Чтение онлайн

Нарештi хлопець вибрався на берег, добряче поколовши ноги в очеретi, де було чимало дрiбних гострих черепашок. Кинувся попiд вербами до хлiвця, в якому дрiмав Зорiк.

– Спиш!
– вигукнув Володя й увiмкнув свiтло.

– Ой, не треба, зараз буде повно комарiв!
– пробурчав Гумiрабiк.

– Не з'їдять! Ти чуєш мене, соня! Я знайшов скарб! Може чув, що нашi, коли вiдступали у вiйну, поскидали в озеро всi сейфи, що везли на схiд! Тут, казали, таке багатство!

– Нащо поскидали?
– невдоволено бурчав спiвбесiдник, йому хотiлося спати, а в такому станi людинi нiчого не миле, навiть скарб.

– Бо нiмцi оточили! Як ти не розумiєш! Так от на днi бiля кута нашого плоту, пiд карчамаччям i якимсь гiллям у муляцi сейф! Ти чуєш? Я його обмацав! Точно сейф! Треба там якось прив'язати плiт, щоб його не погнало кудись з того мiсця, а завтра, як приїде Микита Єгорович, добудемо його з води! А то вiн обiцяв якусь золоту жилу! Оце буде золота жила, уявляєш?!!

Вночi була сильна злива, i Микита Єгорович не наважився їхати зранку, доки не протряхне дорога бiля озера. Там чорнозем i взагалi грунт такий, що ложка води, - миска грязюки. Приїхав вiн лише по обiдi. Приїхав i ще здаля побачив, якого лиха наробила стихiя.

– Ну що, набiдокурили тут без мене?
– запитав вiн свою команду, переступивши порiг сарайчика-майстернi.
– Чого носи повiсили, це нормальне явище! До нього належить бути готовим i не нюнi розпускати, а все ставити знов на свої належнi мiсця. А ви стiльки часу сидите? I стiльки часу простоює агрегат?

– Трос вiдiрвало й понесло, - розповiдав Володя - Я чiплявся за другий кiнець i пiдтягнувся до берега. Двигун залило. Треба розбирати, чистити свiчки i всю проводку.

– Так чого ж ви, - почав було Микита Єгорович i замовк, пригадавши, що сам заборонив хлопцям мати справу з електрикою.

Хлоп'ята переглянулися, i всi погляди на якусь мить зупинилися на Володi. Пауза насторожила Микиту Єгоровича.

– Iще якась неприємнiсть?

– Навпаки, - мовив Володя загадково - Ви чули, що у вiйну нашi вiдступали й поскидали в озеро скарби, щоб не дiсталися фашистовi?

Оце так секрет! Микита Єгорович отетерiв. У вухах задзвенiло вiд такого запитання. Виходить, вони все знають? Як i звiдки? Треба б якось прореагувати, проказати, що все це вигадки, та гра в байдужiсть не виходила. Зiбравшись з духом сказав:

– Ну, чув, то й що?

– Так то правда.

– Та киньте ви вiрити в рiзнi там плiтки!
– сердився Микита Єгорович - Коли була та вiйна. I хто це знає? Хто бачив? А якщо бачили, то чому не повитягали? Все! Кiнчаємо про вигадки, беремося до дiла! Боцман, на човен, тягнiть кiнець троса на мiсце, як тiльки плiт пiдтягнете сюди до берега, я займусь двигуном.

– Так то правда!
– стояв на своєму Володя - Я знайшов сейф!

– Де-е?
– аж похитнувся Микита Єгорович. Вiн уже встав було, та повернувся й сiв на лаву - Де, кажу?

– На днi. Он там, де стоїть зараз плiт, куди його пiдбило. Я наступив на нього ногою, а тодi пiрнув i увесь обмацав. Точно сейф. Тiльки до половини замулений i слизький.

Мовчки вставши, Микита Єгорович поспiхом поскидав з себе одяг i, вхопивши за руку Володю, скомандував:

– Пiшли!

Перший порив був кинутися швидше, стрибнути у воду й самому переконатися, але стримав себе, бо... належало обмiзкувати, як же тепер бути, коли такий секрет розсекречено? Все пропало. Доведеться здавати державi, а тодi винагороду дiлити на всю братiю. Хiба заради цього вiн кинув роботу i товчеться тут з цими недорослями? Хоча останнiм часом i це заняття йому подобалося. Вiльний, сам собi хазяїн, робота клеїться, а там пiдуть i добрi грошi. Чого ще треба? зупинився на березi бiля високого очерета.

Володя в плавках зачвакав по муляцi.

– Йдiть за мною.

Микита Єгорович пiшов слiдом, все ще не знаючи, як бути, що робити далi. Хоча вiри не йняв у те, що це правда.

– Обережно, Микито Єгоровичу, тут накидано гiлля. Ой, уже! зупинився Володя по пояс у водi.

– Що вже?

– Наколовся. Колiно.

Володя нахилився й потягнув з води гiлочку, яка виявилася донькою великої гiлляки. Намiрився кинути її на берег, та Сорокалiт перехопив її i став приглядатися до колючок.

– Акацiя, - зробив висновок вiн - Володю, як ти думаєш, звiдки тут акацiя? По березi озера верби ростуть, калина, ну ще кислицi. Акацiя у лiсосмузi. Хтось же притяг гiлляку з лiсосмуги?

– Та й не одну. Оце мiсце все захаращене чомусь таким гiллям.

– Понаносило вiтром? Виключено, адже вiтровi належало пронести таке важке гiлля через городи, через кущi й дерева. Для цього вiтер мусив мати не тiльки руки й ноги, а ще й голову, - говорив Микита Єгорович, витягаючи з води гiлку за гiлкою й передаючи їх Володi. А той виносив i викидав гiлля на берег.

Плiт стояв, уткнувшись одним своїм кутом в очерет пiд берегом, а протилежний кут нiби показував мiсце розташування скарбу. Тримаючись руками за плiт, Микита Єгорович мiсив ногами намул i вiдвертався вiд бульб, що пузирились на водi, лопаючись, стелили над водою болотяний слiд. Володя уважно спостерiгав за Сорокалiтом.

– Нi, то ви вже дуже далеко, ближче трохи! Ще ближче.

– Стiй!
– пiдняв руку Микита Єгорович.
– Воно!

Вiн ще якийсь час потоптався, ногами обмацуючи предмет, а тодi, затуливши носа, пiрнув пiд воду. На тому мiсцi розiйшлися пiнявi кола. Та ось вiн випiрнув i потяг за собою ще одну гiлляку. Пiшов до берега, приказуючи:

– Точно! Щось є, але засмоктане в муляку так, що доведеться чiпляти тросом i тягнути трактором. Ти помiть зараз точнiше, щоб не шукати ще раз!

– Помiтив, Микито Єгоровичу! Ось напроти цього стовбура верби, на глибинi, де кiнчається кут плота!

– Ти в армiї ще не служив? Не знаєш, що за орiєнтир можна брати лише нерухомi предмети. А так ти вiзьмеш собi орiєнтиром гарбу з сiном, а вона постояла та й поїхала собi.

Команда, що спостерiгала з берега за дiями свого керiвника, посунула за ним до "штабу". Всi чекали, що скаже їхнiй ватажок, а вiн мовчав, бо й сам не знав, що сказати. Точнiше, як викрутитися з цього становища, бо нiчого нiкому про це говорити не хотiло ся. Здивувало Микиту Єгоровича те, що темнобородий сторож дач теж був на березi i спостерiгав за бовтанням у водi. Вже у дворi бiля сарайчика вiн запитав мiж iншим:

– Щось загубили?

– Де?

– Ну, там, де плiт.

– Та нi, - вiдмахнувся Микита Єгорович.

– А чого ж ви там ковбасилися?

– Дiду!
– весело вигукнув Микита Єгорович.
– Будете все знати, то борода...
– подивився й махнув рукою.
– Вам однiєї вистачить... Купалися ми там з Володею. А чого це вас так цiкавить?

– Дивно. Всi купаються на пляжi, а ви барложитесь у муляцi.

– Дивно?
– зиркнув у глибокi очi старого Микита Єгорович.
– А менi дивно iнше. Хто в озеро накидав гiлок колючої акацiї? Адже її на березi нема. Хтось же наносив з лiсосмуги. Наносив тодi, коли тут на дачах вже нiкого не було...