Чтение онлайн

— Він не просто герцог, він, кажуть, людина, яка любить Бога та Його славу, й рицар, який свято дотримується рицарських правил. Тож він повинен прийняти мій виклик, бо я звинувачую його в тому, що він підступно повбивав усіх цих людей. Ім’ям Пресвятої діви Марії та всіх святих я присягаюся зажадати відповіді од Вільгельма Нормандського й битися проти нього до смерті!

— Рубцюватий правду каже. Байстрюк не може відкинути його виклику! — вигукнув Ланселен де Бове, який слухав їхню розмову. — Я шкодую, що сам не додумався викликати герцога на поєдинок. Якщо дозволиш, я буду в тебе за зброєносця.

— Ні! Зброєносцем буду я! — крикнув Олів’є Арльський, який прислухався до кожного слова свого друга.

— І ти, голубе, наважуєшся сперечатися зі мною за право на це?

— Я не тільки сперечаюся з тобою за це право, а ще й дам тобі один урок, — відповів коханець короля, схопившись за меча.

— Ну ж бо, друзі, заспокойтеся! Вельможа де Бове не хотів образити тебе, Олів’є, він мав на увазі зовсім інше, чи не так, Ланселене?.. Подайте один одному руку, вирушайте разом із Рубцюватим і підтримайте його в поєдинку.

До них підійшов чернець, що приїхав із французьким загоном.

— На коліна, воїни, я вас поблагословлю!

Троє юнаків уклякли перед ченцем.

— Сини мої, хай Господь береже вас і допоможе вам здобути перемогу у вашій справедливій справі. Ідіть з миром.

Бушар де Монморансі повів переговори з нормандським командуванням.

— Месник за наших полеглих, якого ми обрали серед нас, бажає зробити виклик герцогові Вільгельму. Ми просимо вас провести його здорового й живого до герцога, аби він міг позмагатися з ним на арені за честь Французького королівства, бо зробити це він присягнув перед Пречистою дівою Марією та всіма святими.

— Я не можу взяти на себе обов’язок провести вашого месника. Я пошлю посланця до герцога. Якщо він дасть схвальну відповідь, клянуся кров'ю Христа, я сам проведу його, — відповів Гуго де Гурне.

— Чи довго нам доведеться чекати?

— Ви отримаєте відповідь сьогодні ввечері.

— Гаразд, ми зачекаємо до вечора.

Другу половину дня французи складали трупи на вози, яких було замало, щоб забрати всіх полеглих. Перша валка вирушила під проводом ченця. Вціліле населення Мортмера, Омалі, Дренкура юрмилося на узбіччі дороги, сміялося, плескало в долоні й глумилося над мерцями.

Решта трупів, що їх не забрали вози, лежали на купі серед руїн церкви, які ще курилися і на яких старий священик відправляв службу. Пилип та його товариші теж святобливо молилися.

Незадовго до заходу сонця повернувся посланець Гуго де Гурне.

— Герцог добре пам’ятає турнір у Фекані й того, хто на ньому переміг, — промовив посланець. — Спершу він хотів відмовитися прийняти виклик чоловіка, який не є рицарем. Герцог збирався призначити замість себе іншого воїна. Але, поміркувавши, вирішив, що той, хто зважився помститись за полеглих на війні, мабуть, шляхетний і хоробрий чоловік. Тож герцог погоджується на поєдинок, але за умови, що він відбудеться в Руані за всіма правилами: пішки, з підтятими вище вух чубами, з кийками, покритими шкірою, та щитами. Чи пристаєте ви на ці умови?

— В ім'я наших полеглих пристаємо!

— Тоді вклякайте всі навколішки й помолімося!

Після молитви Гуго де Гурне розпорядився, хоч настала вже темна ніч, позав'язувати Пилипові, Олів’є та Ланселену очі, і вони в супроводі охорони вирушили в дорогу.

Пов'язки з очей їм зняли аж на світанку. Перед ними розгорнулася широка стрічка Сени, що, попри рештки туману, виблискувала під вранішнім сонцем біля підніжжя Руана, над будинками якого здіймалися стовпи диму. Ранкове світло сліпило їм очі, і Пилип зі щемом у серці дивився на місто, яке так нагадувало йому Новгород…

Гуго де Гурне завів французів до заїзду, де їх прийняли з усіма почестями як високих гостей герцога.

Їм подали ситний сніданок, потім повели до лазні. Через кілька годин їх прийняв у залі руанського замку герцог Вільгельм разом з усім своїм двором — герцогинею Матільдою, єпископом міста Байє братом Готьє Жіффаром, переможцем Мортмерської битви Вільгельмом Крепеном, графом Вексенським та Робертом Ейським. Гуго де Гурне вклонився, а тоді приєднався до оточення свого володаря. Пилип підійшов до герцога.

— Герцогу, мене звати Рубцюватий, я звинувачую вас у тому, що ви підступно прирекли на загибель сотні моїх товаришів по зброї. Ім'ям Пречистої діви та всіх святих я заприсягнув помститися за них. Ось моя рукавичка.

Пилип кинув свій бойовий фант до ніг герцогові. У залі запала глибока тиша. Вільгельм довго сидів нерухомо, роздивляючись чоловіка з таким жорстоко скаліченим обличчям, який робив йому виклик рішуче й гордо, але з ноткою вагання в голосі… Він кивнув головою одному із своїх зброєносців, той підняв рукавичку й подав йому.

— Я приймаю твій виклик, — відповів герцог, і собі кинувши панцерну рукавицю Пилипові під ноги. — Ти не рицар, але гідний того, щоб ним стати. Мені мало що відомо про тебе, хіба тільки те, що рицарі ставляться до тебе як до рівні. Тож і я поставлюсь до тебе так само. Я битимуся з тобою як звичайна людина — пішки і з кийком у руці. Проте присягаюсь перед Богом і людьми, що ні з мого боку, ні з боку моїх командирів не було ніякої підступності, а було звичайне воєнне мистецтво. Тепер іди звідси й проведи години, що залишилися тобі, за молитвою до Пресвятої діви Марії.

Пилипа та його товаришів відвели до одного з міських монастирів, де вони мали чекати дня поєдинку.

Цей день настав післязавтра. Вставши задовго до світанку, Пилип та його товариші побували на службі Божій і прийняли причастя. За годину до полудня герцог прислав по них Гуго де Гурне й охорону з шести чоловік. Вони приїхали на арену верхи й озброєні. Ланселен де Бове та Олів’є Арльський допомогли Пилипові скинути військовий обладунок і підперезали його широким паском. Вони покинули арену саме тієї миті, коли на неї з великою пишнотою виїздив герцог Нормандський. Як і Пилип, він скинув із себе військовий обладунок і склав зброю. Суперники вклякли один навпроти одного, схрестивши на грудях руки, і кожен по черзі поклявся над хрестом і Євангелієм, що бореться за справедливу справу, а його суперник — за несправедливу й нечесну; вони поклялися також не накликати на себе ні чарів, ні чаклунства. Один зі священиків поблагословив їх. Герольд оголосив на всі чотири боки арени правила поєдинку:

— Слухайте всі! Глядачам і свідкам поєдинку забороняється робити будь-які жести або кричати й так підбадьорювати чи пригнічувати бійців. У разі порушення цього правила винному відрубають руку або скарають його на смерть.

Слуги принесли щити й кийки.

— Вибирай, — мовив Вільгельм.

Пилип вклонився й узяв навмання кий та великий дерев’яний щит.

Розпорядник зробив останні вказівки й вивів з арени всіх, хто на ній ще затримався. Потім тричі щомога прокричав: