20 000 льє під водою
Шрифт:
— Ми пливемо ним, друже мій.
— Такої! Отже, цієї ночі…
— Атож! Цієї ночі ми за кілька хвилин пройшли непрохідний перешийок.
— Щось не віриться! — сказав канадець.
— Даремно, — відповів я. — Низький берег, що ген завертає на південь, — це єгипетський берег.
— Таке скажете! — затято мовив канадець.
— Коли пан професор каже, треба вірити, — озвався Консель.
— Слухайте, Неде, — сказав я, — капітан Немо виявив мені честь, показавши свого тунеля. Я був разом із ним у рубці стерничого, коли він сам вів «Наутілуса» тим вузьким проходом.
— Чули, Неде? — сказав Консель.
— Зрештою, — додав я, — ви, Неде, маєте добрий зір і можете на власні очі побачити мол Порт-Саїда, що виступає далеко в море.
Канадець став пильно вдивлятись удалечінь.
— Авжеж, — сказав він нарешті,— ви, пане професоре, маєте рацію, і ваш капітан — неабиякий мастак. Ми в Середземному морі. Ну й гаразд. Отже, коли ваша ласка, погомонімо про наші діла, і то так, аби ніхто нас не підслухав.
Я знав, куди Нед хилить. Ну, коли вже йому кортить поговорити — поговоримо. І ми втрьох сіли коло прожектора, де на нас менше хлюпали хвилі.
— Ну, ми слухаємо вас, Неде, — сказав я. — Що ви хочете сказати?
Просте діло, — відповів канадець. — Ми в Європі. Перше ніж капітан Немо надумає запроторити нас десь на дно північних морів або знову потягне в Океанію, треба чкурнути з цього «Наутілуса»!
Сказати щиро, такі балачки з канадцем завше пантеличили мене. Страх не хотілося обмежувати свободи своїх супутників, та водночас не мав я й найменшого бажання розлучатися з капітаном Немо. Завдяки йому я щоденно поглиблював свої знання з океанографії у лоні водної стихії, я наново писав свою книгу про таємниці морських глибин. Чи випаде знову нагода так зблизька спостерігати чудеса, заховані в океановій безодні? Певна річ, ні! Я боявся й подумати про те, щоб залишити «Наутілус», не завершивши своїх океанологічних дослідів.
— Друже Неде, — промовив я, — скажіть-но по правді: невже вам скучно на борту «Наутілуса»? Чи жалкуєте ви, що доля закинула вас сюди?
Канадець на хвильку замислився. Тоді, схрестивши на грудях руки, сказав:
— Як по правді — не шкодую, що мені довелося подорожувати під водою. Я згадуватиму ці мандри з утіхою, та для цього треба, щоб вони скінчилися. Отака моя думка.
— Вони скінчаться, Неде.
— Де і коли?
— Де? Не знаю. Коли? Не можу сказати, але гадаю, мандрівка дійде краю, коли всі моря відкриють нам свої таємниці. Всьому на світі приходить край.
— Я пристаю на думку пана професора, — сказав Консель. — Вельми ймовірно — коли ми об'їздимо всі моря, капітан Немо відпустить нас.
— Відпустить! — вигукнув канадець. — Хіба що на той світ!
— Угамуйтеся, Неде, — сказав я. — Нам, безперечно, нічого боятися капітана. Але й до Конселевої думки я не схиляюся — навряд чи капітан Немо так собі нас відпустить. Ми проникли в таємницю «Наутілуса», тож капітан дбатиме про те, щоб вона не пішла гуляти по світу разом із нами.
— На що ж, у такому разі, ви сподіваєтеся? — спитав канадець.
— Я певен: хай не зараз, хай за півроку — та обставини зміняться на краще, і ми зможемо з них скористатися!
— Але ж бо! — вигукнув Нед Ленд. — А скажіть, будь ласка, пане природознавцю, де ми опинимось за ті шість місяців?
— Може, тут, а може, десь біля Китаю. Ви ж знаєте швидкість «Наутілуса». Він лине, як у повітрі ластівка, мчить, як суходолом експрес. Йому не страшне жодне море. І хтозна, — може, він плистиме поблизу французьких, англійських чи американських берегів, де умови до втечі будуть іще сприятливіші.
— Пане Аронаксе, — мовив канадець, — ви мене не переконали. Ви кажете в майбутньому часі: «Ми будемо там! Ми будемо тут!» А я в теперішньому: «Ми тут — тож не треба ловити гав!»
Незаперечною логікою Нед Ленд загнав мене на слизьке; я не міг захищатися і склав зброю.
— Пане професоре, — правив своєї Нед Ленд, — уявімо неможливе: капітан Немо сьогодні ж дарує нам волю. Покинете ви судно?
— Не знаю, — відповів я.
— А коли він скаже, що вдруге цього не запропонує? Чи скористаєтеся ви з такої пропозиції?
Я промовчав.
— А що скаже друг Консель?
— Друг Консель, — спокійно відповів той, — друг Консель нічого не скаже. Йому байдужісінько, як розв'яжеться це питання. Він не одружений, так само, як його господар і як його друг Нед. Ні дружина, ні родичі, ані діти не чекають його на батьківщині. Він — слуга пана професора і думає й говорить, як пан професор. На його превеликий жаль, на нього не можна важити. Тут є лише дві сторони — пан професор і Нед Ленд. А друг Консель тільки уважно слухає, готовий рахувати голоси.
Я не стримав усмішки, бачивши, як хитро Консель зрікся права голосу. А канадець, мабуть, зрадів, що має на одного супротивника менше.
— Отже, пане професоре, — сказав Нед Ленд, — якщо Консель поза суперечкою, доходити ради доведеться нам двом. Ви мене вислухали. Що можете мені відповісти?
Треба вирішувати — огинатися було гидко.
— Друже Неде, — промовив я, — ось моя відповідь: ви маєте рацію, і мої доводи безсилі супроти ваших. Нема чого сподіватися, що капітан Немо відпустить нас із доброї волі. Він триматиме нас на судні задля власної безпеки. Ми ж ради своєї безпеки мусимо за першої-ліпшої нагоди покинути «Наутілус».
— Мудрі слова, пане Аронаксе!
— Але ще одне зауваження, — сказав я, — Треба вичікувати справді слушної нагоди. Наша спроба конче повинна вдатися. Бо як ні — нам уже не вирватися звідціля до смерті; та й капітан Немо того ніколи нам не подарує.
— Все це правда, — відповів канадець. — Проте ваше зауваження стосується будь-якої спроби втечі — чи то станеться вона за два роки, а чи за два дні… Отож питання стоїть руба: трапиться нагода — треба з неї скористатися!
— Згоден. А тепер скажіть, Неде, що саме ви вважаєте за нагоду?
— Ну, коли, скажімо, якось темної ночі «Наутілус» плистиме поблизу європейських берегів.
— І ви спробуєте рятуватися вплав?
— Певне. Якщо судно плистиме на поверхні моря і недалеко від берега. А коли далеко або глибоко під водою…
— То що тоді?
— Тоді я спробую захопити човна. То справа нехитра. Заберемося всередину, відгвинтимо шворні й випливемо на поверхню — стерничий в своїй рубці нічого не помітить.
— Гаразд, Неде. Очікуйте на таку оказію; тільки не забувайте: невдача коштуватиме нам життя.