж, капітане, чого не поталанило здійснити древнім — з'єднати двоє морів, скоротивши таким чином на дев'ять тисяч кілометрів шлях із Кадіса до Індії,— те зробив Лессепс 58, і незабаром Африканський материк перетвориться на великий острів.

— Авжеж, пане Аронаксе, і ви маєте право пишатися за свого земляка. Ця людина складає честь нації більше, ніж славетні капітани! Його шлях, як і багатьох інших, почався з невдач і поразок, та він переміг, бо в нього геніальне завзяття. Сумно думати, що праця, яка могла бути міжнародним надбанням і гордістю всієї держави, з'явилася завдяки зусиллям однієї людини. Слава Лессепсові!

— Слава великому громадянинові,— відповів я, здивований пишномовністю капітана Немо.

— На жаль, — сказав капітан, — я не можу показати вам Суецького каналу, але позавтра, коли ми ввійдемо до Середземного моря, ви побачите довгу лінію Порт-Саїдських дамб.

— До Середземного моря?! — вигукнув я.

— Так, пане професоре. Це вас дивує?

— Мене дивує, що ми будемо там позавтра.

— Хіба?

— Авжеж, капітане. Хоча мене нічого не повинно було б дивувати, відколи я попав на борт вашого судна!

— А, власне, з чого ви дивуєтесь?

— З якою швидкістю повинен плисти «Наутілус», щоб за день досягти Середземного моря, обійшовши Африканський материк і мис Доброї Надії?

— А хто вам сказав, пане професоре, що ми обійдемо Африканський материк і мис Доброї Надії?

— Даруйте, але якщо «Наутілус» не плистиме суходолом і не перенесеться в повітрі над Суецьким перешийком…

— Або під ним, пане Аронаксе.

— Під перешийком?

— Звичайно, — спокійно відповів капітан Немо. — Природа давно вже збудувала під цією смужкою землі те, що люди споруджують тепер на її поверхні.

— Як! Невже є такий прохід?

— Так! Підземний прохід, що я назвав його Аравійським тунелем. Він починається під Суецом і сягає Пелусія 59.

— Але ж Суецький перешийок утворився із наносних пісків?

— Не тільки. Адже на глибині п'ятдесят метрів залягає непорушний граніт.

— То ви випадково знайшли той підземний прохід? — запитав я, дедалі більше дивуючись.

— І випадково, і обдумано, пане професоре. Навіть скорше це був плід обдуманих пошуків, а не випадок.

— Я слухаю вас, капітане, і не вірю власним вухам.

— О пане професоре! Aures habent et non aubient 60— це властиво всім часам. Підземний прохід не тільки є,— він править за водний шлях, що ним я не раз уже плавав. А то б і не зважився заходити до цього замкненого Червоного моря.

— Може, це й нескромно, проте я хотів би знати, як ви знайшли тунель?

— Пане професоре, — відповів капітан Немо, — між людьми, що зв'язані навік, не може бути ніяких таємниць.

Я вдав, ніби не збагнув натяку, і ждав, що скаже капітан Немо.

— Пане професоре, — почав він, — цікавість натураліста штовхнула мене на пошуки проходу, про існування котрого ніхто й гадки не мав. Я помітив, що в Червоному й Середземному морях водяться однаковісінькі види риб — змійка бородата, губань, довгопір… Тоді мені спало на думку — а чи не сполучені ці моря між собою? Якщо так, то підземна течія мусить ринути із Червоного моря, де рівень води вищий, до Середземного. Наловивши багато риби поблизу Суеца, я одягнув на хвіст кожної мідне кільце і випустив у море. Згодом при сирійських берегах я виловив кілька риб із моїми кільцями. Підземне сполучення між обома морями було доведено. Я заходився розшукувати прохід, віднайшов і наважився провести ним «Наутілуса». Незабаром і ви, пане професоре, також переправитесь моїм тунелем до Середземного моря!

Того самого дня я переказав Конселеві та Недові те з розмови, що могло їх цікавити. Коли я сказав, що за два дні ми плистимемо водами Середземного моря, Консель заплескав у долоні, а канадець знизав плечима.

— Підводний тунель?! — вигукнув він. — Сполучення між морями! Та хто таке чував?

— Друже Неде, — відповів Консель, — а ви коли-небудь чули про «Наутілус»? Ні! А проте він існує. Отож не знизуйте плечима і не заперечуйте існування речей єдине тому, що ви про них не чували.

— Буде видно! — мовив Нед Ленд, хитнувши головою. — Зрештою я й не бажаю нічого ліпшого від того тунелю. Дай Боже, щоб капітан нас тільки переправив ним до Середземного моря!

Того вечора, на 21°30' північної широти «Наутілус», випливши на поверхню, підійшов до Аравійських берегів. Я помітив удалині місто Джидду, великий торговельний центр, з'єднаний з Єгиптом, Сирією, Туреччиною та Індією. Було добре видно будинки, кораблі, які стояли вздовж причалу, і ті, що через свою водотоннажність кинули кітву на рейді. Сонце, схиляючись до обрію, осявало будівлі, і вони видавалися ще біліші. За містом манячіло кілька дерев'яних та очеретяних хатин, очевидно, жител бедуїнів.

Невдовзі місто розтануло в надвечірній імлі і «Наутілус» занурився в води, що ледь відсвічували.

Наступного дня, 10 лютого, вдалині з'явилося кілька суден, що йшли нам назустріч. «Наутілус» знову занурився під воду, але опівдні море вже було пустельне і судно піднялося на рівень ватерлінії, щоб визначити координати.

Разом із Недом і Конселем я вийшов на палубу. На сході темнів у тумані берег.

Ми розмовляли про всяку всячину, аж раптом Нед показав на якусь точку в морі й сказав:

— Пане професоре, бачите ген удалині цятку?

— Ні, Неде, — відповів я. — Де вже мені до ваших очей!

— Та дивіться добре, — мовив Нед, — онде, по штирборту, майже врівень з прожектором! Бачите? Щось темне ніби рухається!

— Ай справді,— сказав я, пильно дивлячись удалечінь, — тепер і я помічаю: там рухається щось довгасте й темне.

— Може, другий «Наутілус»? — мовив Консель.

— Де там, — заперечив канадець. — Либонь, це якась морська тварина.

— Невже в Червоному морі водяться кити? — запитав Консель.