Чтение онлайн

– Ну, про це потiм, - сказав вiн по можливостi суворо.
– Хто ви, скiльки вам рокiв?

– Мене зовуть Галиною Рижко. Менi дев'ятнадцять рокiв. Студентка другого курсу полiтехнiчного iнституту. Комсомолка.

– I все ж таки наважилися на такий недисциплiнований вчинок - потай забратися в астроплан? Поставити пiд загрозу успiх нашої експедицiї?
– з докором вимовив Риндiн.

Галина Рижко збентежилась - чи не в перший раз:

– Миколо Петровичу, я розумiю, з цього погляду я зробила негiдний вчинок. I, мабуть, дiстану покарання... коли повернуся на Землю. Адже ж тут комсомольської органiзацiї немає.

– Мда...
– погодився Риндiн, погладжуючи свою сиву борiдку i скоса поглядаючи на супутникiв. Нi, вона навiть кмiтлива й дотепна, ця дiвчинка!

– Але в мене справдi не було iншого виходу, - продовжувала Галина. Адже я твердо вирiшила, що мушу летiти! Я писала вам, просила взяти мене з собою, доводила, що пiдготувалася i стану вам у пригодi.

– Писали менi?

– Так, писала, i не один раз. I завжди одержувала вiдмову. Правда, не вiд вас особисто, а вiд вашого секретаря. Ну чого можна чекати вiд бездушного секретаря? Бюрократ, i все тут!

– Це чому ж, дозвольте спитати?
– насторожено промовив Риндiн, згадавши свого старанного i нiбито дуже чутливого секретаря.
– Я, знаєте, щось не помiчав.

– Так то ви, а то я, - переконано вiдповiла Галя.
– Як же не бюрократ, коли на всi листи, навiть найдоказовiшi, завжди вiдповiдає одне й те ж саме: "Задовольнити ваше прохання неможливо". Твердить одне й те ж, наче зазубрив. I не звертає нiякої уваги на докази. Типовий бюрократ!

– Та-ак, - розумiюче кивнув головою Риндiн.
– I його вiдповiдi вас не переконали?

– Звичайно, нi! Правда, спочатку я розгубилася...

– Такого не може бути!
– переконано перервав її Ван Лун.

– Чому? Звичайно, розгубилась, - простодушно подивилася на нього Галя.
– Все ж таки вiдповiдь вiд iменi академiка Риндiна. А потiм я подумала: адже це вiдповiдає не сам академiк Риндiн, в нього, мабуть, немає навiть часу прочитати мої листи, вiн такий зайнятий! А от, коли б вiн прочитав, було б iнакше. I тодi я вирiшила сама все розрахувати, перевiрити.

– I що ж?

– I виявилося, що секретар - бюрократ. Мене можна було взяти. I я остаточно вирiшила, що полечу з вами на Венеру i назад.

– Нi, ви чуєте?
– сплеснув руками Риндiн.
– Навiть i назад! Ну, далi?

– I в мене не було iншого засобу, крiм того, щоб потай пробратися на корабель. Це було дуже трудно, знаєте.

– Ще б пак!
– пiдтвердив Риндiн.
– Лишається тiльки дивуватися, як можна було це зробити при такiй охоронi.

Галина посмiхнулась - задерикувато й весело:

– Ну, якщо хочеш, то перехитрити завжди можна. Особливо - дiвчинi. Треба дуже захотiти. Менi допомiг мiй комбiнезон механiка. От я i пробралась. Залiзла в скафандр. А товариш Ван Лун знайшов мене... на щастя, вже тепер, коли корабель летить.

Риндiн багатозначно переглянувся з товаришами. Становище й справдi було своєрiдне: адже дiйсно, нi в космiчний простiр дiвчину не викинеш, нi на Землю звiдси не повернеш.

Галя Рижко тим часом задумливо крутила в руках гудзик вiд комбiнезона, який вона одержала вiд Ван Луна. Пiдвiвши голову, вона помiтила погляд Риндiна i цiлком спокiйно пояснила:

– Це коли я лiзла в скафандр, так, правда, дуже поспiшала, щоб встигнути. Боялася, що ви повернетесь. Зачепилася рукавом i вiдiрвала гудзик. Вiн вiдскочив i покотився. А менi вже нiколи було вилазити за ним. Ну, нiчого, я пришию.

Дiвчина розмовляла так невимушено, наче й справдi вона не вчинила нiчого особливого. Ну, їхала, скажiмо, в тролейбусi зайцем. Контролер виявив, примусив купити квиток, i все тут. Можна їхати далi, дiло закiнчено, слiд подумати i про те, щоб пришити гудзик, який вiдiрвався пiд час посадки, добро - вiн знайшовся. Саме так подумав Сокiл. Вiн скоса поглянув на дiвчину:

– Слухайте, Галю, ви, очевидно, не розумiєте все ж таки, що ви накоїли. Адже я вам не раз пояснював всю неможливiсть, всю безглуздiсть вашого наполегливого прагнення вирушити з нашою експедицiєю...

– I зовсiм не так!
– палко вигукнула вона.
– Ви, звичайно, заперечували. А пам'ятаєте, як ви сказали, що самi особисто були б радi, коли б я полетiла з вами? Пам'ятаєте? Нi, скажiть, ви пам'ятаєте?

Сокiл безпорадно розвiв руками. Нiяково вiдповiв:

– Проте я говорив все це зовсiм в iншому планi... так сказати, в особистому.

– А особисте завжди невiддiльне вiд загального i навпаки, - трiумфуюче заявила Галя.
– I я тодi ж таки зрозумiла, що коли б не офiцiальна заборона взяти ще кого-небудь, то й ви б погодилися... може статися, навiть скорiше вiд iнших, - додала вона, потупивши очi i ледве помiтно всмiхаючись.

– Прямо дивно!
– тепер уже цiлком щиро обурився Ван Лун.
– Ви вважаєте, все дiло в офiцiальнiй заборонi? Отак: заборонено, i все? А дозволю собi спитати, - продукти? Ваша, пробачте, вага? I де користь вiд вас, вибачте, в чому?

– Даремно ви сердитеся, товаришу Ван Лун, - простодушно вiдповiла дiвчина.
– Їсти я буду дуже мало, адже ж я вже говорила, що спецiально тренувалася, i не обтяжу вас. Вага у мене маленька-маленька, всього п'ятдесят шiсть кiло. I за час подорожi я навiть ще бiльше схудну, от побачите. I до подорожi я пiдготувалася. Можу, Миколо Петровичу, допомагати вам в роботi з приладами. Спецiально навчалася в обсерваторiї.

– Що?

– Моя мама працює в Кримськiй астрономiчнiй обсерваторiї. I я завжди дуже цiкавилася астрономiєю, допомагала їй i ранiше. Потiм, коли вирiшила летiти, ще бiльше пiдучилася у мами. Ну, звичайно, я їй нiчого не казала про свої плани. Бо мами - вони ще гiршi вiд бюрократiв-секретарiв, їх нiколи нi в чому не можна переконати, вiчно вважають тебе за дiвчисько, наче нiколи не були самi молодими. От вам, Вадиме Сергiйовичу, допомагатиму шукати на Венерi ультразолото. Завжди дуже любила хiмiю i геологiю. I можу також взяти на себе готування їжi на кораблi, адже це жiноча справа, - закiнчила вона, скоса глянувши на Ван Луна. Помiтивши, що вiн з цiкавiстю подивився на неї, Галя додала: - Ще вмiю трохи стрiляти. Мене хвалили в нашому гуртку. Звичайно, не те, щоб по-справжньому, як ви, товаришу Ван Лун, але трохи можу.

Ван Лун розшукав свою люльку, яка за цей час встигла перепливти до протилежної стiнки, з трудом знову розпалив її. Метка дiвчина, нiчого не скажеш. Вона на все має вiдповiдь. А щодо готування їжi, це, звiсно, iдея, хм... дуже-дуже нудне заняття для чоловiка, що там не кажи...

Галя Рижко вже помiтила роздум Ван Луна i поквапилася додати ще, ледь-ледь посмiхаючись:

– I я не курю, значить, не буду витрачати на себе повiтря. Бачите, все зовсiм не так погано, як вам здалося.

– Та що це справдi, Миколо Петровичу, - майже добродушним тоном поскаржився Ван Лун, вiдвертаючись од Галi, щоб вона не помiтила усмiшки, яка мимоволi з'явилася на його обличчi, - вона, зауважу, дозволяє собi вже жартувати зi мною.