Чтение онлайн

– Яка?
– здивувався Микита Єгорович.

– Са-про-пель?
– проказав по складах i знизав плечима.

– А при чому тут назва?

– Е, що не кажи, все починається з назви. Он у нас сусiднiй колгосп називається "Друга п'ятирiчка". I що ти думаєш, у них врожаї й зараз на рiвнi часiв другої п'ятирiчки! Вони все ще борються за стопудовий врожай. А ми на низових масивах маємо вже по чотириста!

– Так з допомогою сапропелю ви матимете такий врожай на всiх полях! Дивiться, думайте, тiльки не довго, а то...

– А то що буде?
– мружив око голова.

– Я обiйдусь i без вас!

– А озеро? За оренду озера все одно доведеться платити менi проценти.

– Коли вже на те пiшло, а воно, як бачу, таки пiшло, то озеро державне. Як i вся земля вашого колгоспу. Ви ото декому роздали землю в оренду, а це ж порушення закону! Колгосп не має права вiддавати землю в оренду. Вiн сам орендатор у держави. А про озеро й згадувати не слiд.

– Якщо ти так ставиш питання, я тобi доведу, що озеро колгоспне, - натис на кнопку в столi, i до кабiнету заглянула сивоголова жiнка.
– Оксано Петрiвно, де карта наших угiдь?

– План?
– перепитала жiнка.

– Ну, план.

– Здаюсь!
– пiдняв руки Микита Єгорович.
– Озеро ваше. В такому разi вам доведеться платити за те, що я його вам очищу й пiдготую для розведення риби. Ви менi заплатите за роботу, а дачники платитимуть по сто карбованцiв за машину сапропелю. Отож матиму подвiйну вигоду.

– Слухай, чоловiче, ти молодий та раннiй. В мене нема юриста. Не хочеш на цю посаду? Зарплата хороша, харчi виписуватиму з комори.

– Спасибi за довiр'я, Анатолiю Iларiоновичу, але в мене руки сверблять до роботи. Тим бiльше, що мене чекає бригада.

Голова подумав-подумав та й зрештою погодився на виставленi умови, бо справа перспективна. Микита Єгорович повертався до своєї юної бригади в доброму настрої.

6. ПОПЕРЕДУ МОРЕ

Третiй день Микита Єгорович гасав на своєму горбоконику, дiстаючи в колгоспi все потрiбне для нового агрегату, писав заяви, виписував накладнi й залишав розписки.

Третiй день його команда знаходилася мiж небом i землею. Купалися на пляжi, неподалiк вiд пiонерського табору, бо там, де дачi, рибу ловити можна, а купатися незручно, обривчастий берег, i муляка закипає бульбами, насичуючи повiтря смородом.

Микита Єгорович хвилинки вiльної не мав, щоб заскочити до них. А така довга вiдсутнiсть Сорокалiта розхолоджувала хлопцiв, наводила на нехорошi роздуми. Особливо тодi, коли тебе пiд'юджують i хiхiкають за спиною. Все це, звичайно, Рая. Це вона сiє пiдозру щодо Микити Єгоровича i його дружби з Ляною Григорiвною. Це вона пророкує класичний фiнал такої дружби: одруження i все iнше, що з того витiкає. А в сiмейного чоловiка, звiсно, нема вiльного часу для таких дурниць, як спускання пiд воду...

Сонце було в зенiтi, i вся бригада акванавтiв разом з дiвчатами Iриною, Раєю i маленькою Каринкою зiбралися йти додому. Раптом Боцман, що бiльше вiд усiх переживав вiдсутнiсть Сорокалiта, мовив до товаришiв:

– Увага! Не треба панiки!
– вiн приклав до очей зiгнутi трубками пальцi рук, нiби дивився через бiнокль, i став коментувати те, що бачив i що бачили iншi.
– Прибув якийсь вантаж! Це добре. Краще, коли привозять, нiж коли вивозять. Щось габаритне i важке, бо здоровi дядьки зсовують той пристрiй униз по дрючках...

Так, справдi, в цей час у дворику сторожевої будки розвантажували пристрiй - насос i двигун, встановленi на металевих полозах. Коли машина поїхала назад, а хлоп'ята пiдiйшли i мимоволi вишикувалися, спостерiгаючи за тим, як Микита Єгорович вiдмиває пiд умивальником руки вiд мазути, Рая подала голос:

– Будемо поливати городи дачникам i заробляти грошi.

– Точно!
– пiдiйшов до них Микита Єгорович.
– Молодчина дiвчино! Ти дивишся в корiнь! Перш за все нам потрiбнi грошi. Якщо ми думаємо про справжнiй батискаф чи батисферу, потрiбнi чималi грошi. I ми їх заробимо!

– Що-о, справдi будемо поливати?
– розчаровано мовив Боцман.

– На поливi багато не заробиш. Ми вiдкриваємо золоту жилу! Час настав такий, що люди, якi мислять i дiють, мають можливiсть за свою працю одержували належну винагороду!

Микита Єгорович у доступнiй формi виклав хлопцям свої плани добування муляки з дна озера. Показав документи, якi свiдчили про те, що з колгоспом укладено угоду на поставку на поля сухого намулу, по-науковому - сапропелю.

Агрегат належить встановити на плоту i з дна озера подавати намул разом з водою на берег.

– Цього лiта ми попрацюємо, заробимо грошей, якi будемо складати на книжку, а наступного лiта поїдемо на море. Взимку розробимо план i креслення справжнього батискафа. Ознайомимося з усiм тим, що вже є на свiтi. Прочитаємо все написане про вивчення морського дна i будiвництво батискафiв. Всi твори француза Iва Кусто...

– I ви думаєте, що на муляцi можна заробити грошi?
– засумнiвався Володя.
– Та ще такi, яких би вистачило на будiвництво батискафа i поїздку на море?

– Я вам сказав, що це - золота жила!
– переконував Микита Єгорович, хоча думав у цей час не стiльки про батискаф i сапропель, скiльки про дно озера i металевий сейф, у якому, за словами дiда, має бути щось вагомiше за цю затiю.

Розумiючи стан хлоп'якiв, без яких йому не обiйтись, Микита Єгорович малював їм прекраснi картини, але намагався не вiдриватися вiд реальностi. Праця й справдi не важка. Хтось один сидить на плоту бiля двигуна i шланга, що смокче муляку з дна озера. На березi черговий чи двоє з лопатами i сапами спрямовують воду з мулякою у якiсь ямки чи загати, де б намул осiдав, а вода стiкала поступово назад у озеро чи просочувалася в землю. Фiзичне навантаження мiзерне. Тут може ходити з сапою навiть Василько. Якщо все пiде гаразд, то працювати можна у двi, а то й у три змiни. Третю - нiчну, Микита Єгорович бере на себе, про що й сказав хлоп'ятам.

– I самi будете вночi?
– засумнiвалася Рая i багатозначно усмiхнулась.

– Можу тебе взяти, щоб не так нудно було, - вiдказав Микита Єгорович, вiдбрив, так би мовити, гостроязику.

– Нащо вам ми, у вас є старшi. Ляна Григорiвна, наприклад, з якою буде вам веселiше. На весiлля покличете?

– Обов'язково, тiльки ж це не скоро, - не розумiв Микита Єгорович, до чого все це.

Є на свiтi люди, яким здається, що вчора все було прекрасно, сьогоднi гiрше, а завтра буде якщо й не гiрше, то й не краще. Пiшов снiжок, всi навколо радiють, адже це якось пiдiйме настрiй, а такий вiдкопилить губу i скаже: а чого радiти, вiн все одно розтане. Людина живе на свiтi. Теж нiчого радiсного, все одно помре. Микита Єгорович дивився на Раю i думав, що така навiть на весiллi скаже: "А що тут хорошого? Зараз розлучень бiльше, нiж заручень та шлюбiв".